З Богами у Триглаві
Упорядник Володимир Куровський. З Богами у Триглаві. Карби віровчення Рідної Православної Віри. – К.: Конфесійне видання Родового Вогнища Рідної Православної Віри, Літа Божого 7512 (2004р). 280 ст.
Ця книга розповідає про світогляд і священне розуміння дійсності українцями-русичами колись і тепер. Вона стисло висвітлює частину Покона Рода – Карби віровчення Рідної Православної Віри, що збереглась у волховських, знахарсько-характерницьких родах Поділля, Закарпаття і Запоріжжя. Книжка містить Слави, Замовляння та Молитви Рідним Богам. Призначена для обрядової діяльності Волхвів, Відаючих та Жерців Родового Вогнища Рідної Православної Віри.
Коло Радетелів Родового Вогнища Рідної Православної Віри, Віче Волхвів та всі
православні рідновіри висловлюють щиру подяку людям, завдяки яким вийшла друком
ця священна для кожного православного рідновіра Книга.
Хай Рідні Боги благословляють і бережуть:
Пана Богдана з міста Лева,
Пана Світозара,
Пані Ладу,
Пана Межемира,
Пана Володара,
Пана Світовита,
Пані Зореладу,
Пана Борея,
Пана Святославу,
Пана Любомудра.
Рідна Православна Віра є споконвічною звичаєвою родовою Вірою-Ведою слов'ян-русичів (українців-русичів, яка існує на Землі під різними назвами стільки, скільки існує рід Синів Сонця, і буде існувати вічно, допоки живий Рід наш.
Наша Віра Священна і започаткована Богами Прави, які приходили і приходять на Святу землю Руси-України. У Світлу Добу вона єднає нас з Богами, творячи Рай на землі, а у Темну Добу зневіри, роздрібненості та зради справжня Правоcлавна Віра стає недосяжною і живе таємно, зберігаючись у побуті та спадковому розумінні дійсності.
Ми живемо у час, коли наші світоглядні поняття, обряди, свята та звичаї
Православні вкрадені і приписані собі прийшлими людьми. Усе наше рідне, світле і
добре названо чорним і злим, усі наші святині пограбовано та осквернено.
Вкраїнці-русичі, як дерево без коріння, сохнуть і вмирають, не відаючи Рідної
Волі та Істини.
Відайте, що пророцтво Волхвів – пращурів, проголошене тисячу років тому,
збувається – Рідну Православну Віру Відроджено!
Ми, Правоcлавні Волхви, виконуючи заповіт Предків, повернулися після довгого мовчання, щоб розкрити русичам життєдайні знання і світлу мудрість Родів Слов'янських та надихнути їх до життя за одвічним Поконом Рода і Предків Рідних.
Ми несемо розуміння споконвічних знань Прави, закарбованих на Скрижалях Духу Рода, збережених у сказах, билинах, мітах, легендах, піснях та обрядах, охоронених відаючими людьми і переданих нам нашими предками.
Нині, коли світ вступив у період Світанку Сварожого, часу переходу до Ранку Сварожого, Рідна Православна Віра є досконалим шляхом українського народу, тим віднайденим праотцівським світобаченням, яке збереже нас у новій космічній епосі і виведе до блага.
Грядуть великі зміни, на людство чекає велике випробування, яке проявиться соціальними зрушеннями і природними катаклізмами. Сурми Стрибожі віщують Битву Богів і Сокира Перуна вже занесена над ницими та темними. Він кличе вкраїнців-русичів, щоб прокинулися нащадки вірні, нащадки праведні і стали пліч-о-пліч з Богами Рідними до Великої Духовної Битви, щоб здобути мир і життя радісне на тисячі літ.
Ми речемо: світ буде врятований, коли кожна людина повернеться до свого Родового коріння, відновить забуту віру Предків, пізнає Себе та Рід свій і серцем відчує єдність у Роді людському.
Бог один і множинний, кожен рід пізнає його у свій час і називає по-своєму, у суті розуміючи одне й те саме. Рід людський – Древо, а народи – різні гілки. Негоже гілкам одного древа між собою чубитися.
Рідна Правоcлавна Віра вчить людину жити по Праву у світі Яви, жити у єдності з Природою, розвиваючи Душу, творити свою Божественну суть, очистивши себе і Матінку Землю від бруду та нечистот тисячолітнього пануванням духовної пітьми.
Наша Віра покликана об'єднати духовні, фізичні, матеріальні потуги русичів (українців) для втілення всеохоплюючого прагнення нашого Роду жити по Правді і Справедливості, Вільно та Чесно у власній державі на Рідній Землі.
У Свято літнього Світовита року 7511 місяця червня дня 15 на Священній для православних русинів горі Богит Коло Радетелів прийняло рішення, що настав час повернути огнищанам-русичам Стару Предківську Віру і ті знання, які належать їм по праву народження. Так було відкрито людям Родове Вогнище Рідної Право-Славної Віри, таємна скупина волхвівських родів Руси -України, які зберегли Покон і Священні Звичаї Віри Руської.
Сьогодні Родове Вогнище виступає духовним об'єднання громад Рідної Право-Славної Віри і є відкритим для вступу і приєднанням як поодиноких сповідників, так і громад звичаєвої Рідної Віри. Ми прагнемо досягти єдності між українськими рідновірами, благословляємо та допомагаємо усім людям, організаціям та конфесіям, які свято шанують Заповіти Предків і головним завданням життя вбачають перемогу Духу нашого Рода на Русі-Україні.
Ми передрікаємо перемогу Родового Покону на Русі з одночасним утвердженням національних звичаїв у всіх країнах народів Білої Раси. Тому ми докладаємо всіх зусиль для порозуміння і об'єднання здорових національних сил нашого народу.
Відайте: поразки вкраїнців-русичів були спричинені не відсутністю гідних синів і доньок, а браком істинного розуміння Прави. Тому Родове Вогнище ставить завдання перед кожним православним рідновіром: духовно та фізично самовдосконалюватись, духовно і матеріально зростати, створювати здорові багатодітні сім'ї, берегти чистоту крові Роду свого.
Родове Вогнище Рідної Православної Віри очолюється Верховним Волхвом Рідної Право-Славної Віри Володимиром (Куровським), який був покликаний Рідними Богами, Всевишнім Родом та Предками Світлими утвердити перемогу Прави у Яві.
Верховний Волхв Володимир визнаний Колом Радетелів Рідної Православної Віри, волхвами та всіма православними рідновірами Першим волхвом, у Колі волхвів Радетелів – Першоволхвом, головою Родового Вогнища.
Прийшов час нам, нащадкам Великих Родів Славних, утвердити свою Правду на своїй землі, почути слово Істини про Предків Світлих, відчути душею і серцем, осягнути розумом Сонячний Покон Русі Предковічної, пізнати суть Віри Істинної, Віри Праведної, Віри Право-Славної!
Коло Радетелів
Родового Вогнища
Рідної Правоcлавної Віри
Святилище Роду, гора Богит
року 7511 місяця червня дня 15
Покон Рода Всевишнього, вічна і незбагненно велика мудрість Віри - Веди
Святої була передана Праотцю Орію Рідними Богами Прави. Покон той – скупа
законів Прави, що Всесвіт складають. Кожен православний їх у собі відчути має, а
відчувши, з Родом з’єднатися, щоб разом збереженими бути і жити щасливо в
радості і благості Світла Всевишнього. Святість тая напочатку часів Волхвами
давніми, Радетелями велемудрими у карби святії була закарбована. І карбувалась
від того по-різному, як рези складені на дощечках, а то на сволоках храмів
Світовида висікались, або як камені точені навколо капищ і святилищ родових для
захисту розкладувались тим Коло Живого Явлення творячи і було тих Карбів святих
світлосяйних числом 360. Бо 360 то число не просте, то знак Рода Всевишнього, і
з нього Рік Сварожий складається, він у Колі Живого Явлення Триглава Всевишнього
є. Від відання Кола того є кола всякі: більші і менші та повне коло суть 360. По
Вірі древнії, родовії, праведні люди відаючі, волхви, служителі Карби Покону
Рода найперше напам'ять знати повинні, щоб тлумачення легко людям Роду свого
нести, тим на шлях істинний Прави славної наставляючи. Ніхто волхвом доти не є,
аж як карби, як ім’я своє тайне знати не буде. Мудрість цю споконвічну, Родом
Всевишнім заповідану, свято оберігати потрібно і дітям своїм, як досягнуть вони
віку отрочого, повідати, щоб вони її за всякий час знали і жили з нею, Покон
бережучи. Бо знання, у Поконі закладені є вічні і неминущі, хоч всяк вік і
людина їх по-різному знає, та від того люд варною і Родом різний, як різна є
вода у криницях. Вкраїнці-русичі! Через Карби життєдайні освячуйтеся, силою Рода
прибувайте і будете мати життя вічне з Богами у Триглаві. Над карбами міркуючи,
чути будете поклик Прави і Світло, що до нас із Вирію лине, тож Ведою просякаючи,
над Карбом замислюючись, у стані Священної Тиші перебувайте, і тоді вам всякий
шлях відкриється, дорога стане вільною та легкою. І підете, вкраїнці-русичі
світлі, як слов’яни до Богів по Слави вічнії. Покон вам опора і настанова
життєва повсякчас, маєте його вірно слухатися, про душу свою дбаючи. І права не
маєте жодного Карбу втратити, бо то є спадок ваш, який з русичами завжди
залишитись мусить. Втративши хоч один, шпиці з Колеса Живого Явлення
вириваються, Божий устрій на землі руйнується, знання Роду зменшуються і біди
великі приходять. Тьма від того шириться Навою безмежною і вся праця прахом іде.
А як втратите відання суті одної, благайте повернення в Яву Праотця Орія.
Відтого мають Волхви-Радетелі у Праву йти рік за роком, життя за життям, Батька
кличучи, щоб з Скрижалів Духа Роду він Карби прочитав і в Яві відновив твердо.
Тоді знову життя поправиться, на землю Лад прийде, усіх на шлях вірний наверне і
запанує любов та злагода на тисячі літ.
Се так Волхвами Радетелями, охоронцями Покону було вкраїнцям-русичам, нащадкам
своїм заповідано, як жити та як у світі діяти. З приходом Доби Темної слова Роду
Святого люди через недомисел свій слухати перестали, лиш окремих з Рідних Богів
славлячи, про черево думали та поживу всяку, від того на землі Руськії, нам
Рідними Богами вкраяні – біда прийшла. З бідою тою відання Святеє, сильно
таємним стало, карбувати та записувати його було ніяк не можна, Волхви-Радетелі
його по лісах берегли. І були такі серед жерців, що на життя сите позарилися, до
ворогів пішли і частину Веди їм передали, Кола Сварожі їм складали, аби свята
вони по русинському святкували та до Віри чужинської русичі прилучалися. Та
наука жрецька то не наука волховська, тому не має і донині ворог лютий того, що
Волхви праведні відають, не знає він те, що Радетелі знають...
Відання Покону протягом останніх тисячі років буремних були дещо втрачені та
нині вони відновлені, сучасною мовою передані і основу звичаю Рідної
Православної Віри складають, тож даємо вам мудрість сю, аби ви пригоршнями
черпали і Воду Живу Віри Родової на здоров’я пили.
У книзі цій лиш 18 Карбів передані, ті, які на цей час Роду потрібні, а за
рештою час ще прийде.
Усе родом об’єднане і в Роді перебуває,
Боги прийшли з Роду і Родом утримані є,
а люди суть рід Божеський в Яві.
Тож жийте родами, славлячи Праотців.
Чорнобог з Білобогом перуняться,
у Сварзі єднаючись,
тим світ удержаний є
Вони суть одно і немає одного без іншого.
У Триглаві перебуваючи, пізнаєш силу і слабкість,
Здобудеш Веду – наскільки будеш мати Віру,
лети над ними Соколом і тільки тоді ти згадаєш Себе.
Працюйте на ланах своїх,
бо Праця наша – то пожертва Богам,
для мудрості маєте Алатир-камінь
він вам захист є, він вам і нагорода
Чи то у Небі, чи то на Землі
у Колі Живого явлення
усе перебуває в русі,
істинно те, що все має своє місце і час,
відаючи це – будь мудрим у вчинках
Суть Прави Богами у Покон уложена,
І Русичам його у світи нести заповідано.
Немає Поконів інших, а лишень
кожному Роду дані Звичаї і Відання до лиця його.
Віра наша істинна, бо Праву славимо,
З Праотцями йдемо до Вирію,
Богів Рідних тримаючись
Народившись, шукай свій шлях,
знайшовши сю стежину, візьми від неї усе,
що вона дати може, а далі ступи на іншу.
Живіть у світі по Праві,
Кривду минайте, а Правду шукайте,
і будете мати життя вічне
З Богами у Роді Великім
Правду любіть, бо вона вам від Прави.
Мудрістю Богів Рідних освячуйтеся,
тіла і душі очищуючи.
Бо прийде Карна з Недолею чорною,
гнів Богів звістуючи,
щоб згадали ви про шлях праведний
Тримайте в чистоті тіла і душі свої,
Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте,
І будете вічно жити з Богами у Триглаві,
зливаючись у єдину Правду і Силу
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже,
що ми русичі всі.
Мусимо Родів Слов’янських триматися,
щоб Покон не загубити
Як Дажбог оновлений народжується
Так і Русич до світу Прави по Сварзі йде,
Посвятою на коло вище піднімаючись
Піднімися на гору і працюй,
виконуючи свій обов'язок,
Так подолаєш другу, станеш на ній,
будь з Богами, і бийся, захищаючи Рід свій,
Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу
Бережіть Вогнища Родові,
У них Дух Предків перебуває,
Силу вам дає,
І з Богами Прави єднаючи.
По Праві живучи, Отцям нашим
десятину давати маємо, від якої соте на Велесове,
Вона до нас ласкою Божою повертається
і так Рід кріпне, у достатку множачись
Земля Русів Свята,
бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися.
Вона Роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм
Бережіть і шануйте її як матір свою.
Всяк Рід має мову свою,
яка від Древа Роду походить,
нареченням світу від Богів линучи
Усе родом об’єднане і в Роді перебуває,
Боги прийшли з Роду і Родом утримані є,
а люди суть рід Божеський в Яві.
Тож жийте родами, славлячи Праотців.
На початку початків не існувало нічого: ні Неба, ні Землі, ні Всесвіту; не було ні смерті, ні безсмертя, ні Дня, ні Ночі, бо все було мороком, морем первинного безладдя і порожнечі – це і був Див. І був Див в одних місцях легший, а в інших важчий, від того тяжче докупи збиралось і витворило Око-Рода, Око-Алатир, яке у морі мороку Світлом-Вогнем засвітилось, само себе народивши. Було те світло Ведогнем свідомості та розуму і Сльозою-Росинкою чистою, з яких Першобог і Першоптах Род Всевишній зродився. Вбираючи в себе безладдя і морок небуття, Рід Оком своїм Істину прозрів, яка є суть Законів Творення, Руйнування і Збереження. Поєднуючи їх у собі, він є Великим Триглавом, який існує у часі та поза часом, у просторі й поза простором, початком і кінцем будучи, причиною і наслідком, джерелом всього сущого і не сущого. Рід з'єднався з Дивом, ставши з ним одним цілим, тому Рід є у Диві, а Див є у Роді, а все це є Рід Всевишній. Врівноважуючи лад і безладдя, Всевишній народив із себе Світ -Яйце, Світ Ладу і Сварги – Коло Живого Явлення, яке за законами Прави твориться, у Покон Рода уложеними. Се Яйце-Вогняне і є Всесвіт, який у Диві постійно множиться, творячи у собі світи, а ті світи творять у собі світи. Так він водночас і Священним Деревом Рода є, від того родяться на ньому плоди всякі, які світів зародки суть. На вершечку Дерева того Сокіл-Рід Трисвітлий сидить, за дітьми своїми поглядаючи. У Роді Всевишнім вічно існують дві протилежності – творча і руйнуюча сили, які змінюють і переходять одна в одну – Білобог і Чорнобог. Це протилежності існування одного цілого – верх і низ, чоловік і жінка, однина і множина. Творячи Всесвіт, Рід проявляє себе своїм жіночим ликом – Матінкою Ладою, яка і є Деревом Роду, та чоловічим – Батьком Сварогом – Великим Вогнем Родового Вогнища. Тому в основі Дерева Роду і творення всякого лежить Алатир-Камінь, вічним Вогнем Рода палаючи, те дерево суть вогняне і Алатир-Око та Дерево Роду суть одне. Дерево те золоте сама Велика Матінка Лада (Сва, Слава), Рожаниця найперша, а Вогонь-камінь той – Сварог (Сварод – Небесний Род, Рід-Рожанич, Лад), творець Всесвіту і сам Всесвіт. Та те, що було явлене, стільки ж часу неявленим бути мусить. Від того є Великий Вік Сварога, який має в собі час Білобога, коли Всесвіт існує, буяє і нескінченно тривалий період множиться, і є час Чорнобога, коли Всесвіт, зруйнувавшись, зникає. І так триває допоки Рід Всевишній нового Сварога не зродить. Народженням цим немає кінця-краю, бо ніколи не було першого народження і ніколи не буде останнього. Великий Вік Сварога зі ста років складається, кожен Рік Сварога з 360 Днів і 360 Ночей, кожна Доба Сварога 4320000 років земних складає. Та у Добі цій великій є доби менші, а вони у собі мають ще менші – і так до найдрібнішої. Під час руйнування світу, коли все в небутті спочиває, Рід-Рожанич, Сварог Небесний до Ока-Рода, Алатиря безсмертного стискається, у час цей Рід Всевишній силу в собі примножує, щоб нового Сварога (Яйце-Всесвіт) народити. Та від того Рід Всевишній ні більшим, ні меншим не стає, а лише Див у ньому збільшується або зменшується, тому що Рід Трисвітлий є єдиним і безкінечним початком, який у вічності перебуває, чи то буянням, чи то спокоєм себе проявляючи. Тому Рід Всевишній початок усіх початків і кінець усіх кінців. Він єдиний, і ніколи єдність його не зменшується і збільшитися не може. Рід існує сам у собі і ніхто інший не може існувати поруч з ним, а лише в ньому, бо живе він не силою духа чи душі, бо сам він є Душа всіх Душ! Знову творення починається, коли Світло-Вогонь Ока-Рода у пітьмі ширитися починає, Деревом Рода розростаючись. Сварог до творення нового відновившись, з Роду Всевишнього душі праведників викликає, що раніше по Праві жили, а потім з Матінкою Ладою їх народжує. І стають вони Рода частинками – Богами Рідними, світу Прави охоронцями, які Батькові своєму світ творити помагають, кожен за справу свою відповідаючи. Тому у світі все своє призначення має: камінь всякий, рослина і людина. Рідні Боги допомоги потребують, від того людину народжують. Будучи синами вірними, ми справу сю підтримувати маємо, Богам допомагаючи жити по Праві, лад на землі творячи. Велика Мати Лада на земному рівні проявляє себе Мокошею (Матір'ю Сирою Землею, Покровою), Лелею, Долею та усіма іншими жінками, які є проявами її. Сварог постає для людства у вигляді зоряного неба і символізує собою образ Великого Батька, що проявляється у дітях своїх Богах-Сварожичах. Відайте, Вкраїнці-русичі! Усі світи і тіла небесні живими істотами є, а від того, як і кожен, мають час здоров'я і хвороби, смерті і народження. У кожного з них свій дух і душа є. Кожне тіло небесне – то храм одного з Богів Рідних, і носять вони його на собі, як людина тіло людське. Усі Рідні Боги – Сварог, Лада, Перун, Світовид, Велес та інші – це іпостасі і прояви Рода. Бо Рід з купою Богів Рідних виступає, які взаємодіють один з одним, творячи Вічність заради єдиної мети і будучи одним, тому Всевишній визначає призначення і найкраще застосування кожного явища, яке в ньому є. Завжди Волхви рекли: Боги наші суть одне, а як трапиться такий блудень, що Прави не відаючи буде ректи, що маємо Богів многих, хай буде вигнаний він з Роду! Відаючи се, з Богами у Триглаві перебувайте! Бо Рід Трисвітлий є Бог над Богами і Сутність Всевишня, він є єдиним і багатопроявним, він єднає в собі однину і множину, а русичі – його нащадки прямі. Се ми були перші, що Триглаву вклонилися. Від того Боги Рідні тримають десниці на ралах наших, через Провідників Вогню Родового, Праотців наших Віру і Веду нам даючи. Віру Істинну, Православну, бо істинна Рідна Віра – це Віра-Веда у Рода Всевишнього і Богів Рідних, що у Праві перебувають.
Чорнобог з Білобогом перуняться,
у Сварзі єднаючись,
тим світ удержаний є
Вони суть одно і немає одного без іншого.
Весь світ складається з двох протилежностей, які проявляють себе як однина і
множина, біле і чорне, чоловік і жінка, верх – низ, любов – ненависть, правда –
кривда, і так до безконечності. Білобог і Чорнобог – то є дві половини одного
цілого, протилежні першопочатки, які підтримують одне одного і водночас борються
між собою. Від того вони один з одного світ будують, на протилежне опираючись,
основою Всесвіту виступають. Вони нерозривно поєднані, тому ніхто з них не може
перемогти, бо вони один без одного не існують. Білобог і Чорнобог білобою і
чорнобою проявляються, які є своєрідними станами буття людини, роду, Всесвіту,
що є у кожному явищі, предметі чи істоті. Всевишній Рід – єдиний і
багатопроявний Бог, який існує завдяки тому, що має у собі єдність, яка
проявляється і як любов і життя та прагнення єднатися, і як багатоманітність –
прагнення бути окремим, самодостатнім, займати своє місце і час. Рід між цим
рівновагу творить, щоб світ збережений був. Білоба – це прагнення до Прави,
світла, народження, творення, а Чорноба – це сталість, руйнація і темнота.
Всевишній Рід є єдиним і багатопроявним, узагальнюючим все початком, який не має
в собі поділу на добре і зле, біле і чорне, верх чи низ. Коли людина, поєднуючи
у своїй свідомості дві протилежності буття, усвідомить їх як єдине ціле, тоді
вона піднімається над своїм буденним розумінням дійсності і стає свідомо
з’єднаною з Родом, почавши жити за Всесвітніми законами Прави. Відайте
Вкраїнці-русичі, не завжди те, що ви бачите, насправді є, тільки глибинно мудра
людина може побачити причини удаваного зла і небезпеку так званого добра. Бо те,
що сьогодні зле завтра може видатись добрим і єдино можливим. Сприйняття світу
залежить від зрілості душі людської і в кожного воно своє. Так, темні люди Тьму
вважають добром, а для світлих людей вона зло найбільше, та роз’єднаність завжди
програє – від того темне знизу, а світле завжди зверху стає. Вкраїнці-русичі від
сотворення світу православні, тому, світлі душі маючи, Бога і мудрість у Праві
шукають. Незріла душа в усьому бачить відмінність, від того істини не відає, а
мудра людина в усьому бачить єдність і подібність. Людина, до досконалості через
перенародження йдучи, мудрішає. Часто буває так, що піднявшись на певний щабель
розвитку душі і відчувши себе на ньому добре, людина перестає прагнути рухатися,
а отже, перестає бути Творцем. Не ступивши на інше місце, вона починає не своє
місце займати. Внаслідок цього Ведогонь її, Дух – світла душі частина притягує
до тіла певне явище, яке з її позиції затишку і щастя тілесного може здаватися
злом. Та шляху іншого немає, щоб заставити Душу до вищого знову йти. У той же
час, займаючи місце чуже, людина постійно відчуває на собі тиск, тому вона може
вирішити, що світ – злий. То неправда велика, бо ноша кожного по силі йому дана,
а хто ношу свою нести відмовляється або за чужу береться, той Долею карається.
Урок цей не жорстокістю вважати слід, а добром, бо Рідні Боги шлях кожного ліпше
знають і дорогою найкоротшою ведуть. Кожен має право на розуміння своє і помилку
невільну, та чим більше він шкоди людям завдасть, тим більше з нього спитається.
А ще буває так, що Боги випробувати прагнуть, від того людині у житті все важче
і важче стає, та коли вона, завзято працюючи, обов'язок свій не полишає та
причину випробування відшукує, вона швидко до блага і добра піднімається.
Розглядаючи Добро і Зло, які випливають із Білоби і Чорноби можна помітити, що
те, що для одних людей, народів є найбільшим добром, те для інших є найгіршим
злом і навпаки. Тут усе залежить від точки зору і рівня усвідомлення дійсності.
Не завжди те, що добре для Господаря, буде добрим для Воїна, не завжди те, що
добре для Воїна, буде добрим для Відаючого, і навпаки. Тому завжди слід
зважувати явище з усіх боків, з точки зору Вищого. Взаємодія і
взаємоперетворення Білоби і Чорноби проходить на всіх рівнях і в усіх формах.
Слід добре пам'ятати, що ці дві сили у світі знаходяться в однаковій кількості,
жодної з них ні більше, ні менше, просто одна з них може бути більше проявлена,
а інша прихована. Кожна з цих сил має свій період панування на Землі та у
Всесвіті. Ці періоди проявляються у Добі і Ночі Сварога; таким чином за рахунок
періоду руху і спокою вони врівноважуються. Пам'ятайте, те, що сьогодні зле,
завтра може бути добре, а що сьогодні добре – завтра може бути зле. Від того
завжди готові будьте світ сприйняти по новому. Відайте: щоб зрушити світ Явний,
потрібна Сила не явна – Сила Духу, Сила Віри, бо одне без іншого не може. Як
хочемо мати державу могутню, мусимо мати Віру так само могутню, бо як немає духу
у народу, то позбудеться він і тіла. Віра істинна має в собі Веду Святу, Віра
без Веди – ніщо. Віра – непідтверджена довіра, а Веда – то знання, які постійно
доводять своє існування. Рідна Православна Віра єдина і багатопроявна, а від
того містить у собі усвідомлення Віри і Веди. Під Білобою прийнято розуміти
добре, чисте, активне, а під Чорнобою – зле, нечисте і пасивне. Білоба і Чорноба
виступають примітивною формою оцінки дійсності, тому виникають такі поняття як
добре і зле. Завдяки їм людина вибудовує собі вісь координат, яка допомагає їй
порозумітися з іншими й орієнтуватися у просторі. Об'єднуючись чи ототожнюючись
лише з одним проявом буття, ми творимо в собі несприйняття і відкидаємо частину
себе, стаючи недосконалими. Під злом нам уявляються сили спокою і лінощів, які
стримують активний рух вперед, та глупством є на це сердитись, бо завдяки цьому
все відбувається тоді, коли Всевишнім призначено. Якщо бажане з'явилося у Яві,
це свідчить, що сили Пітьми подолані і відбулось зростання якісне, а, отже,
Світло переважає. Будучи частиною Рода Всевишнього, людина від народження (так
само як і великий Батько) має в собі Світле і Темне. Світле – це всі задатки,
таланти, схильності і можливості, а темне – це невігластво, хвороби, басури,
недосконалості. Як світле, так і темне лежить глибоко на дні душі нашої,
обплутане безладом і мороком. Усе це є наш скарб, лише потрібно це розуміти
правильно. Кожен православний вкраїнець-русич незалежно від варни є Воїном
Світла, тому він має бути завжди готовим до будь-яких змін і певного роду
боротьби з ворогами. Ворогами його є лінь, неуцтво, жорстокість, підлість та
інші низькі якості. Не потрібно викидати внутрішній бруд із себе чи втікати від
нього, твердячи, що його немає, потрібно його досліджувати, виявляти причини
виникнення і, полюбивши, прийняти його як частину себе. Відтоді творяться дива
дивні, хвороби і недоліки самі по собі у душі розчиняються і з пітьми
народжується світло. Якщо ми, напружуючи усі сили своєї душі, відкидаємо
Чорнобу, починаємо її ненавидіти і боятися, від того вона, за законом єдності
Білоби і Чорноби, ще більше переповнює нас і оточуючий світ, внаслідок чого
виникають страждання. Тільки коли людина піднімається над своїм буденним рівнем
розуміння й оцінки дійсності, відаючи, що Білоба і Чорноба – невід'ємні складові
одного цілого, вона починає пізнавати закони Прави. До того часу, доки люди
будуть негативно оцінювати один одного, у світі постійно буде існувати
ненависть, страждання і боротьба. Внаслідок цього людина буде боятися, а
лякаючись чогось, ми знову будемо притягувати те, чого найбільше боїмося. Бо що
ми продукуємо і творимо назовні, те до нас і повертається. Сіючи навколо Добро і
Світло, ми щедрий врожай щастя і любові зберемо!
У Триглаві перебуваючи, пізнаєш силу і слабкість,
Здобудеш Веду – наскільки будеш мати Віру,
лети над ними Соколом і тільки тоді ти згадаєш Себе.
Всевишній Бог – єдиний і багатопроявний Рід – має у собі не проявлену форму
Див і проявлену Рід, відповідно Рід у собі має Сварога і Ладу. Чоловічий і
жіночий початки Всесвіту повністю взаємопроникні і взаємопов'язані, їх поєднання
творить третю силу. Таким чином Сварог і Лада народжують Всесвіт, який є для них
дитиною. Отже, дві протилежності і їх поєднання складають Священний Триглав.
Світ триєдиний і існує у трьох станах: Творенні, Збереженні і Руйнації. "Велес
книга" говорить нам: "Це ми були перші, що вклонялися Триглаву". Три сили –
Батько, Мати і Дитина, – розгортаючись у просторі і часі (Диві), творять весь
світ. Триєдність буття виступає обов'язковою умовою існування Всесвіту та всього
сущого і не сущого та має три стани: початок, середину і кінець, але кожен
кінець стає початком на новому етапі і в новій якості. Сила Всевишнього Рода
триєдина ("три голубочки світ снують") – ширина, висота і довжина,
розгортаючись, творять простір і об'єм. Три кольори (жовтий, синій і червоний)
творять усе різнобарв'я можливих кольорів. Отже, весь наш світ трисутній і
триєдиний. Триєдність Рода проявляється у Священному Дереві Рода, яке має у собі
три глави, три рівні або три світи – Праву, Яву і Наву. Коріння Священного
Дерева Роду, нижня глава, знаходяться у Наві – не проявленому світі
першопочатків і попередників творення. Це світ Предків, спокою і передуючої сили
прагнення щодо творення. Це нижній світ вже створених грубих матерій і вібрацій,
що тільки-но показуються з Дива. В той же час – це світ руйнації і сталості,
смерті і неіснування (для тих, хто знаходиться у Яві). Нава – це невидимий і,
так би мовити, підземний світ. Загалом, це "той світ", світ, у якому панує
безладдя, тому він може бути своєрідно духовним, надихаючим і радісним, а може
бути жорстоким, чорним і злим. У Наві все роз'єднане, там кожне створіння – само
за себе. Там є істоти, які народжуються для життя, але не досягнули Прави, бо за
кривду свою були у Наву повернуті. Це світ, де панує Морок нерозуміння, духовна
пітьма і прагнення руйнації. Ніхто там не бачить нічого, крім себе самого,
недосконала душа там злиднями і басурами обступлена, які її гризуть; і мусить
вона те терпіти, бо сама їх кривдою породила. Щоб вижити, душі тягнуться до
Світла-Вогню, роздмухуючи його в собі. Та навіть цей темний потойбічний світ
підпорядковується законам Прави, які приходять туди у вигляді Святого Духу
Світла Прави – Світовида (Світо-Дива). Світ Яви – це стовбур і гілки Священного
Дерева Роду. Це середня глава – серединний світ, у якому поєднані видиме і
невидиме, матеріальне і духовне, світло і пітьма. У Яві Всевишній Рід "грається"
сам з собою, творячи себе і руйнуючи, таким чином він пізнає себе у своїх
творіннях. У цьому світі проходить життя людини, він явлений, видимий і дійсний,
саме в ньому можна побачити вплив духу на матерію, а матерії на дух. Знаходячись
у Яві, люди поєднують у собі душу і тіло, тому Ява – це найкраще місце для
самопізнання і самовдосконалення. У ній людина, спостерігаючи за собою та
оточуючими речами і явищами, пізнає творіння Рода (природу сущого). Бачачи
повсякдень лики Всевишнього, вона має можливість через Віру і Веду (знання)
збільшити силу Ведогню власної Душі і перейти на вищий щабель життя та розвитку
своєї сутності, стати Творцем. Крона Священного Дерева Рода, верхня глава, – це
світ Прави, світ духовного життя, Богів і природних законів, які пронизують усе
створене Родом, даючи йому гармонію і лад. Права проявляється як у законах
фізичного світу, які відомі вченим, так і в законах духовного світу, на яких
розуміються Волхви. Тому вона здатна поєднувати, творити гармонію і рівновагу,
зберігаючи створене; це світ тонких невидимих енергій. Права складає основу Віри
та Веди, єднаючи їх між собою. У кроні Дерева Життя народжуються жолуді, які є
душі-сутності світів, рослин, тварин, людей і Богів. Тому усі творіння
просякнуті Всевишнім Родом, а від того все живе душею наділено. Та варна і
якості кожної душі різні. Щоб вирости, розвинутися, усі сутності починають свій
шлях знизу, у Наві і, виростаючи з-під каменя Алатиря, життя за життям
збільшуються, покращуються і, зрештою, повертаються у Праву. Від того тіла зірок
такі великі, що з землі видно. Усе буття душі проходить у Роді-Триглаві, тому
душа праведна розуміння і єдності з Богами Рідними має прагнути. На Богів
рівняючись і будучи з ними у Триглаві, людина йде до Бога, Богом стаючи. Людина
суть плід і дитя Великого Рода, від того має у собі Душу і Тіло, які є Дивом і
Родом, а відтак вона має стати яко Лада чи Сварог. Відайте: кожен чоловік
глибинно у собі має від жінки, а кожна жінка має від чоловіка, яко вогонь має у
собі воду, а вода вогонь. Будучи подобою Рода, тіло людини у Яві є Деревом Рода,
а душа – Яйцем-Писанкою, яка тіло світлом Ведогню просякає, випромінюючи сяйво
навколо. У світі ж потойбічному душа як Дерево Рода виступає, а тіло листям. Від
того душа з кожним народженням зростає. Людина, яка у собі три глави, три світи
пізнає, Триглавом оволодівши, силу дістане велику і непереможною стане.
Навчайтесь відання цього таємного, протилежності буття усвідомлюючи і на собі
випробуючи, будьте над ними і матимете головний шлях до успіху у будь-якій
справі, адже ціле краще розрізненого. Оволодіти Триглавом – це означає жити по
Праві, оволодіти законами творення Всесвіту і бути в єдності з Родом Всевишнім.
Працюйте на ланах своїх,
бо Праця наша – то пожертва Богам,
для мудрості маєте Алатир-камінь
він вам захист є, він вам і нагорода
Відайте Вкраїнці-русичі! Рід Всевишній подарував дітям своїм велику Святість
Знань Віри і Веди Право-Славної, у Покон уложеної і у Вічному Камені
викарбуваної на віки вічні. Той камінь усім каменям камінь, бо той камінь –
Алатир. Знають його люди під іменами різними, рекучи його по-різному, бо він
єдиний і багатоіменний. Алатир – це престол Роду Великого і сам Рід Трисвітлий,
початок та кінець сущого і не сущого, вістря і виток Прави, найвища вершина її.
Ціле складається з двох протилежностей, кожна протилежність має у собі два
стани, два кінці. Тому з одного стає два, з двох – чотири, з чотирьох – вісім і
так до безкінечності. З двох хрестів рівнораменних складаючись, він зірку
восьмикутню формує. Хрест твориться від поєднання чоловічого і жіночого,
вертикалі та горизонталі і має чотири кінці. Все живе має чотири періоди
розвитку – народження, юність, зрілість, старість. Сонце-Дажбог з чотирьох сутей
складається, як і Місяць Ясний. Рік Божий чотири пори має. У людей чотири групи
крові є. Зрештою, чотири прояви Рода Всевишнього – вогонь, вода, повітря, земля
– в основі Всесвіту лежать. Отже, Хрест є знаком триєдності і четвертинності,
парного і непарного, чоловічого і жіночого, білого і чорного, які суть одне.
Алатир складається з двох Хрестів – Сварг, косого та прямого, які, поєднуючись,
восьмипроменеву зірку творять. Подвійні восьмикутні хрести-зірки (дві четвірки)
– то суть образ Зародка Творення усього сущого, першокристал, точка, з якої
розпочалося творення світу і сам світ загалом. У той же час це і стани, які
проходить душа під час розвитку свого, будучи прахом камінним, рослиною,
твариною і людиною. Людиною будучи, вона теж чотири випробування має: бути
темним і непосвяченим, далі бути господарем, Воїном і Волхвом. Загалом, вісімка
– це священне число, символ вічності, нескінченості руху, восьми сторін світу,
навіть октава має вісім нот. У Колі Сварожому є вісім головних свят, у житті
православного рідновіра є вісім головних вікових посвят, від якісного
проходження яких залежить висота розвитку духу його у житті теперішнім.
Поєднання восьми точок творять дев'яту в середині, а дев'ять – це число Рода
Всевишнього, який суть Див і скупа Богів Рідних. Саме дев'ять місяців носить
жінка дитину, бо Дев'ять – це три трійки – Триглав Небес (Три Абсолюти), які є
першопочатки, що, знаходячись один у одному, творять все Існуюче. Найсильніші
капища мають вісім вогнів жертовних з дев'ятим посередині. Дев'ята, головна
точка є перетином усіх інших – це і є Алатир – священний "живий" камінь-зірка,
прадавній знак присутності Бога. Він є суттю творіння, символом Всесвіту, який
суть яйце, яке народив Першобог Сокіл-Рід; через нього душі праведні з Богами
Рідними єднаються. Священний камінь Алатир (латир, олтар, вівтар) – це Око Рода,
жертовник, який суть Родове Вогнище Всесвіту, він у Вирії світу Прави лежить, на
всі боки світить, основу Дерева Роду складаючи. На нього Боги і люди треби
приносять як вдячність і славу Роду Всевишньому за життя, яке він постійно
народжує Вогнем свідомості, Морок просочуючи. Алатир – тілам і душам опіка
вічна, бо він Око і серце Рода Трисвітлого. Вдячністю право-славного рідновіра
Богу за свої народження і можливість самовдосконалення є життя по Праву, а
відтак життя праведне: відано Роду служіння, прагнення єдності, ладу і добра, що
у Роді земнім чеснотами і шляхетністю проявляється. Алатир є центр Всесвіту і
сам Всесвіт, з нього виходять і у ньому сходяться всі шляхи духовні й
матеріальні. Він проявляється у будь-якому місці Всесвіту або у всіх місцях
одночасно. Алатир уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили
життя. Сила і міць криється у незліченній і безкінечній кількості живих
зародків-бруньок, що лежать під Каменем священним, і якими щовесни Дажбог
засіває землю і людство. Смерть вражає лише листя (тіло) Дерева Роду, а стовбур
і гілки (душа) залишаються вічно живими. Для того і Смерть потрібна, щоб знищити
старе і нежиттєздатне, простір для розвитку даючи новим зародкам життя. Знаком
Дажбожої Писанки (системи планетної) є Алатир-Зоря (серце галактики) – Сонечко
Красне, тому славити Богів маємо до Сонця ликом обернувшись, або на північ
звернувши до Зірок-Алатирів дальніх. Алатир-камінь, будучи джерелом Творення, є
місцем відпочинку Рідних Богів, у ньому вони набираються його сили. Алатирем
клянучись чи у замовляннях вживаючи, ми усю небесну святість у свідки беремо. Бо
як у замовляннях мовиться: "Під тим каменем схована сила могутня, і тій силі
кінця-краю немає"; "Хто камінь-Алатир зітре, той мій заговір пересилить".
Зрозуміло, що Алатир перетерти неможливо, бо він і є сам Всевишній Рід, тобто
весь Всесвіт загалом. В Алатирі закарбовані закони Прави, які складають Покон
Рода, тому він є найвищою святістю і джерелом Веди. Це від Алатир-каменя бере
сили Бог-громовик Перун. Крешучи з нього блискавиці, він розпалює грозове
полум'я і заварює чудодійний напій – Живу Водицю, напій Богів, який несе у собі
Живильну силу жіночого початку Всесвіту (для планети це дощ і роса); в той же
час він добуває з нього і Вогонь який є силою чоловічою – ними він світ
запліднює. Жива вода дощів воскрешає природу і дарує землі врожаї. Будучи
глибинно вкраїнським витоковим знаком і символом, Алатир як ніщо інше єднає нас
із Всемогутнім родом, своєю присутністю сприяючи духовному і фізичному розвитку
і матеріальному добробуту Роду Вкраїнського. У зображенні своїм Алатир поєднує
усі найсвятіші символи всіх релігій. Він є витоком інших Святих Знаків
Вкраїнців-русичів – кола, хреста і триглава (тризуба). Головне, що повинен знати
кожен православний рідновір, це те, що Алатир є вічний і незнищенний ланцюг,
який єднає усе суще і несуще – Богів і людей, Предків і нащадків, оріїв, скіфів,
антів, русичів, українців, усіх "мертвих, живих і ненароджених", як би ми не
називалися у різні періоди творення у єдиний Рід. Сила Алатира безкінечна, як
Всесвіта, всі релігії, енергії, сутності, світи є лише мізерною частинкою його.
Чи то у Небі, чи то на Землі
у Колі Живого явлення
усе перебуває в русі,
істинно те, що все має своє місце і час,
відаючи це – будь мудрим у вчинках
Волхви велемудрі, за небом та рухом світил протягом тисячоліть спостерігаючи,
помітили, що все, як на Небі, так і на Землі, рухається по Сварзі (колоспіралі).
Менше коло крутиться навколо себе і більшого кола, більше – навколо ще більшого,
і так до безкінечності. Оскільки обертання має певну тяглість, тому народжується
Час і Число. Кожне Коло – Сварга переживає момент початку і завершення, даючи
рух і сенс колу нижчого рівня. Уся сукупність кіл нижчого рівня творить єдину
Вищу Сутність, від того Всевишній Род виявляє себе спокоєм, а Всесвіт рухом. При
цьому якісна зміна в русі може розглядатися як кола якогось (циклу), частина
(етап) окрема. Від того періодична колова зміна виступає причиною розвитку і
руйнування, закономірністю існування Всесвіту. Рух Сварги і відповідна його
ділянка (фаза) визначає спосіб існування будь-якого об'єкта чи явища, включаючи
людину, народ і людство. Ці кола з обертанням Землі навколо Сонця пов'язані, а
Сонячної системи довкола центру Берегині (галактики) нашої, яка обертається
довкола міжгалактичного центру, а метагалактики – навколо центру Всесвіту.
Обертання Землі-Мокоші навколо Сонця-Дажбога творить Сонячне Коло (Коловорот,
Дажбоже коло) – календарний рік. Обертання Дажбожої Писанки (Сонячної системи)
навколо центру Лади (Берегині, Галактики) творить Добу Сварогу – зоряний,
сидеричний рік. Обертання Лади навколо Алатиря, Сварога міжгалактичного центру,
творить Рік Сварога, а обертання мегагалактик навколо Алатиря Рода (центру
Всесвіту, Ока Рода) творить Великий Вік Сварога (Велике Коло). Найбільше
значення мають кола Вселенські (космічні) в десятки і сотні тисяч років. Доба
Сварожа (Коло Свароже) проявляє себе у "зсуванні" Сварожичів (сузір'їв Зодіаку),
від того трохи більше, ніж за 2 тисячі років змінюється сузір'я пануюче.
Відайте, зорі сильно впливають на долю і життя людини кожної і людство ціле. Це
з тим пов'язано, що сузір'я коливання своєрідні мають, які вони навкруги ширять,
напливаючи на Землю і мешканців її впливаючи. Кожне сузір'я є маленькою подобою
(мікромоделлю) Всесвіту, а отже і самого Рода Всевишнього. Тобто, певним Богом,
який так само як і Рід має свою проявлену частину (зірки) і не проявлену (тонкі
енергії Духа і Душі). Через сузір'я яке в цей момент на небі панує, Небесний
Батько Сварог проявляється. Внаслідок обертального руху Земля час від часу
починає віддалятися від центру галактики. Це до того призводить, що свідомість і
позитивні якості людства зменшуються, Темна Доба настає. У цю пору розуміння
(відання) Покону (а, отже, Прави і Звичаю) до найменшого зводиться, цінності
духовні та родинність і людяність вельми занепадають, Веда (знання) недоступною
стає, тому приходить час релігій спрощених, які не несуть глибинного розуміння
дійсності. При цьому суцільна підміна понять відбувається, на всі поняття і
звичаї нове пояснення накидається, яке Істині (Покону) не відповідає. Ці Сварги
(цикли) багатотисячолітні у звичаї слов'янськім, подібно до доби земної, як
велетенські Доби Богів розуміються, які мають у собі Південь, Північ, Сутінки,
Світанок. Ці назви індоєвропейським Югам відповідають, тому взаємозамінними бути
можуть. Необхідно пам'ятати, що найбільші зміни проходять не в крайніх точках
еліпса (Сатья, Трета, Двупара і Калі-юга), а після їх проходження. Занепад
свідомості людей з тим пов'язаний, що з центру Всесвіту, який Алатирем Рода є,
постійно відбувається випромінювання Священного Вогню Рода, який Божою
благодаттю, радістю, щастям, впорядкованістю та благоденствієм у Праві для людей
виступає. Цей Ведогонь просякає усе суще і не суще, прямуючи від більшого до
меншого і навпаки. Так він лине з Алатиря Рода у Алатир Лади, а з того – в
Алатир Дажбога, а від сонця Дажбога прямує на Землю-Матінку. На землі Сила
Ведогню розтікається по Алатирях Родового Вогнища. Сила тая могутня зверху йде
від Сонця до людей, а потім від Алатиря Землі-Матінки через Родові вогнищя,
Храми та Капища іде до людей з низу, а від них знову повертається у сонце,
прямуючи далі до Алатиря Рода, і так вічно. Після кожної ночі неминуче Світла
доба настає й при наближенні до Алатиря Лади (центру галактики) ми
пробуджуємося, суспільство морально, фізично і світоглядово очищується,
відновлюючи втрачені знання та здобуваючи нові. На планеті знову починає
панувати праведність, мудрість і справжня духовність, людство глибше усвідомлює
себе і своє призначення. Ідея Смерті і Воскресіння (відродження у новій вищій
якості) Бога, Природи, Людини, Звичаю появляється на різних рівнях світотворення
і є основою Рідної Православної Віри – етнічного віровчення українського народу.
Відайте: року Божого 7511 розпочався Світанок Доби Сварожої. Тепер ми
переживаємо поворотний період історії – Земля починає рухатися до центру
галактики й наша свідомість починає прокидатися, вже з'являються промені світла,
які передують Світлій Добі, але під ранок сон людства найглибший. Тому нас ще
чекають великі випробування, які проявляться масовими заворушеннями, війнами,
землетрусами, потопами та іншими природними і соціальними катаклізмами. Лише від
єдності сили думки, доброї волі й праведності (Віри-Веди) Вкраїнців-русичів,
слов'ян і кожної людини на Землі залежить, чи буде існувати людське суспільство,
чи загине, як попередні цивілізації. Подібні катаклізми постійно виникають під
час завершення циклу і залишаються у пам'яті людства як всесвітні потопи. Таким
чином Земля-Матінка очищується від бруду і паразитів, які її нищать. Русичі
покликані Трисвітлим Родом нести людям Вогонь Віри і Веди, своїм прикладом
навчаючи їх життя праведного. Людська істота не досконала, тому її мислення може
догматизуватись і закостенівати, накопичуючи "зовнішні форми", втрачаючи
глибинне (внутрішнє) розуміння Прави (Світу Богів, Закону Божого у Поконі Рідної
Віри). Тому час від часу потрібна очистка підсвідомості, яка протягом життя
однієї людини відбувається в обрядах варнових і вікових посвятах (ініціаціях), а
протягом життя людства – у циклічних геокліматичних і соціальних змінах. Людина,
ситуація чи загалом існування будь-якого об'єкту чи явища відбувається,
обертаючись навколо чогось, та настає момент, коли неможливо утримуватися на
цьому рівні, тобто, піднятися на інший щабель, або звільнити його для когось
іншого. Тому життя православного рідновіра – це теж Коло-Сварга, яке складається
з варнових і календарних посвят. Піднімаючись чи опускаючись, людина символічно
вмирає для цього рівня, щоб народитися на вищому. Щоб вижити під час катаклізму,
Вкраїнці-русичі повинні переосмислити найглибинніші засади свого життя і
змінитися, набувши нових якостей, або померти, ставши перегноєм для інших родів.
Відповідно до розуміння Кола-Сварги Алатиря, кожне коло (явище чи процес),
доходячи до кінця, перетворюється на свою протилежність, якщо не піднімається на
вищий щабель. Джерелом розвитку і підняття на вищий щабель виступають як
внутрішні сили людини чи (об'єкта), так і зовнішні. Зовнішньою силою щодо людини
може виступити Прямий Божественний вплив, вплив середовища або певних людей, які
роблять своєрідний поштовх для суспільства, як Волхви для окремої людини під час
посвяти. Сьогодні Єдиний і Багатопроявний Бог стукає у серця русичів, змушуючи
їх згадати і визнати своє призначення – бути вчителями Всесвітніх законів Прави
для інших народів. В той же час слід розуміти єдність Всесвіту, а, отже, і те,
що як ми обертаємося навколо світу, так і світ обертається навколо нас, тому
можна стверджувати, що рух світил теж відбувається навколо Землі і ті процеси,
які відбуваються на ній, теж сильно впливають на Вищі світи. Рідні Боги
зацікавлені у тому, щоб людство вижило і продовжило свій розвиток до
боголюдства.
Суть Прави Богами у Покон уложена,
І Русичам його у світи нести заповідано.
Немає Поконів інших, а лишень
кожному Роду дані Звичаї і Відання до лиця його.
Вкраїнці-русичі, відайте! Ви – Дажбожі Онуки, Сини Сонця – руси, русичі,
слов'яни. Ви діти Велеса і Перуна, Богів Рідних нащадки. Наше відання Роду,
Священного Покона і Славлення Прави принесли на землю Предки Рідні, Боги Прави.
Ці досконалі знання пояснюють будову Всесвіту і нашого світу, визначають лад і
причини його розвитку та занепаду, свідчать про місце людства у Всесвіті та
призначення кожного з його родів. Вони навчають русичів, як бути чистими і
правдивими, добрими і щирими, даючи лад родам своїм. Покон – це виток, початок і
водночас сукупність правил і законів Прави, за якими побудоване все існуюче і
неіснуюче. Від того для русичів Покон – велика святість, відаючи яку людина
мудрості набирається, як у світі жити і своє життя впорядковувати. Життя кожного
– суть пізнання законів Прави, які Покон складають, хто краще Покон відає, той
ближче до Богів стоїть. Покон є витоком і першоосновою незмінною будь-якого
Звичаю. Покон наш у предвічному Алатир-камені закарбований, що у Вирії під
Дубом-Стародубом лежить. На ньому Священний Вогонь Рода горить, на всі світи
Світло Віри-Веди ширячи. І є той Вогонь з Алатир-каменем одно. Хто до світла
тягнеться, той у Світлі закони Прави пізнає, що Покон складають. Кожен русич,
маючи розуміння Покону, має можливість правильно визначити покликання та
призначення своє у світі Яви, а від того відати, які обов'язки на нього
покладені і права які з них випливають. Коли Рід який живе, Покон відаючи, то
найкращі часи, бо дотримується він шляху найкращого для розвитку свого. Бо
Всевишнім Родом заповідано, що маємо стати Богами у Праві, тому він послав синів
своїх на Землю Матір Рід Синів Сонця започаткувати. Від того Покон Рода Ведогнем
горить у Душах наших, щоб ми істинний шлях відали і жили по Праві. Тому мусимо
вести себе гідно, йдучи стезею Прави, та про Вічне дбати, бо тіло тлінне, а душа
вічна. Мудрість Покону Рода є вічна, бо вона є розуміння Всесвіту і законів
Прави, на яких він тримається. Для всіх Родів Земних Покон один, але кожний
по-різному його відає, тому Звичаїв стільки, скільки Родів на Землі. Відання
Покону породжує Звичай, тому що Покон різні роди і раси кожен по-своєму
пояснюють, а хто істинно пояснює, той живе з Рідним Богами у злагоді. Є роди,
які до Білоби тягнуться, а є ті, що до Чорноби, тому керують вони кожен у свій
час. Відайте: в одному Роді є люди з різною силою знань, від того є
Відаючі-Волхви, Вої, Господарі і темні, непосвячені Ті, що знають більше, Звичаї
запроваджують, Покон пояснюючи. Від різності між варнами є звичаї Волхвів, є
звичаї Воїв, а є Господарів. Кожний із цих звичаїв вчить, як своє призначення
виконувати. Вірне розуміння Звичаю передається у варнах і родинах прикладом
власним у законах неписаних, як поведінки, так і стосунків родових та у
ставленні до себе і Природи-Матінки. Звичаї кожної родини зливаються у звичаї
країв, звичаї варн – у родовий стрій, а разом вони зливаються в єдиний і
багатопроявний Святий Звичай Роду Вкраїнського, який є шляхом Роду нашого,
Рідними Богами заповіданий. Покон суть незмінний, а Звичай з плином часу
міняється. Може назва змінитись, прояви певні, пояснення інше бути, та внутрішня
суть Покону Рода незмінною лишається. Тому Звичай – це зовнішній вияв Покону.
Внаслідок впливу колоспіралі руху буття Священний Звичай Рода, який у Вірі і
Веді проявляється, має свої піки розвитку і занепаду, подібно до того, як на
Купала Сонце найвище, а на Коляду – найнижче. Відання смерті й воскресіння у
вищій якості Бога, Природи, Людини є основою Священного Звичаю – відання Віри
Православної споконвічного, родового віровчення роду вкраїнського. Таємницю сю
добре видно на прикладі Сонця-Дажбога, який народжується як Божич і символічно
"вмирає" як Сивий Яр. Так само і Священний Звичай відання – славлення Права
русичів вічно живе і символічно вмирає, щоб народитися оновленим на новому,
вищому щаблі розвитку нашого народу. Пам'ятайте: зміни можуть стосуватися лише
зовнішнього прояву Звичаю, тому що внутрішнє, сам Покон Рода, зруйнованим чи
якось зміненим (реформованим) бути не може, це поняття Священне і Вічне, як і
закони Всесвіту, які його складають. Від того Віра наша Православна єдина і
багатопроявна, безперервна і незнищенна, як світ Прави, до якого прагнемо.
Свідомість людини теж підпорядкована закону Сварги, тому ясне і чітке відання
Прави, а з ним і Покону Рода, поступово стає прихованим і недосяжним для
розуміння, мислення догматизується і костеніє, накопичуючи лише "зовнішні форми"
звичаю, втрачаючи його внутрішню суть – Покон. Та з часом, після випробувань і
потрясінь, знову наступає Світла Доба і все повертається до кращого. Людині теж
час від часу потрібна очистка підсвідомого, яка протягом життя здійснюється в
обрядах варнових і вікових посвят, в той час, як для землі такою очисткою потопи
і землетруси є. Для очищення і відновлення свідомості потрібен час, внутрішнє
прагнення і обов'язково поштовх зовнішній. Поштовх той відродженням відання
Прави здійснюється, під час повернення на землю Рідних Богів або людей, в яких
вони проявляються. Ці люди стають Провідниками Духа, бо внаслідок сходження на
них Сили Рода мають Дар відати Праву і Покон. Такі люди стають для інших
Вчителями і ведуть за собою свої народи до блага. Відайте: усі найвеличніші
Провідники людства були арійського-руського-вкраїнського роду-племені. Відаючи
Покон, вони під різними назвами несли людям єдину і багатопроявну Віру – Веду
Православну, яку народила наша Земля-Матінка.
Віра наша істинна, бо Праву славимо,
З Праотцями йдемо до Вирію,
Богів Рідних тримаючись
Відайте Вкраїнці-русичі! Віра наша Рідна, з Покона Роду походить. Покон з
законів Прави складається, а закони ті про те, як світ снувався, чому все
діється так, а не інакше, про те як невидиме з видимим спілкується, як душу
Світлом Рода наповнювати, у вічності і благоденстві перебуваючи. Від того він
виток є всім вченням та вірам різним. Відкривається істина законів тих тому, хто
у множинності єдність бачить, а у єдності множинність, тим, хто серце своє Богу
предвічному відкрив і знає, що нема доброго і поганого, а лиш рух законів Прави.
Кожному з нас Родом Всевишнім дано мати місце своє у світі, а від того бриніння
душевне, призначення, відання, силу та досвід. Тому кожна людина неповторна, як
і шлях пізнання дійсності, яким вона йде. Цих шляхів тисячі, вони проявляють
себе вірами різними, вченнями та ідеями, одні з них ведуть вгору, до Світла інші
в низ, у Пітьму, від того дуже легко помилитися і зазнати Недолі Чорної, коли
душа тисячами років, втілення за втіленням буде блукати з Яви у Наву, не знаючи
Істини і Світла Прави. Відайте: найкраще шлях торується разом з Родом своїм, бо
тисячі шляхів, які до Бога ведуть, мають лиш один напрям, який у пізнанні Дерева
Рода полягає, бо пізнання те дає прозріння духовне і відання божественності
оточуючого світу, яким і є Рід Всевишній. Для того, щоб піти, потрібно повірити,
що на іншому кінці шляху є те, що ти чекаєш, а чекати і прагнути людина повинна
одного-пізнання Бога Богів у Всесвіті і в собі, від того людина опору отримує у
Богах Рідних, надалі Віра через Веду укріплює. Відайте, що істинна Віра повинна
в людині радість і щастя будити, до життя і творення надихаючи. У праведності
живучи, русич повсюдно підтвердження своєї Віри бачить, за світом спостерігаючи,
розмірковуючи і благості прагнучи, у Яві закони Прави пізнає. Коли ж Віра
законам, за якими душа розвивається і світ твориться, не вчить та у природі
підтвердження не знаходить, – вона не є істинною. Буває, що людина хоче все
зробити по волі своїй і проти замислу Божого йде, від того в неї страждання
виникають, вона роками бореться з труднощами, джерело яким – вона сама. Лише
зрозумівши, що все у світі має свою душу і відання, людина починає вчитися зі
світом у злагоді жити, досконалість шукаючи, для того з Родом та світом
оточуючим єднається. Істинна Віра людину з Богами єднає, на чуттєвих станах душі
ґрунтуючись, які зверненням до Богів Рідних підсилюються, від того людина не
просто вірить, а відає, відчуває і насолоджується любов'ю Рода Всевишнього. Вона
Шлях свій у Роді земному бачити починає, і в усьому любов і допомогу Рідних
Богів бачить. І навіть коли важко, русич Роду Всевишньому за любов дякує, бо чим
більше випробування, тим більшого успіху досягнути можна, чим більша небезпека,
тим радісніша перемога. Шлях до Бога лежить через розуміння, що все добре і зле,
що з людиною трапляється, від неї залежить, і коли вона сама бере
відповідальність за своє життя на себе, нікого у своїх негараздах не
звинувачуючи, тільки тоді вона може стати Творцем себе, своєї долі і від того
Бога пізнати. Бо душа людська при цьому стає зрілою, мудрою і божественною,
через то її Права Роду Всевишнього відкривається. Наш істинний шлях завжди з
нами, тому ми його і не бачимо, бо живемо в ньому, у тих законах і звичаях, які
з молоком матері всмоктали, від того і не замислюємося звідки що у світі взялося
і як нам у ньому жити. В той же час і знати не хочемо, що все, що б ми не
робили, добром чи злом до нас повертається, життя наше змінюючи. Русичі! Знати
ви мусите, що від боротьби світу Яви втікати не можна, навпаки, сміливо на
труднощі йти потрібно, бо вони для того і дані, щоб ви кращими і сильнішими
стали, до Богів мудрістю любові і силою відання наблизились. Істинно віруюча
людина знає і відчуває, що Істина Покону і сили Вищі насправді є, і русичам вони
завжди допомагають коли тримаємося ми їх. Від того, у світі живучи, вірити треба
у справедливість і правду. Не потрібно боятися невидимого, якщо по Праві живеш,
тому жити треба легко і радісно, а труднощі всі розуміти слід, як уроки
мудрості, які для збільшення сили духа твого Всевишнім дані. Відаючи се, не
потрібно нікого у негараздах звинувачувати, бо сила зростає, лише коли терпеливо
працюєш над збільшенням її. Глибину розуміння світу в собі збільшуючи, ви з
Богами Рідними на події і долі світу Явного впливати починаєте. Та метою вашою
не зухвалість і самолюбство бути мають, а прагнення місце своє знайти і
призначення виконати, щоб Світло божественне у собі збільшити. Тоді для людини
світ міняється, вона перестає бути хлібожерцем і замість того, щоб від світу
брати лише, вона, усе маючи, починає іншим віддавати і нове працею своєю
народжувати, Творцем стаючи. Коли ж людина у багатоманітності єдність побачити
зможе душею своєю та докорінно відчувши, вона прокидається як Бог для нащадків
своїх. Коли ж свідомість людини тьмою покрита, їй потрібен Наставник і Провідник
Духовний, інакше без ясного Світла Віри Істинної вона у вічності заблукати може.
Біля Родових Вогнищ русич завжди справжню Веду знайти зможе, ретельно
зберігається вона родами священними, родами волховськими, які мудрість Роду
нашого для нащадків бережуть, і духовне Вогнище Віри Рідної, Віри Православної
підтримують, щоб душі русичів у тьмі не загубилися, а до предків у світлий Вирій
у Праву йшли, у радості і благості Богів Рідних славлячи. Пам'ятай, ставши на
шлях Віри Роду свого, вірно ним йти маєш, Віру і Веду у собі збільшуючи.
Найкраще знайдеш лише серед душ своїх рідних, бо те, що для одного роду добре і
Богом дане, те для іншого роду смерть.
Народившись, шукай свій шлях,
знайшовши сю стежину, візьми від неї усе,
що вона дати може, а далі ступи на іншу.
Кожна людина від народження різна та неповторна, бо має притаманні лише їй
особливості, що здібностями виявляються до праці різної, уміння певного чи
ремесла. Це виникає від того, що все у світі має своє призначення, яке і для
людини є, воно Долею або Шляхом зветься. З потойбіччя приходячи, Душа має
завдання, на неї Родом Всевишнім покладене, яке у світі Яви виконати має. Кожній
Душі завдання різне, по силі її. Душа, проходячи життя за життям у світ Яви,
стає більшою, світлішою і міцнішою, досконалості певної досягаючи. Від того
вона, щоб виконати Волю Всевишнього, сама може вибрати той час, родину і навіть
країну, у якій вона народитися хоче. Народившись у накреслений наперед час у
місці певному, Душа людини наперед знає своє призначення, а, отже, і ті
завдання, які перед нею Родом Всевишнім покладені, те, що вона вирішити або чого
навчитися у світі білому має. Відайте, усі Душі – то плоди Священного Дерева
Роду і жити по Праву їм накреслено наперед. Ми з'єднані з душами наших Предків
через Див, творячи єдине Древо Роду Православного, якого духовна й тілесна
спорідненість проходить через усі світи й усі рівні буття. Дотримуючись законів
Прави, рідновіри повинні йти шляхом істинним, ведучи життя праведне,
досконалості душі і тіла прагнучи. Таким чином ми підтримуємо зв'язок між
"мертвими, живими і ненародженими", русичами, Синами Сонця, що знаходяться у
світах Нави, Яви і Прави. Кожний православний повинен пам'ятати, що він є
частина нитки, що земне і небесне, минуле і майбутнє єднає. Єдність ця Роду
нашому швидше розвиватися дозволяє, до боголюдства ведучи. Коли Род земний з
Родом Всевишнім за законами Прави єднається, то ясно бачить він свій шлях та
потребу існування у світі білому. Чистота Душі і Тіла Роду нашого дає можливість
знову народжуватися Світлим Душам наших предків, які приносять із собою з
потойбіччя нові знання і вірне розуміння світу Прави. Адже вірні знання – Веда –
є основою творення більш досконалого Роду земного. Часто буває так, що
недосконала душа, народившись, забуває, для чого вона у світ Яви послана, тоді
відаючі люди повинні допомогти Шлях її Всевишнім призначений побачити та
прикладом добрим наставити. Для пізнання своєї суті вона повинна йти саме ним,
бо лише він є для неї шляхом істинним. Це Шлях, на якому людина як квітка
розкриється, свою обдарованість і неповторність світу явивши. Істинний Шлях
дарує щастя і задоволення від праці, дає можливість піднятися вище і бути у
злагоді із замислом Роду Великого. Людина, яка призначення своє знайшла і на
шлях вірний стала, є шляхетною, від того є шляхетний Господар, шляхетний Воїн,
або шляхетний Волхв. Відайте: увесь Рід Українців-Русів шляхетний є, від того
він любий Богам Рідним. Відайте: розуміння дійсності й усвідомлення суті своєї
починається з бачення проявів Душі своєї, її потреб і прагнень, бо се вона
навколо себе події різні спричиняє. Все у світі взаємопов'язане і побудоване за
одними і тими ж законами Прави, тому пізнання себе є єдиним шляхом до пізнання
Всесвіту і Роду Всевишнього. Ці закони у кожній праці проявляються, їх людина на
кожному рівні пізнати має, тому Душа, розвиваючись, Господарем людину робить, а
далі у житті наступному Воїном, а потім і Волхвом велемудрим. Та кожний раз
розуміння суті своєї дає людині відповіді на ті питання, які потреби життя перед
нею ставить. Тільки пізнавши себе, ми можемо зрозуміти і побачити свій шлях у
життя цього втілення душі нашої. Прагненням мудрості досягаються знання і
можливості рівня відповідного, та для того, щоб взяти від світу, потрібно щось
віддати йому. Отримавши мудрість від Предків наших рідних, ми повинні навчити і
віддати ще й того більше нащадкам нашим, а відтак від кожного з нас залежить
майбутнє дітей наших і Роду нашого. Пізнавши себе, ми відкриваємо перед собою
своє місце у Всесвіті і знаходимо своє особисте щастя. На цьому шляху
самопізнання пам'ятайте, що усі людські страждання виникають від того, що людина
не усвідомлює свого місця і єдності світу в його багатоманітності. Внаслідок
того, що все є різним, вона думає, що світ поділений на біле і чорне, однину і
множину. Насправді це лише різні прояви єдиного – Всевишнього Рода, тому і
побудовано все на законах одних. Нерозумна людина, мислячи недосконало, зі свого
рівня не може до кінця усвідомити вищі рівні і потребу протилежностей у
Всесвіті. Відайте: не може бути біле без чорного, єдине без множинного, бо то
суть одно, у Роду Всевишнього усі люди, явища і події поєднані. Для того, щоб
існував Всесвіт, все повинно рухатись між його проявами. Тоді виникає взаємодія,
ця взаємодія може бути досконала і недосконала, недосконала взаємодія приносить
страждання і роз'єднаність. Коли людина роз'єднує духовне і фізичне, внутрішнє і
зовнішнє, тоді вона, як сокіл з одним крилом, який не здатен летіти і від того
страждає. Для того, щоб з'єднатися з Всевишнім Родом і жити по Праву, кожен
повинен пізнати свої сильні і слабкі сторони, пізнати у собі чоловіка і жінку,
дитину, дорослого, батька-прадіда і побачити, як ці стани взаємодіють у нас,
лише тоді людина досягає досконалості душевної і стає справжнім творцем долі
своєї. Для православного рідновіра місце і час, де він зараз перебуває, є
найкращим, адже чи бути у благості Прави, Вирії у своїй душі творячи, чи йти до
Нави, творячи у ній для самого себе Пекло – це його вибір. Володіння законами
Прави і вірне розуміння світу дає людині розуміння свого місця, і від цього вона
щаслива. Та часто свідомість людини буває затьмарена і вона сама не знає, чого
хоче, у невіданні перебуваючи чи на шляху хибному, вона може душу свою
занапастити, тьму і морок навколо сіючи. Для того, щоб людей до світла
навертати, Трисвітлий Рід Волхвів покликав, вчителями у Яві поставивши, і
призначив Віру-Веду Роду своєму нести, про Родове Вогнище дбаючи. Чим більше
світлих людей, тим навколо світліше, і чим більше людей стануть щасливими, тим
щасливішим буде оточуючий світ. Вибравши шлях невірний і не маючи істинної Віри
та Веди, людина живе не праведно, не істинно і сама змушує себе страждати, не
маючи змоги світ усвідомити, законів Прави не відаючи. Бо Віра – це шлях до
Бога, а шлях може бути прямий і світлий, а може бути кривим і темним. Найкраще
людині підходить той шлях, який її рідними предками витворений і народом
перевірений. Дбайте про те, щоб людей тих, що істинним шляхом ідуть, у Роді
більше було, тоді і Рід весь істинне своє призначення виконуючи, вірно до Богів
Прави іти буде. Істинна Віра – Веда дає істинне переконання. Переконання – зерно
Рідної Православної Віри, істинність якого спостереження за дією вічних законів
Прави і відчуття присутності Рідних Богів перевіряється. Сила нашого Роду в
єдності Переконання кожного Вкраїнця-русича, бо відаємо, що життя поза Родом
неможливе. Наші Боги з нами повсякчас, ми самі можемо стати Богами, коли цього
бажати будемо, матимемо достатню Силу Переконання і волю Богів на те. Дажбожі
онуки ми, стоїмо на рівних з Богами нашими, маючи їх за провідників і Світло
найвище через те, що Боги суть наші Великі Родичі, а ми їх діти вірні. Дитина
слабша, менше знає, та настає час, і вона виростає батькам рідним на радість.
Силу Божеську у собі маючи, ми і тільки ми, подібно до Батька Рода, є джерелом
усіх радощів та труднощів, які з нами стаються. Усі труднощі, які у нас
виникають і переслідують, від того, що ми Силами Божеськими, що у нас в Душі є,
володіти не вміємо, розуміти свій істинний шлях не хочемо, тому самі себе через
необережність мучимо, причини того не відаючи. Душа на світ Явний впливаючи,
творить його в залежності від того, як ми світ білий сприймаємо. Коли погано, то
вона робить назовні тіла погано, коли добре, то добре. Тому у собі бачити треба,
яка чорна думка в нас спричиняє появу чорноти навколо, тоді ми зможемо ту тьму
подолати, думку свою на добру змінивши. Спостерігаючи за своїми думками і
розмірковуючи над ними, можна побачити і зрозуміти, чому навколо відбуваються
події певні, а від того передбачувати, те що чекає нас. Спостерігаючи за
зовнішніми проявами, ми можемо побачити те, що у нас усередині і навпаки. Слід
добре пам'ятати, що Рід єдиний і багатопроявний, а, отже, кожна людина як прояв
Всевишнього Рода – єдина і багатопроявна. Єдиним у людини є тіло, а душа завдяки
проявам і станам своїм є багатопроявною, тому вона для пізнання найважча. Душа,
назовні проявляючись, творить багато матеріальних ситуацій навколо тіла, ці
ситуації відображаються у матеріальних і душевних змінах. Проходячи через радощі
і прикрощі, Душа вдосконалюється, для проходження цих ситуацій вона і
народилися. Саме так ми вдосконалюємося як Творці. Якщо ми творимо свій світ
навколо себе усвідомлено і узгоджено з іншими людьми, родами, народами, Богами,
ми йдемо шляхом істинним, тому досягаємо досконалості.
Живіть у світі по Праві,
Кривду минайте, а Правду шукайте,
і будете мати життя вічне
З Богами у Роді Великім
Пізнання законів Прави виступає головним змістом Рідної Православної Віри.
Права являє собою сукупність законів творення, збереження і руйнування Всесвіту.
Кожен обряд чи ритуал Рідної Православної Віри відтворює собою дію священну Рода
Трисвітлого при розгортанні і згортанні Всесвіту, тому дотримання основ
віровчення православного дозволяє людині з Богами з'єднатися і життя своє
якнайкраще прожити. Права проявляється в людині у внутрішньому, глибинному
віданні Істини і усвідомлюється як совість та відчуття вірності дії. Істиною
виступає пізнання людиною законів Прави у самій собі на кожному етапі розвитку
власної Душі. Душа – це є невидимий прояв Рода і його нерозривна і невіддільна
частка, тому вона вічна, як і сам Всевишній. Люди приходять у світ Яви для того,
щоб вчитися бути Творцями, щоб згодом стати Богами. Як Род виступає своїми
проявами, так і людина може у певний період часу виступати проявом Рідних Богів
– Перуном, Велесом, Світовидом та ін. Людина як Творець творити здатна духів і
басурів – сутності невидимі (тонкоматеріальні), які можуть їй допомагати, а
можуть і шкодити. Загалом, усе живе має свою Душу і Дух (свої інформаційні
сутності). Кожна людина, Творцем будучи, творить навколо себе свій Всесвіт –
коло своїх друзів, знайомих, інтересів, випадків та пригод, в яких вона
опиняється. Усе, що діється навколо неї і з нею, – це є прояв її внутрішньої
сутності, тих бажань, потреб чи завдань, які змушують її Душу творити. Позаяк
людина діє до певної межі у замкнутому просторі свого рівня (Яві), на неї
впливають думки, бажання і потреби інших людей; таким чином вона вчиться
взаємодіяти з іншими для досягнення мети. Лише у Роді будучи, людина
досконалості досягнути може, бо від Роду відірвана, вона у світах потойбічних не
має берега, до якого вона пристати могла б. Рід єдиний у трьох світах, від того
єдність постійно підтримувати маємо, бо праведно се і конче необхідно для життя
нашого. Відайте Вкраїнці-русичі: коли у Яві живучи, цілі і мета, до якої людина
прагне, починають суперечити її призначенню (для виконання якого вона
народилася), вона сама починає себе руйнувати. Людина, яка доходить до межі
своєї руйнації, і свідомо Рід занапащає, вона з Роду вилучається незалежно від
світу, в якому вона перебуває, і опускається на нижчий рівень – це є прояв
Справедливості Прави, за яким Перун наглядає. Права спрямована на допомогу тим,
хто живе згідно з її законами, адже її знання дозволяють жити у відповідності до
того, що від Роду нашого Всевишній Рід потребує. Права діє в усьому і регулює
діяння Богів, людей, рух зірок, планет, галактик і Всесвіту загалом, вона самого
Роду Всевишнього суть, тому є силою найвищою. Після смерті людина, що жила по
Праву отримує право на вищий щабель піднятися, місце їй гідне зайняти у
впорядкованому світі Прави. Усі інші за власним бажанням або від невідання
продовжують перевтілення доти, поки не досягнуть досконалості, а потім на все їх
власна воля. Після вічної боротьби у недостатньо впорядкованому світі Яви, світ
Прави люди сприймають як блаженство у Вирію. Та отримати право (дозвіл) на
перебування у світі Прави може лише та Душа, яка, будучи людиною, у Яві
пізнавала світ, навчалася бачити і застосовувати закони Прави, дотримувалася
мудрості карбів Віри, знайшла своє призначення і йдучи шляхом істинним, виконала
його щодо себе, родини і роду. Людина негідна, нешляхетна не може попасти у
Вирій (світ Прави), адже вона живе за іншими законами. Права її не прийме. Зміна
стану будь-якого явища завжди перебуває у Роді Всевишньому, тому звертаючись до
нього по допомогу та почавши жити праведно, щиро визнавши свої борги, що помилки
життєві суть і виправляючи їх, кожен може досягнути Вирію. Відайте: людська
природа до рівноваги схильна, тому вона зупинитись намагається часто, перестати
розвиватися і вдосконалюватися. Внаслідок того в житті людини починають
з'являтися випадки всякі, які її змушують рухатися далі у розвитку своєму, адже
рух – це основа Життя, а, отже, і основа та спосіб існування Роду. Життя можна
прожити якісно і неякісно, тобто праведно (досконало) чи не праведно (не
досконало) для цього втілення. Люди повинні вміти із задоволенням виконувати ту
працю, для якої вони народжені, адже вони самі її вибрали. Зректися життя велика
кривда є, бо це є дар Богів, на якому Всесвіт тримається. Люди разом з Богами
творять Всесвіт, будують свою хату, щоб мати де жити. Коли людина виконує свою,
тільки їй призначену працю, тоді вона отримує задоволення від неї. Деколи важко
зрозуміти, що саме вимагає від тебе Всевишній, тоді необхідно навчитися
вдивлятися у свою внутрішню суть, досягати змінених станів душі. Людина здатна
долучатися до знань, які знаходяться "на небесах" у Праві – саме звідти
приходять вчення, ідеї та відання того, що має статися або як потрібно жити.
Важливою частиною праведного життя людини є розуміння Правди (праведного життя,
життя по Праві) і Кривди (неправильного життя, калічення життя). Хоч Кривда –
явище руйнівне, та коли руйнація необхідна, тоді це не кривда. Кривда – це тоді,
коли відбувається руйнування недоцільне, тобто рух відбувається криво (не
оптимально), внаслідок чого такий шлях до успіху не приводить. Кривда – це коли
шлях частини відбувається проти або всупереч шляху цілого, що призводить до
втрати ладу. Щоб визначити, де Правда, а де Кривда, кожний випадок потрібно
розглядати з усіх сторін (комплексно), а для цього великі знання потрібно мати.
Шляхетна людина кривдником бути не може, бо інакше вона перестає бути шляхетною
і праведною.
Правду любіть, бо вона вам від Прави.
Мудрістю Богів Рідних освячуйтеся,
тіла і душі очищуючи.
Бо прийде Карна з Недолею чорною,
гнів Богів звістуючи,
щоб згадали ви про шлях праведний
Відайте, Вкраїнці-русичі! У Роді все має свою причину і наслідок. Що б у
Світі Білому не діялося, день чи ніч стояла, Боже явище чи стан природи – усе
має свою причину, внаслідок якої вони з'являються, і саме це явище чи стан є
причиною наступних змін, подій чи явищ. Першопричиною і Першонаслідком усього є
Всевишній Рід і закони Прави, які з нього витікають, як джерела чисті. Немає
кінця-краю переходам причини в наслідок, життя у смерть і навпаки. Цей ланцюг
взаємоперетворень творить життя та існування всього сущого. Людина, яка
народилась, має своє призначення, виконання якого є головним обов'язком її життя
і необхідною умовою для підняття на вищий щабель духовної досконалості. Кожній
людині визначено найпряміший і найкращий шлях зростання її Духу. Душа людини
містить у собі знання про цей шлях і Світлі Боги, проявляючись у її свідомості,
постійно закликають людину до світлого, чистого, правдивого, любові і
справедливості. У кожної людини є свій Бог-опікун, шляхом якого вона йде. В той
же час у Душі людини є темна частина, у якій збираються темні думки, чорні
бажання, підлість, зрадливість, ті риси душі, які вона не хоче в собі бачити.
Відайте: Душа людини цільна; і нема такого темного, яке не могло би стати
світлим, і нема такого світлого, яке не може стати темним. Якщо людина у темну
частину душі не заглядає, причини чорноти не з'ясовує і не виправляє, вона сама
собі може створити бісів, які її душу ятрити будуть, зі шляху вірного збиваючи.
Відайте: Світ Прави – це світ надприродного, надпрозорого, найтоншого і
найдосконалішого. Коли людина не хоче зростати, виконувати своє призначення,
мудрості не шукає, а живе лише тваринно – це свідчить, що вона не відає законів
Прави. Не відаючи законів Прави, вона йде хибним шляхом, чинячи кривду. Душа її
від того кривдою обліплена, брудом ницості заляпана, від чого стає важкою і по
смерті не може піднятися у світ Прави, тому прямує у Наву. По тому, якщо на те
буде воля Рода, вона знову відродиться на землі у Світі Білому, щоб знову пройти
труднощі чи радощі, завдання чи випробування, які їй треба пройти чи пережити,
щоб стати досконалою і богоподібною. Тільки маючи необхідну якість, вона досягне
Світу Прави. Потік законів Прави є безперервним потоком причин і наслідків
сущого, тому постійно підтримується Всевишнім Родом, метою якого є якнайбільше
поширення у Диві Світу Прави. Світ Прави творить Духовну, Божественну частину
Всесвіту. Якщо людина стає наперекір намірам Всевишнього і не прагне духовної
досконалості, то вже при житті вона починає на собі відчувати важкість, яка не
дає їй можливості жити вільно, життя йде погано і безладно. Якщо вона продовжує
занапащати себе, то заподіює собі хворобу та швидко вмирає. Душу, яка потрапила
у Наву, зустрічає Богиня Карна; вона підсилює неузгодженість, нерозуміння, страх
чи жадобу, від чого Душа починає сильно страждати від тих басурів, яких вона
сама створила. Людина є Творець, бажаннями недобрими вона витворює невидимі живі
істоти, які є або Добрі Духи або басури. Добрі духи людині допомагають, життя її
стережуть, а басури силу людини забирають. Ці басури за людиною у Наву йдуть і
там душу безтілесну мучать. Коли настає час, Карна з дозволу Рода душу у Яву
відпускає. Щоб душа знову у Яву повернулася, потрібна добра воля люду
Православного, який душі Предків у Яву покличе, щоб відродилися русичі, які того
потребують. Отримавши у Яві нове тіло, душа має шанс навчитися того, що вона
минулий раз не зрозуміла, не пережила і не вивчила. Ведучи праведне життя, чесно
вдивляючись у свої недосконалості, прагнучи покращити себе, просочити світлом
Прави темну сторону своєї натури, людина стає більш ладною і внутрішньо
узгодженою. Від цього душа її стає чистою, світлою та легкою; це дає їй змогу
піднятися у вищий світ Прави, де проходить свою науку, і так аж допоки не стане
Богом, проявом Рода, який відповідає за певні принципи або ділянки Всесвіту.
Коли ж людина не робить ніяких висновків і знову починає вести безпутне життя,
до неї з її свідомості знову приходить Карна. Вона нагадує душі про вірний шлях
прикрими випадками і труднощами, а згодом і хворобами. Це потрібно для того, щоб
людина зупинилася і замислилася: чи вірно вона живе, чи вірний шлях вибрала і чи
досягне вона на цьому шляху досконалості? Зрозумівши, що вона робить не так,
людина мусить щиро визнати перед Богами свою провину і докласти зусиль, щоб її
виправити. Якщо це не відбувається і неправедне життя продовжується, ситуації
стають все більш загрозливими, покарання все більш суворими і, як остаточний
засіб, Доля повертається до людини чорним обличчям, перериває нитку свою і Морок
Смерті поглинає її. Свідомо чи несвідомо чинячи кривду, прагнучи не свого місця,
ми караємо самі себе, відриваючи себе від єдності Рода.
Піднімися на гору і працюй,
виконуючи свій обов'язок,
Так подолаєш другу, станеш на ній,
будь з Богами, і бийся, захищаючи Рід свій,
Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу
Людина є невід'ємною частинкою роду, народу й Всесвіту загалом. Відайте:
народ – це не просто якась кількість людей, а єдине і багатопроявне творіння, –
земний Рід, жива істота, яка складається з кровно і духовно пов'язаних людей,
тому він має свою Душу і Тіло, виступаючи вищим творінням відносно кожного
окремого роду чи людини. Душа Роду земного – то дух нації, її віра, мова та
звичаї, те, що до діїї Рід спонукає, радість та щастя дає, а Тіло – то усі люди,
які у народі суть. У земному Роді кожний займає своє місце і рівень відповідно
до того призначення, з яким він цього разу у життя Яви прийшов. Так у народі
Великий Триглав проявляється, що творить три відмінних рівні розуміння світу та
призначення в ньому людини окремої. Кожний з цих трьох рівнів групою людей
виступає, суспільним станом, який має назву варна (варта). Варна – це вартість,
сукупність знань, вмінь, схильностей та особливостей фізичних, з якими людина
народжується. Людина народжується з певною варною, щоб на рівні, їй
відповідному, побудову Роду (Всесвіту) пізнати. Варн є три – варна Відаючих,
варна Воїнів і варна Господарів. Цей Триглав Роду земного з'являється із
загальної, безладної маси непосвячених людей, які виступають земним уособленням
Дива. Кожна варна виконує в житті народу свою, лише їй притаманну, роботу і роль
(функцію). Тому жодна з них не є вищою чи нижчою усі вони рівно важливі і кожна
керує родом-державою у свій час, виступаючи головною і підпорядковуючи варни
інші. Усі вони виконують своє призначення, єдиним цілим будучи, яке не може
існувати одне без одного. Триглав земного Роду і Див земного роду єдині, як і
Рід Всевишній. Варна Відаючих займається наукою і світопізнанням, тому Відаючим
личить бути душевно чистотим і благочесними, проявляти глибоке шанування розуму
і духу, постійно прагнути та здобувати Веду і ширити її серед людей, несучи їм
Світло. Варна Воїнів покликана будувати справедливий державний устрій та
захищати Рід свій. Тому Воїни-козаки покликанні бути відважними і жертовними у
боротьбі за Справедливість і Правду, проявляти лицарську великодушність, силу,
горду стриманість, самовладання, шляхетність, несучи Роду своєму Честь і Славу.
Варна Господарів покликана виробляти і матеріально забезпечувати себе і державу.
Господарі мають бути чесними, відповідальними і надійними в справах торгівлі та
виробництва, дотримуватись встановленого порядку, проявляти шедрість, розуміючи,
що для того, щоб вони могли працювати, потрібно підтримувати інші варни, що
приносять Роду Добробут і Матеріальні статки. Непосвячені, не знайшовши себе,
виконують ту роботу, яка ім припаде, зазвичай виступаючи виконавцями
несамостійними, які безпосередньо виконують роботу кожен у своїй галузі. Не
знайшовши себе, або не маючи здатності до самоорганізації, вони мають прагнути
чіткого дотримання виробничої дисципліни, розуміти потребу підпорядкування,
вірно працювати і служити на благо Рода. У Світлу Добу належність до варни
залежить від кожного особисто, тому походження соціальне при цьому головної ролі
не відіграє, оскільки становище людини в Роду визначається в першу чергу її
здібностями і талантом. Кожна варна виступає своєрідною сходинкою на Шляху
розвитку Душі, тому дуже важливо, "шукаючи" себе, не помилитися і знайти суто
своє призначення та варну. Після народження належність особи до тієї чи іншої
варни у Світлу Добу визначається Волхвами та самою людиною і залежить від того
виду діяльності, який відповідає її природі внутрішній та потребі
самовдосконалення. Роботу "свою" людина виконує із задоволенням, легко і
невимушено. Така діяльність її природу Божественну розкриває і приносить їй
насолоду і щастя велике. Коли ж людина не своє місце у суспільстві займає і
роботу виконує, яка призначенню її не відповідає чи не у своїй варні
знаходиться, тоді вона внутрішнє незадоволення та напругу відчуває. Душа, не
маючи можливості самореалізуватися починає назовні творити випадки різні, які
іноді дуже жорстко змушують її пошук "себе" продовжувати. Якщо ж вона до свого
внутрішнього становища та порад Відаючих не дослухається, то спочатку злостивою
стане, а потім це її до кривди приведе. Велика кількість людей, які зайняли
місце "не своє", приводить до роз'єднаності та ослаблення Роду земного, люди
починають жити у злиднях чи поневолюються іншими, більш об'єднаними родами.
Допомогти своєму Роду та людині знайти себе – це прямий обов'язок Волхвів,
охоронців Священного Покону-Звичаю. Коли люди стають спроможні відтворити
Родовий Устрій – це перед Богами Прави свідчить, що вони дійсність глибинно
розуміють і творять своє життя відповідно до законів природи, що Правою
закладені. Варновий устрій це "тіло Творця" на землі, свідчення єднання
Божественого і людського, Небесного Роду (макрокосмосу) і Роду земного (людства,
мікрокосмосу), під час якого відбувається пряме переливання Божественного Духу
(енергії) досконалості в людей. У Родовому устрої громадське життя є
релігійно-духовним, священним таїнством, яке живить постійно і підсилює життєві
сили суспільства, завдяки чому воно наповнюється глибинним священним змістом, що
йому гнучкості і надійності додає. У Світлу Добу Духом Роду усе суспільство
просякнуте, кожен земний Рід знає, для чого він народжений і сумлінно свій
обов'язок виконує. Знання духовні і обряди релігійні, що на них ґрунтуються
суспільством, чітко усвідомлюються і діють на рівні звичаю. При такому устрої
відбувається єднання чотирьох складових Сварги – Божественного як знань у
людині, Божественного як сили, Божественного як виробництва, володіння і
взаємодопомоги, Божественного як служіння, покірності і праці. Сварга ця від
Рода Всевишнього походить і має у собі Мудрість, що містить у собі порядок і
принцип всього існуючого, Силу, яка все у дійсність втілює, підтримує і зміцнює
її, Гармонію, що живить і приводить у згоду всі частини, та Працю, яка
підгрунтям виступає, що інші початки поєднує. Внаслідок того, що людина є
частиною Роду Всевишнього, її Божественне Призначення і покликання виконане може
бути лише під час виконання нею обов'язку родового (суспільного). З наближенням
Ночі Сварога та у період її панування у людському суспільстві безлад твориться,
внаслідок чого Рід земний втрачає той всеоб’ємний зв'язок з Богами Рідними, що
лише у варновому суспільстві бути може. Люди займають не відповідні до їх
покликання посади, тому і роботу свою виконують абияк, негідними творцями сущого
будучи. У цей час прояви зовнішні, "форма" стають важливішими за Ідеали, тобто,
тіло чи навіть одяг людини стають важливішими за Душу. Під час Сутінок Богів
відбувається перетворення людей, які мають певне призначення, на стійку
соціальну групу. Це внаслідок того виникає, що звичай "закостеніває" і в людей,
що Веду втратили, з'являється необхідність зберігати становище родини своєї
завдяки спадковості, так, син Волхва Волхвом вважається навіть коли він не має
до того здібностей ніяких. Так варновість, вартість (призначення) зникає,
поступаючись місцем своїй протилежності – кастовості (спадковості). Це явище
кожного роду стосується і країни кожної. Коли стара система керування державою
руйнується, на "порожній звук" перетворюючись, і недоречною стає, що призначення
своє не виконує, тоді її поступово або швидко і рішуче відкидають, до подальшого
розвитку держави крокуючи. Відайте, русичі-вкраїнці, рано чи пізно явище всяке у
протилежність свою переходить, тому після кожної Ночі Ранок настає. Від того те,
що було відкинуто колись на новому щаблі розвитку, може єдиновірним і
надсучасним виступити. Родовий стрій у сьогоденні є найбільш досконалим і
надсучасним шляхом розвитку для Руси-України, він допоможе найбільш якісно
виявляти і втілити здібності людські, тим крок до вдосконалення людства
пришвидшуючи. Русичі-вкраїнці, побудувавши нову, могутню державу на прадавніх
принципах, будуть із Всесвітом поєднані, внаслідок чого зможуть побачити і
отримати Допомогу Божественну під час лихоліття і світової кризи, яка
насувається. Поодинці ніхто не виживе, об'єднати потрібно Роди Вкраїнські, а
відтак Словянські і Людських. Наш народ має стати народом Відаючим, Волхвом,
інші народи стануть народами – Воїнами і Господарями, будуть і такі народи, хто
мудрість Богів Рідних не відаючи, Непосвяченими залишиться. Так буде Великій Рід
земний удіяний і порятовані під час землетрусів і потопів будуть лиш ті, хто у
цьому Роді Великому буде. Головну роль у цьому мають відіграти знання заповітні
– Веди відродженої Рідної Православної Віри Руси-України, які збереглися у родах
волховських і вдкриваються сьогодні людству Волхвами сучасними. Якісніш
організація суспільства дасть можливість отримати додатковий резерв сил і
можливостей, які стануть запорукою Перемоги і Виживання. Побудувавши досконалу
державу, Русь-Україна виступить Духовним Провідником до нового щабля розвитку,
та для того, щоб все це відбулося, потрібно єдине, – щоб русичі-українці в
черговий раз відтворили тіло Рода на Землі.
Тримайте в чистоті тіла і душі свої,
Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте,
І будете вічно жити з Богами у Триглаві,
зливаючись у єдину Правду і Силу
Відайте, Вкраїнці-русичі, триєдність Рода Всевишнього у кожній людині
проявляється. І має вона тіло людське, яке Богами Рідними за подобою Рода
Великого творилось, бо є та подоба для людини найкраща. У ньому діють закони
Прави, за якими світ снувався, від того пізнаючи тіло своє. Ми світ навколишній
пізнати можемо, бо діють у ньому прояви усіх Богів наших Рідних. Розуміти треба,
що тіло є єдине і багатопроявне – різні частини має, кожна з яких проявом
певного Бога є; як людина до кожного Бога окремо звертається, єдність його
відаючи, так само і до частин тіла свого при лікуванні звернутися можна; як
хвороба станеться, силою духа свого просочуючи місце хворе, його на добро
ладнати треба. Людина є прояв Божий у Яві силою духа свого, вона світ
навколишній творити по волі своїй може, це і тіла стосується. Від того у Роду
Русичів відаючи люди є, які на лікуванні добре знаються. З Богами і Духами
спілкуючись, образ їх у тілі наснажують і тіло оздоровлюють. Тіло є прояв явний
і речовий, який від Великої Матері Лади походить, бо вона народила Богів перших,
а від них і ми свій рід ведемо, бо русичі Дажбожі онуки є. Воно людині від
народження дається по заслузі її, – та людина, яка в минулому житті жила
праведно, добре тіло отримує, а та, яка негідно жила, та все ж таки право на
нове народження отримала – тіло може отримати з вадою. Вада та, її мудрішою
робить, про сутність життя замислюватись змушує, щоб у наступному бутті людина
кращою стала і в розвитку своєму підвищилась. Відайте: не тільки тіло, а й весь
світ Явний і явища в нім сущі для того є, щоб людина єдність невидимого та
видимого пізнала, від того Творцем стаючи. Коли хвороба тілесна приходить або
труднощі всякі, знайте – причина в душі вашій, яка людину хворобою у коловерті
життєвій зупиняє, щоб вона замислилась, чи вірно живе вона, призначення своє
виконуючи, а чи йде вона шляхом вірним, мудрість Прави у собі збільшуючи чи
твариною вона по світу рище, хлібожерцем будучи, що за черево своє лише дбає.
Хворобу ще може принести вплив сили недоброї, сили чорної, яку люди злії через
недомисле свій на тіло людське насилають, та не треба боятися тому, хто з Богами
у Триглаві по Праву живе, він силою Рода Всевишнього захищений і інша сила перед
ним ніщо. Щоб надалі з Богами жити у єдності, людина має завжди про тіло своє
дбати, у чистоті тримаючи, для міцності має водою, вогнем, повітрям і землею
укріплюювати. Відайте: тіло ваше – це теж Всесвіт, а дух ваш для нього і в ньому
– Сила Божа, тож перш за все самі за себе подбати маєте Духом своїм, перед тим
як допомоги Божої потребувати. Бо тіло – то святиня і храм душі вашої. Про Рід
дбаючи, паруйтеся у пари шлюбні, світлі красою душевною і тілесною. Відайте:
Душа людська від світлодихання Батька Сварога походить, світом невидимим у
людині перебуваючи. Вона з Ока Рода – Алатиря Трисвітлого силу бере, брунькою
Дерева Життя під Алатирем народжуючись. Від того вона має у собі два прояви, дві
частини – Світлу, яка є Ведогонь Сварожий і Світло Прави та Темну частку, яка є
порожнеча і безлад Нави. Двокінечність цю маючи, душа у образі яйця постає або
інакше жолудем чи то зерном Дерева Роду, яке у тілі людини перебуває, її життям
ведучи. Від Древа Роду зродившись, душа розвинутись і зрости має, під час
зростання цього світ Божий та закони Прави пізнати, щоб самій могти його надалі
творити, про нащадків своїх дбаючи. Для того їй потрібно тридев’ять земель
пройти і три світи побачити – світ Нави, Яви і Прави. Життя за життям душа у цих
світах народжується, спочатку у Наві, далі у Яві, а потім у Праві. У Наві душа
визріває, світло у собі збільшуючи, до вищого прояву життя тягнучись. Через те
душа спочатку у прахові народжується – каменем чи частиною грунту всякого, у
тьмі предтворення і новоявлення перебуваючи, далі рослинкою стає, шлях у Яву
торуючи, потім звіром по землі бігає, щоб цю частину життя пізнати попередньо, а
після того в людину втілюється. Новоявлена людина душу незрілу має, яка зі
світом тваринним поєднана, від того ще темною, непосвяченою є. Вона ще живе
по-тваринному, лише про себе дбаючи та якщо живе вона чесно, то в наступному
житті вона господарем народжується. Господарем будучи, здатна людина своє життя
наладити та родині своїй допомогти, а відтак, по правді живучи, у наступному
житті воїном родиться. Воїном будучи, людина за Рід і державу свою дбає, а потім
відаючим народжується, людей вчить і Віру-Веду проповідує. Душі людей, які по
Праві жили, після життя у Праву відходять, у Вирії від трудів Яви відпочивають і
мудрості набираються, після чого у Яву приходять, праведниками великими, воями і
волхвами стаючи. Відаючими вчителями побувши, душі у Світ Прави відходять
Світлими Духами стаючи. Відтак у Праві живучи, ці душі з часом Богами стають, їм
Рід Всевишній призначення дає, від того вони світами іншими опікуються і самі
світами стають. Коли ж людина неправедно живе, закони світу Прави пізнати не
прагнучи, від того світло Ведогню в душі її не збільшується, а, тьмою прикрите,
пригасає, тому вона в Наву знову повертається, щоб з неї знову шлях з
попередньої сходинки розпочати. Якщо у світі жити невідаючи, призначення кожної
речі несприймаючи, людина, знову і знову народжуючись, нещасливою себе почуває,
важко їй життям іти, бо кривдить вона сама себе. Від того, коли Ведогонь-Птиця
Світла з Тьмою Мороку в душі її бореться, Тьма перемагає. Від боротьби тої, якщо
людина твердо православною залишається, переконанням Віри-Веди тверднучи, душа
її в собі дух витворює. Відайте: Тьма душі – то є її Нави частина, посередині є
Явна її частина, се місце, в якому битва протилежних сторін душі твориться, а
зверху Ведогонь, Птиця Віща, Світло Прави Святеє. У Світлій частині шлях душі є
записаний та Святість найсвятіша, якої вона прагнути має, а Темна – то від
попередніх утілень залишок, який людині зростати заважає. Дух у душі від
переконання у шляхові вірному твориться, се точка тая, яка для душі Алатирем є,
усі частки і прояви душі у собі збирає, бо лиш завдяки духу і прагненню жити
душа вічно існувати може. Дух душу улагоджує, в єдине ціле складає, вищу якість
їй надаючи. Коли людина у потойбіччя йде, то наскільки її Дух міцний і скільки
Світла Ведогню в собі має, туди він душу і веде – чи то в Наву, чи то в Праву.
Відайте: усе суще в собі має душу і дух, як камінчик всякий, рослинка, так
тварина з людиною, так і тіла небесні. Знаючи це, не потрібно темного боку душі
своєї лякатися, маєте любов’ю і радістю, світлом тихим у неї спускатися,
переляки і утиски душевні відсторонено розглядаючи, причину їх пізнавати. Тоді
темнота ця розсіюється і душа стає цільною та радощами буття і відчуттям Бога
наповненою. Потрібно ясно розуміти те, що немає білого без чорного, і чорне те
сприймати треба спокійно, себе за те не караючи. Та дрібна частка чорна, яка
залишається, сама по собі з тілом відійде. Світлі Духи Предків у Вирій світу
Прави відходять, там на Луках Сварожих у благості і радості перебувають, Роду
своєму захист і оберіг творячи. У час скрути вони з волі Роду Всевишнього в Яву
повертатися можуть, провідниками і правителями славними серед Роду Русичів
народжуватись, особливо це Темної Доби стосується, коли люди Світла Істини не
відають, від роду свого відмовляються, чужою вірою одурені. Щоб безладдя це на
правду направити, Світлі Духи провідників тих, Праву у собі маючи, несуть Роду
своєму Дар Відання, завдяки якому правду у будь-чому побачити і почути можуть,
тому вчинки вірнії роблять, навіть коли вони іншим безглуздими здаються. Від
того Волхви могутні, тілом у Яві, будучи при потребі як у Наву, так і Праву
ходити душею можуть. Вони, у Яві живучи, справу Божу творять, бо їх Світлий Дух
надихає до того. Від того не можуть вони померти і в потойбіччя відійти,
призначення свого не виконавши. Навіть коли тіло їх зношується, то Дух вічно
живе, і передають вони його нащадкам у спадок через дотик тілесний, погляд чи
річ особисту, від того в разі потреби люд кличеться, щоб у стелі дірку пробити,
аби душа до світла повернулась. Відайте: з множинності душ людських народу
нашого душа Роду Українців-Русичів складається, а з множинності усіх душ у
Всесвіті – Душа Рода Всевишнього складається і, навпаки, з Єдиної Душі Рода, яка
є суть Див складаються усі інші Душі. Усі вони після смерті до Триєдиного
джерела свого повертаються, єдність у трьох світах творячи, та завдяки духу й
окремими залишаються, бо Рід Всевишній є Дух Ладу, Правди і Справедливості.
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже,
що ми русичі всі.
Мусимо Родів Слов’янських триматися,
щоб Покон не загубити
Відайте, Русичі-вкраїнці! У Всевишньому Роді все поєднано у багатоманітності
і многоназивності своїй, менші Роди складають більші, а більші Роди складають ще
більші. Усе народжене, яке зовні різне, внутрішньо є одне, а те, що зовні одне,
у середині може бути різне – на те у Батька Всевишнього причина своя. На
прикладі тварі всякої можемо бачити, що кожна має чотири кінцівки, одну голову,
червону кров, мозок, серце та інші органи, але зовні вони дуже різняться. Від
того усе в світі посідає своє місце, своє положення. Собака і Вовк одного
роду-племені – і зовні подібні, і внутрішньо, та коли замість собаки ми залишимо
охороняти овече стадо вовка, то замість спокою біду будемо мати. Так і люди: усі
є кревні родичі, та роди мають різні, а роди є добрі, а є злі. Знати мусите, що
навіть серед добрих родів зустрічаються злі люди, так і серед злих родів
зустрічаються добрі. До добра тягніться, з чистими людьми справу майте. Перед
тим, як з якимось родом справу мати, мусите знати, чи добрий це рід, чи ні, і як
він з нашим родом протягом часу живе. Із злими родами справ намагайтесь не мати
і до гостини не запрошувати, краще справи у своєму роді робити, своїм побратимам
і посестрам допомагати. Як на роботу кого брати, то дивіться, чи він русич, чи
православний, бо легше працювати з людиною, у рідних чеснотах вихованою, за
нього громада ручиться, бо знає про шляхетність її роду. Краще з рідним втратити
ніж із чужим знайти. Чужий знайдене собі буде прагнути, кривду народжуючи, і від
того біду мати будете. А як з рідним втратиш, знай: то на Боже, бо працюєш ти на
Рід свій і він тобі від того віддячить у житті явному і потойбічному.
Усі роди живих істот, зважаючи на внутрішню близькість, різними є, і наділені
вони своїми рисами особливими. Коли візьмеш з собою на полювання замість
мисливської собаки собаку бродячу, вона лише дичину сполохає, нічого корисного
не зробивши. Так само і люди різні у родах своїх і расах. Різність ця у справах
проявляється та у ставлення до життя та чеснот праведних.
"Раса" або "роса" – се Вода Богів, Жива Вода, Чиста Вода. Людська раса є тією
Живою Водою (Кров'ю) Богів. Є раса молодша, є давніша, а є ще давніша. Усі вони
одна з одної виходять. Від того людські раси відрізняються одна від одної не так
зовнішньо, як внутрішньо. Рід русичів-вкраїнців Боги Прави започаткували, на
землю зійшовши, і дали нам Покон Рода і відання Прави, запаливши у душах дітей
своїх Ведогонь Святий. Про те нам через батька Ора заповіт даний, що у Святі
Книги родові записаний: "Це мовив Ору Сварог наш:"Як мої творіння створив вас од
перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь, як сини
Творця. І будете, як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусити слухатись, і
Той вам скаже, що маєте діяти. А як мовить, так і творіть." Відайте, Русичі, що
сотворені ми були з блискавки, що від Алатиря взявши, майнув через Сонце на
Землю Сварог, від того Дажбог є батько отцям нашим, а Мокоша мати. Через подобу
людську Слави і Богу мира, проявилися Мати Лада і Батько Сварог, на Землю
спустившись. І батько від того, до Богів волаючи, кликав чоловіків для доньок
своїх і прийшли до нього Утренник, Полуденок і Вечерник як Триглав менший
Триглава Великого. Маючи в собі вогонь божеський, ми світлими є, і світло се
Вогню Божого Вірою-Ведою іншим родам нести маємо, Покон утвержуючи. Від того є
ми серед слов'ян найперші, бо інші роди слов'янські це діти наші. Істинно
відаємо ми Покон Рода, який усім знанням основа. Єство кожного роду змушує його
по-іншому розуміти Покон, тому і творяться звичаї і віри різні. Кожна раса і рід
у світі займає своє місце і своє становище, визначене Родом Всевишнім. Для
виконання призначення свого їм і сила дається. Коли рід не своє місце на землі
займає чи не свою роботу виконує, лад на землі втрачається від цього: народи
гинуть, раси вироджуються, зв'язок з Богами втрачається і родове коріння гине.
Належність до Роду визначається кров'ю і вірою. Кров без Віри – як піхви без
меча, бо Віра – то є Меч Духу, який тіло роду свого захищає і життя його
впорядковує. Народи, які загубили Меч Духу, втративши Віру Рідну, стають кровно
тими, чию віру вони сповідують. Вовка на ланцюг посадивши, охороняти дім ми не
змусимо, і помре він у неволі, або переродиться, псом вірним господарю ставши.
Так само народ, іншу віру прийнявши, втрачає подобу свою і гине, в неволі жуючи,
чи перероджується в раба покірного. Вкраїнці – русичі суть працьовиті і горді
люди, які чужого не забирають, але і свого не віддають, а у бій ідуть, коли
потреба є Рід берегти. Русичі суть Рід Волхвівський і Військовий, се ми роди
інші Покону научаємо, Мудрість Вічну нам Богами заповідану розповідаючи, бо се
наш Дід-Всевід Род Всевишній. Кожен русич для інших вчителем може буть, бо по
Праву народження він – Син Сонця, і мудрість складає єство його. Щоб світло і
мудрість у Роді зберегти, мусимо за чистоту крові родової дбати, бо, змішуючись
з родами іншими, ми собі згубу творимо, корінь Роду підрізаючи. Кожен Рід земний
себе у чистоті тримати має, щоб добре виконувати призначення своє, бо інакше
безладдя твориться, що до смерті Роду людського веде. Батьки дітей своїх учити
повинні, щоб пару собі лише вкраїнського роду брали, бо разом вони Рід наш
творити мають, разом посвяти проходячи, бо як негідний хто з пари буде, від того
кривда стається і душа праведна занепадає, безлад навколо ширячи. Молоді мають
добре знати дороговкази родові, як життя будувати і Рід ширити. Перед тим як
родину творити, батьки молодих одне до одного не менше як з рік приглянутися
мають. Батько Велес та Мокоша вчать нас тримати кров і расу в чистоті. Виконуючи
їхні заповіти, ми, як і тисячі років тому, отримуватимемо наших отрочат з рук
Велеса. Се єсмо ми, Онуки Дажбожі. Шануймо Покон Рода та Богів наших, і Рід наш
буде незнищенним у віках.
Як Дажбог оновлений народжується
Так і Русич до світу Прави по Сварзі йде,
Посвятою на коло вище піднімаючись
Відайте, Русичі-вкраїнці! Рідні Боги, що принесли Роду Вкраїнському Покон
відання Прави, просочили ним Праотців наших, започаткувавши Роди, що несуть
людям мудрість Божу. Се була перша Посвята Роду нашого, Посвята народженням. Нам
заповідано інші роди научати, і Світло Рода у світи дикі нести. Праотці мудрість
цю предвічну Отцям передали та людей жити по Праві научили. Се вони заповідали
русичам берегти Покон і Рід свій у чистоті духовній і тілесній, щоб Боги могли
до людей при Посвяті приходити і Мудрості Рода научати Духом Божественним Рода
Великого просочуючи. Кожна людина, яка приходить у Яву, від народження належить
до певної варни. Та для того, щоб її люди прийняли і варну її визнали, вона має
пройти ряд випробувань та Святих таїнств Посвяти. Посвята – це пізнання людиною
суті своєї, відкриття в собі світів невидимих і сили несказанної, яких вона
раніше не відала і бачити не бачила. Посвята – то перехід людини з одного стану
в інший. Є Посвяти, які переводять людину з одного віку в інший, а є ті, що
людину у варні утверджують. Людина на кожному рівні свого розвитку є різною і не
може сама перейти з одного стану в інший. Для того, щоб здійснити перехід,
потрібно вмерти і народитися новим. Так, людина народжується як дитина, настає
час – і вона вмирає як дитина, щоб народитись як юнак, після чого вмирає як і
народжується як чоловік. Світло Ведогню свідомості людини розвивається значно
повільніше, ніж тіло, і зростання це протягом багатьох життів тілесних
відбувається, і в кожному житті творча сила душі збільшується і усвідомлення
Прави поглиблюється. Від того Душа людська є її особистим Деревом Рода, у якому
дерево вічне, а листя – тлінне. Кожне тіло людське – це як листя нове, яке росте
й опадає, саме ж дерево щоразу збільшується. Та щоб Дерево Рода душі людської
вічним було, потрібно, щоб в основі його Алатир із законів Прави був витворений
та Ведогонь свідомості на ньому палав постійно. Від буття того в розвитку
сутності людської періоди різні є, які через смерть долаються – так багато
смертей на одне безсмертя обмінюються. Іншого шляху нема, якщо людина хоче
людиною бути, бо ми є Рід Божеський у Яві. Мусите знати, що Посвята ще й іспитом
є, який громаді показати мусить, що той, хто йде на посвяту, є гідним рівня, на
який претендує, що можна покласти на людину обов'язки певні, бо володіє вона
знаннями і вміннями. Не пройшовши Обряду Посвяти, незалежно від віку людина
залишається дитиною. Без Посвяти Божої люди суть навичі, раби і нелюди. Той, хто
прийшов у цей світ через лоно Матері, є навич (людина, що з Навою пов'язана),
доки не пройшли належних Посвят вікових та варнових. І ніколи варна не визнає
непосвяченого в неї, якщо він здатність свою не виявить, Право своє життям не
підтвердивши. Внаслідок того, що людина є істотою, яка складається з тіла і душі
та має у собі свідомість творення, вона відрізняється від усіх інших. Як
Трисвітлий Рід є найвищою свідомістю Всесвіту, так і свідомість Роду людського
на землі найвища. Рід Всевишній у собі певні рівні пізнання дійсності має, по
яких людину веде, тому, коли людина рівня певного або періоду у житті своєму
досягає, вона повинна бути готовою сутнісно змінитися, щоб піднятись на вищий
щабель до Світла Всемилостивого Рода. Коли і як Посвяти здійснювати – Волхви
відають.
Головних посвят є вісім. Перша посвята є ім'янаречення і здійснює її Волхв до 9
дня від народження. Друга Посвята проводиться близько трьох – п'яти років, третя
– у сім років, четверта – у 13-15 років, п'ята – посвята у варну – у 18-21 рік,
шоста – одруження, сьома – народження дітей і восьма народження онуків і гідна
смерть. Кожна Посвята – це певний іспит, перевірка готовності людини займати те
місце в суспільстві, на яке вона претендує. Після Посвяти людина отримує вищу
якість, силу і можливості, своє значення у роді підвищує. Отже, завдяки ряду
Посвят впорядковується Рід земний Русичів-вкраїнців. Тільки пройшовши через
смерть, людина здатна переродитися і досягнути вищої якості; зрештою, під час
Посвяти вона обмінює велику кількість смертей на одне безсмертя своєї Душі.
Смерть – це те місце, де немає ніяких обмежень і границь, тому вона необхідна,
щоб подолати обмеження віку чи варни. Кожна Посвята відбувається у визначений
день і час, коли Небесна Брама відчиняється і на землю сходять Рідні Боги і
Світлі Предки. Під час таїнства вони освячують новоприведеного через Провідників
Духа. Таким чином кожен русич єднається з духом Сонця, і як Дажбог живе, вмирає
і знову народжується. Не пройшовши належних посвят, людина не вважається
повноправним членом суспільства і не може вважатися русичем чи русинкою. Посвяти
проводяться у відокремленому місці, без сторонніх людей. Перед Посвятою Волхв
проводить випробування того, хто прагне пройти посвяту. Це випробування часто
межує зі смертю. Під час Посвяти освячуваний зливається у своїх діях з Богами,
повторюючи їхній шлях смерті і народження, дістаючи вічність душі своєї.
Пам'ятай, Русичу: Душа людини, яка не проходила посвят – смертна! Не закріплена
у своїй подобі Посвятою, Духом не вишколена вона може бути розлісована і
розчинена Навою. Посвяту не можна заслужити чи домогтися її, потрібно йти певним
шляхом, щоб дійти до якоїсь якості, яка сама змусить випробувати себе у Посвяті.
Посвята змушує людину жити у відповідності із законами своєї варни, які у Поконі
Рода і в дороговказах закладені, бо від того її права і становище залежать. Коли
ж вона звичай порушує, то Варною своєю засуджується і з неї виключена може бути.
Перехід з однієї Варни до іншої відбувається тільки внаслідок великої праці над
собою протягом всього життя, а де в кого – одномоментно під впливом Сили Божої,
яка забезпечує внутрішнє перетворення людини та її духовне зростання. Миттєве
перетворення можливе лише в тих, хто готуючись до неї, терпляче накопичував
знання, здатність і віру у це перетворення. Для зовнішнього перетворення часто
Духовний Наставник або Вчитель потрібен, який веде за собою, власним прикладом
необхідні вміння і спосіб сприйняття життя утверджуючи. Відайте, що до кожної
посвяти потрібно готуватися, навчатися і вдосконалюватися, бо посвята у варну є
своєрідним "другим народженням", після якого людина знаходить своє місце у Роді.
Тому вчитель є другим батьком, людиною, яка готувала "друге народження". Завдяки
численним посвятам твориться засіб для виживання Роду, адже завдяки посвятам
відбувається самоструктурування і його організація.
Бережіть Вогнища Родові,
У них Дух Предків перебуває,
Силу вам дає,
І з Богами Прави єднаючи.
Відайте, Русичі-вкраїнці! Домівка кожної родини, яка має дітей, – це храм
Рода. Розуміючи це, для праведності і благості сім'ї своєї творіть Божницю
(покуття, овин) – Родинне вогнище Богів і Предків Рідних та Віри Православної.
На покутті зберігайте Образи рідних Богів, обереги і хатні святощі. У хаті
обов'язково має бути Піч, час від часу розпалюйте в ній вогнище – це святе,
особливо у зимову пору на свята. Русичі – суть огнищани, тому що Рід у Диві
перше проявився вогнем – Вогнем Розуму, Вогнем Знань, Вогнем Творення, тому
споконвіку вогні палимо і до них пожертву Богам кладемо, тож допоки світу,
палити будемо. Се Батько Сварог створив перше вогнище і послав на землю
блискавку, яка принесла Небесний Вогонь Всевишнього Рода. Від тої блискавки
зродилась душі перших людей – Синів Вогню та Води. І призначив нам Трисвітлий
Рід берегти Родовий Вогонь як Дух Божий і Святість велику, а від того родину й
господарство мати і треби Богам Рідним класти, рекучись огнищанами. Святий
Вогонь Роду Небесного горить у душі кожного русича, якщо він живе по Праву,
світло від його душі навколо ллється добром, радістю і благодаттю. Є цей вогонь
душі Ведогнем – вогнем розуму, знань і творення. Хто за життя цей Вогонь
Душевний збільшує, той до світу Прави йде і світить нащадкам зіркою з Іру. У
радості і в горі пам'ятайте, що найстарший батько для родини є жриець, а мати –
жриця Роду, батько запалює, а мати береже Родинне Вогнище. Вони являють собою
Рід у вигляді Сварога і Лади, а діти їхні – то Сварожичі. Святкуйте усією
родиною свята Кола Сварожого – від цього сила Роду зростає, сім'я міцніє, покон
і звичай зберігається. Виховуючи дітей, пам'ятай: Батько для хлопчиків, а Мати
для дівчаток – живий приклад, як життя родинне берегти і господарство
утримувати. Старшим у Роді є Праотець (дід, прадід) і Прамати (баба, прабаба),
молодші у Роді на свята мають збиратися у них, особливо коли вони запрошують, з
цього вогнища родина починається. У справах родинних дружина мусить йти за
чоловіком, бо рід чоловіка – то і її рід. Святий Вогонь-Сварожич нас гріє,
охороняє і захищає, душу очищує і тіло молодить, з Богами Рідними єднаючи.
Вогонь Рода несе силу всемогутню і нездоланну, бо Родинне вогнище, це не тільки
Божниця – це і той дух, який родину докупи єднає і сили Предків додає. Як ми Рід
шануємо, так Всевишній нас і береже, тому важливо Рід свій до сьомого коліна
знати і на святах поминальних згадувати. На вісім головних свят у році йдемо з
родиною до Родового Вогнища громади, у храми чи на капища, в Гаї Священні чи
Ліси Заповітні. На святинях роди з родами єднаються, бо вони одна громада суть,
одне плем'я, один Рід Огнищанський, Сварожий. У разі потреби допомогу слід
шукати серед своїх і не має права кревник кревнику відмовити та у скруті не
допомогти – за це Рід жорстоко карає, Карну посилаючи кривду виміряти. Не сміє у
святому місці бути сварці чи слову недоброму, бо у Роді кожен кожному брат чи
сестра, а як так, то пробачити має, а як є біда, Відаючих просити, щоб
розсудили. Для славлення Богів і складання пожертви громада може обрати жерця чи
жрицю. Вони мають бути поважними людьми, з доброї родини. Обираючи, громада
мусить знати, що в родині жерця панує лад і злагода, діти доглянуті, а сам він
відомий справами добрими. Це свідчить про те, що милий він Богам і живе він по
Праву, така людина жертви Богам з помислами добрими буде приносити, отже,
почують вони його і дадуть громаді прохане. Щоб проводити Славлення Богів, він
добре має знати обряди, Покон Рода, Карби відання Віри Православної, Звичаї та
Свята Кола Сварожого. Перед тим як до громади вийти, він має постійно приймати
участь в Обрядах Святих, Волхву помагаючи. Чоловіки і жінки у служінні Роду
рівноважливі, але жінкам більш до лиця займатись духовною працею, внутрішні
духовні бесіди ведучи, доброю порадою помагаючи, а чоловікам славлення
проводити, веду ректи, хоча, і навпаки буває. Займаючись слуханням Богів,
пам'ятайте: жінка краще Наву чує, а чоловік – Праву, тож допомагати мусять одне
одному в Таїнствах Святих. Жрець громади стає дійсним жерцем, коли отримує
посвяту у Волхвів. Пройшовши навчання Мудрості Волхвів, він може стати Відаючим
– відуном. Відаючі глибоко знаються на законах Прави, Обрядах та Звичаях,
відаючи їх внутрішню суть. Тому вони можуть бути знахарями-цілителями, лікарями,
які опікуються здоров'ям тіла і духу громади. З віком і мудрістю, займаючись
волхвуванням, дослухаючись до руху Вогню Свідомості у Душі своїй і пройшовши
відповідну посвяту, Відаючі можуть ставати Волхвами. Добрий Волхв – це велика
радість і благословіння Боже для громади. Він має бути прикладом в усьому: у
нього добра родина і виховані діти, мислення його світле і всеохопне, віра чиста
і правдива. Виконуючи своє призначення і живучи по Праву, він володіє Даром
Відання, підсвідомим розумінням істини і справедливості. Добре відаючи Покон,
він оберігає і складає обряди та впорядковує звичаї. Головна здатність, якою
володіє Волхв, – це вміння перебувати у надприродних станах свідомості і
мандрувати у світ Прави та Нави. Мандруючи потойбіччям, він приносить нові
знання, нову силу і може передбачати майбутнє. Є люди, які народилися з
покликанням Волхва. Така людина може збагнути своє призначення в юні роки чи в
старості. Тоді ця людина марить, бачить звичним оком небачене, чує те, що вухами
не почуєш, знаходячись між Світами, вона або відновлюється, стаючи розумнішою,
або важко хворіє на розум. Добре, коли поруч є Волхв, якому судилося бути
вчителем для обраного Богами. Отримавши від нього мудрість і посвяту, перемігши
себе, така людина стає могутнім Волхвом. З нею Боги єднаються і вона чує їх у
душі своїй повсякчас. Звертаючись до Волхвів, пам'ятай, русичу, що мудрість не в
літах, а в кількостях життів, які Душа людини прожила. Чим старша Душа, чим вона
досконаліша, тим людина мудріша. За багато життів вона навчилась розуміти закони
Прави і прояв їх, вона вже чує бриніння Прави в душі і йде до неї. Громаді мати
свого Волхва – це велике щастя, тому що він є для неї Батьком і Вчителем.
Волхвів мало, тому основну роботу на підтримку Покону виконують Відаючі. Кожен
Край має крайове Родове Вогнище – капище або храм, де люди звідусюди збираються,
і величні Обряди діються: за Край пожертви складаються Провідниками Духу Рода –
Крайовими Волхвами – Владиками. На місце се Волхви громад збираються Святі
Таїнства вершити, Посвяту отримати і раду радити. Усі Волхви громад складають
Священну Раду Волхвів Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Серед Волхвів є
теж Волхви різні, – найкращі і найсильніші з них ті, душі яких приходять на цей
світ парами як чоловік і жінка. Якщо вони протягом життя знаходять одне одного й
одружуються, маючи дітей, то дістають вони Силу Велику, Силу Рода Святую, адже є
вони земним проявом Триглава – Рода, який єднає у собі Сварога, Ладу і діточок
їхніх. Такі пари є Пікл3увальниками. Вони перед Трисвітлим Родом Клятву склали
жити і вмерти за Рід свій, тому їхні життя їм не належить – за Родове Вогнище
Святої Руси-України мусять піклуватись, про Правду дбаючи, Покон Рода берегти,
Веду пізнавати та Волхвів научати. Вони Волхвам суд і честь та стежка Роду
вірна. Через них проявляється воля Богів, Боги, єднаючись з ними, можуть
перебувати у Яві. Кожен з них йде шляхом певного Бога і таким чином у Яві
володіє його силою. Коло Піклувальників може бути явним, а може бути прихованим
і кількість їхня є таємниця велика. Серед Кола Піклувальників є пара – чоловік і
жінка – які є першими у Колі – це Першоволхв і Відаюча Мати Роду. Вони є Батьком
і Матір'ю цілого народу. Для них немає перешкод у Світі Прави, Яви і Нави.
Мандруючи світами, вони читають Скрижалі Духа, слідкують за збереженням відання
Священного Покону, вони – хранителі безперервності життєвого колообігу, стражі
Ладу на своїй Родовій землі, охоронці врівноваженого стану Прави і Нави у Яві.
Вони пов'язані в Триглаві і Три Світи в собі тримають. Батько і Мати Роду –
поконоколіники, від них шириться мудрість на землі. Їх обирає сам батько Рід,
оберігаючи і направляючи їхні діяння. Вони символізують собою ПраОтця і ПраМатір
всього Роду Руського, Роду Вкраїнського. Вони оберігають Родове Вогнище
Руси-України, Коло Піклувальників скликають і суд Прави вершать. Коли час
настає, вони Право своє іншій парі передають, випробовувавши її перед тим.
По Праві живучи, Отцям нашим
десятину давати маємо, від якої соте на Велесове,
Вона до нас ласкою Божою повертається
і так Рід кріпне, у достатку множачись
Відайте Русичі-вкраїнці! Життя людське у собі два лики має, перший лик – то
життя тілесне, а другий лик – життя духовне. Людина в Яву приходить, щоб у житті
тілесному душу свою вдосконалити, бо досконалість душі – то життя вічне у Роді
Всевишньому, Триглаві предвічному. Досконалість душі від відання Прави
твориться, тож відайте, що все у світі двоподільне, є біле і чорне, чоловік і
жінка, однина і множина. Щоб з Богами у злагоді жити, жоден лик відкидати не
можна, бо інакше кожна річ у протилежність переходить, як до кінця свого дійде.
Коли є на небі Сонце пекуче, воно спочатку рослинку підіймає, а опісля сушить і
палить, а як ніч настає, то вона вологу дає і живить, а далі холодом морить. Так
і в житті людському – кожний русич знати має, що прийшов він у світ
вдосконалитися духовно і тілесно, та коли він, про духовне забувши, лише про
тіло дбати починає, така людина собі шкоду тим робить велику, бо душу занапащає,
вік свій тілесний вкорочує. Помираючи статки свої у Праву забрати не можна, бо
те, що світі Яви є, із світу Яви вийти не може, а сили Душі не надбавши, законів
Прави не відаючи, людина в Наву відходить і мучиться від темноти своєї душевної.
І навпаки буває, коли людина, про Тіло забувши, про Душу лише дбає, вона від
того світлою і легкою стає. Та занапастивши тіло, теж довго жити не може.
Передчасно померши, її Душа у Праву йде, а там Боги Рідні її питають, чому жила
так мало, чому про тіло не дбала, рівноваги між Білобою і Чорнобою не тримала?
Від того Душа знову в Яву повернутись мусить, часто Господарем ставши, тілесне
вдосконалює, щоб стати Творцем справжнім. Відайте: люди у Роді земнім є різні і
в кожного призначення своє є, хто Господар, хто Воїн, а хто Відаючий. Та усім
нам Рідними Богами завіщано, що всякий до Вогнища Родового требу має дати на
Боже та Роду земного зміцнення. Треба – то десята частина від статків наших,
Священна Пожертва, яку люди до Храмів приносити мають, Рідних Богів славлячи. І
може вона бути всякою від праці рук наших, та ніколи не людська, бо Боги наші як
жертви крові людської не приймають, а ще й карають за те. Бо життя в людини
тільки під час суду Божого або у Борні Святій відібрати можна. Коли людина требу
на Рід свій дає, вона суть поєднаності Білоби і Чорноби відає, у тілеснім про
духовне дбає, бо, жертвуючи найдорожче в ім'я Рода, вона знати мусить, що не
віддавши нічого, отримати щось неможливо. Добровільно віддаючи частину статку
свого, людина віру свою проявляє, а віру маючи, вона твердо знати має, що все у
світі пов'язано. ЇЇ пожертва до неї ще більшими статками обов'язково
повертається. Пожертвою ми перед Богами свідчимо, що шляхом Прави йдемо і на
землі нашій достаток є, бо живемо ми праведно. Сотенну Богам почистивши, від них
допомогу отримуємо і впевненість, що поля наші вродять і від справи прибуде. Та
не тільки у тім правда є, десятина тая скарбницю Рода складає, яка на потреби
Рода земного витрачається, на будівництво Храмів, утримання війська духовного,
молоді навчання, з неї ж потребуючим допомога у скруті є. Треба десятиною Рід
Православний у єдності і силі тримає. У житті теперішнім людина Господарем
будучи, може требу на Боже не давати, та знати вона повинна, що, по Триглаву
ідучи, вона потім Воїном зродиться і вояків своїх одягти і зброю їм дати не
зможе. Від того чи сама голодувати буде, чи призначення своє занедбає, на шлях
кривди ступивши. Може, людина і Відаючим народиться, та шматка хліба не маючи,
справою своєю займатись не буде, знань нових не приносячи, про майбутнє дбати
перестане, тим Родовий устрій руйнуючи. Від вчинків таких кривда шириться і Рід
земний руйнується, єдність з Богами втрачається, бо хто мале для справи
праведної жалує, той більшого мати ніколи не буде. Відайте: тілесне – то лише
засіб для вдосконалення Душі, від того статки накопичуючи, ми лише цей засіб
збільшуємо, та мета православного бути має вічність Душі і розвиток її. Тому
засіб з метою не плутайте і вірним шляхом до Прави ідіть. Буває й інше: людина у
Храм приходячи, без пошани належної жертву дати може, відчуваючи себе при цьому
дуже багатою та впливовою і думаючи, що ще більше розбагатіє. Відайте: не
праведна та пожертва є і не люба вона Богам, тому повернеться вона карою, щоб
людина більш людяною стала і життя людське в усіх ликах сприймала. В той же час
того, хто відаючи важливість треби та мало маючи, щиро віддає останнє, про Рід
дбаючи, то прийде до нього ще більше, ніж у тисячу раз те, його потребував він,
бо того, хто Вірою і Ведою сильний, Рідні Боги завжди чують і на допомогу
приходять. Часто через Відаючих людей новим знанням навчаючи, Боги новий засіб
для достатку православним дають або причину вказують, від чого добро не
водиться. Відайте, що Рід наш так побудований, що Господарів є найбільше, вони
за добробут родини своєї дбають, маєтність примножуючи. Та відати вони мають, що
ця маєтність їм Родом дана і то призначення їхнє, вони нею за інших опікуватися
мають, які, виконуючи призначення своє, за статки дбати не можуть. Щоб маєтність
господарська збережена була, її Воїни захищати мають. Коли ж Господарі кривду
чинять, десятину на громаду не даючи, Вої замість того, щоб захищати та лад
підтримувати, самі на себе заробляти підуть. Від того лишаться Господарські
маєтки незахищені. Тому вої чужі приходять і маєтність тую забирають. Не маючи
пожертви на життя людське, Відаючі замість того, щоб мудрість Віри і Веди Роду
своєму нести, про життя буденне і про родину дбати починають. Від того Світло
рівноваги та взаємопідтримки у Роді не шириться, праведна звичаєвість та добрі
якості людські занепадають і навіть вої Роду нашого своїх же людей можуть почати
грабувати. Добробут людині Богами для щастя дається, та коли його забагато стає,
або людина за нього занадто тримається, втрати боячись, він Душу людську у
жорсткі лабети неспокою і напруги бере. Від того людина щастя втрачає і добробут
їй не в радість, бо щастя – то врівноваженість між Тілом і Душею, матеріальними
статками та духовним розвитком. Не можна достаток неправедним шляхом здобувати,
він на добро не піде і зникне швидко, частину душі мертвою роблячи.
Русичі-вкраїнці, статки усі розуміти слід лише як шлях до більшої свободи
самовдосконалення, розвитку нових можливостей собі на радість і людям на добро.
Загалом багатство – це здатність свідомості виділяти з простору Дива речі
матеріальні, дістаючи які, ми вчимося творити світ. Господарі його творять, Вої
захищають, а Волхви навчають як творити і у злагоді зі світом жити. Пожертви не
даючи, людина показує тим, що вона не вірить у Рід свій земний, а від того опіку
і єдність з Родом Всевишнім втрачає. Відайте, що бути багатим – то випробування
велике, яке не кожному дається. Православний має силу і право від Богів Рідних
статки свої збільшувати і достатком приростати, лиш пам'ятати мусить, що частка
на Рід має бути дана! Хто того не відає і не по Праву чинить – від жадоби
згорить. Як таке відбуватись починає, людина до себе добро і щастя притягувати
перестає, а лише тих до себе притягує, хто добро її забрати хоче і тим душі її
домогти – щоб не згоріла. Тому і злодії-крадії не зразу кару несуть, бо, самі
того не відаючи, вони людям деколи помагають. Нічого у світ не віддаючи, людина
від світу закривається і вогонь душі своєї у навколишній світ не випромінює,
тому Ведогонь згасати починає і пітьма душу охоплює. Бо жадоба, заздрість,
підлість – то частини кривого шляху, який кривдою стелиться, людину у Наву
ведучи. Якщо багато таких людей, що безладдя навколо себе творять, то
порушується зв'язок Роду земного з Родом Небесним, бо Рід земний не по Праві
жити починає.
Земля Русів Свята,
бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися.
Вона Роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм
Бережіть і шануйте її як матір свою.
Відайте, Русичі-вкраїнці: земля є святістю найбільшою, – це батьківський дім,
де усіх нас породила Мати, це ті простори, на яких ви виросли і будуть рости
ваші діти. Як мати породила кожного, так Мати Сира Земля породила Рід Русичів,
без неї не бути нам русами і ласки Божої не знати, від того Мати Сира Земля для
русича Священна і недоторканна, годувальниця і захисниця. Русь-Україна – це
колиска Роду Людського Білого, Слов'янского Світу початок і основа. Це те місце,
куди спускаються зі Сварги Синьої Рідні Боги, щоб навчати людей законів Прави,
це те місце, де живуть їхні нащадки. Мати Сира Земля – це те місце і та
сутність, яка являє у білий світ новонароджених і забирає полеглих. Наша Земля
просочена кров'ю наших предків, наша земля там, де знаходяться могили наших
пращурів. Родова земля – це та земля, яку Рід Русів-вкраїнців не може втратити
за жодних обставин. Краще усім загинути до одного, ніж віддати землю свою. Русич
не може жити без землі, як меч не може бути без леза, Русич без землі не русич,
а раб, краще вмерти, ніж жити рабом. Людина, що у Наву відійшла рабом, рабом
знову народиться, і ганьба ця не матиме кінця, вирватися з кола цього важко
буде. Ще страшніша Доля – жити рабом на власній землі, бути рабом на власній
землі означає бути дурнем; така людина теж не гідна життя.
Пам'ятай! Русич кожен має місце на своїй родовій землі. Раз ти народився на ній,
вона дана тобі у спадок. Ніхто з чужого роду не має права володіти Родовою
Землею русичів.
Пам'ятайте, Русичі: смерть за Батьківщину – це найпочесніша смерть, яка
ошляхетнює душу людини. Православний, який загинув за Рідну землю, одразу
попадає у Вирій, де його Перунонько як сина рідного зустрічає, почестями віншує
і тіло нове дає, до Полку охоронців Прави приймаючи. Тому, йдучи у похід, бери з
собою частку Землі Рідної, і як рана смертна дістане, притули землицю до рани,
щоб Сварог православного у Сварзі впізнав і до Роду славних направив. Радо
приймуть тебе Предки любі і за вчинок твій мужній славен ти будеш у віках.
Відайте: Мати Сира Земля – це Мокоша, Покрова-захисниця і оберіг душі кожного
русича. Вона козаку в дорозі захисниця, ширяться від неї сили Роду нашого і
можна на ній Родовий Вогонь розпалити, коли на ворога лютого ману напустити
треба. Коли ж Воїн з походу повертається, побивши ворогів многих, повинен він
вийти на Гору Святу і на чотири боки посолонь вклонитись, і до землі припасти,
цілуючи, і волхва просити, щоб обряд очищення провів. Бо через ворогів посічених
він з Навою з'єднаний і не можна йому у стані такому з громадою біля Вогнища
Родового буть. Коли присягу святу скласти треба, слід дати з'їсти крихту землі,
якщо людина цю присягу землею порушить, то вона ніколи землі своєї мати не буде,
а по смерті її Земля не прийме, і негідна душа буде вештатись у світі білому як
привид.
Уся земля Руси-України Свята, та є місця, де сила землі наймогутніша; в одних з
таких місць вона силу свою віддає, а є такі, де силу людську забирає. Де які
місця, де капища будувати, а де кладовища творити – те Волхви відають. Усю землю
треба берегти, захищати від наруги і піклуватися про її чистоту. Особливо
берегти від зайд, бо для них наша земля нічого не важить, тому глумляться вони
над нею. Тисячі років Родова Земля Русів є нашою землею, і хоч не обмежена вона
перешкодами природними, морями чи пасмами гірськими, споконвіку ми живемо на
ній. Вороги нам від того заздрять і оббріхують постійно, кажучи, що ми прийшлі.
Не вір зайдам. Для того се кажеться, щоб дух Роду нашого ослабити і землю нашу
безборонно забрати. Рід Русичів-вкраїнців з Матінкою – єдине тіло і дух, від
того вона нас любить і оберігає. Не відають зайди та русичі негідні, що від
Вогнищ Родових відмовились, Матінка від них свої блага приховувати починає, і не
мають вони від того долі чистої, долі доброї, на ній живучи. Не чуючи слави та
пошани до себе, Мокоша загарбників зі світу білого роботою тяжкою зживає. Бо
жива землиця русичів і сила велика в ній захована, з неї відання Прави довкола
шириться, знання глибинні, Предківські – як світ збудований, як жити у Світі
Білому, де шукати Вирій, а де Пекло. Розходячись із землі батьківської, роди
наші Веду іншим родам несуть, се ми навчали язичників темних у Богів Прави
вірити і обряди вірні творити. Пам'ятай, Русичу! Святі Київ та Київські землі,
бо вони серце Роду нашого. Силою великою, силою цілющою вони володіють і як
постануть капища і храми Віри Рідної, сила та забуяє, сила та підніметься, і
буде добро і щастя Роду вкраїнському тисячі літ. Се наші землі є Світовою горою
світу Білого, світу Явного, ніякі повені, ніякі посухи їй не страшні. Вона Родом
огорнута, силою святою захищена і як би Світ-Земля не розверзалась і не тряслась
наша Земля Родова, вона нас не зачепить і сильно не колихне. Відайте: Земля – се
царство Яви, вона посередині Триглаву Світів Прави, Яви і Нави. Земля –
прародителька і мати всього живого у Яві. Небо і Земля – то батько і мати люду
Православного і кожна людина для них дитина є. Земля удержана Дажбогом, із Дива
створена і часто бачиться як Див. Земля, Дивом будучи, містить у собі зерна
життя, які Всевишній Род висіває через Рідних Богів – Сварожичів. Тому гарно,
коли на коляду першим посівати хлопчик приходить – то вісник Богів, які у Різдво
з Вирію приходять, щоб протягом року землю утверджувати і русів берегти.
Всяк Рід має мову свою,
яка від Древа Роду походить,
нареченням світу від Богів линучи
Людина – то прояв Божий, що по стопах свого Великого Батька йде, в усьому його наслідуючи, тому постійно прагне пізнати саму себе і світ, який її оточує. Зрозумівши суть якоїсь речі, вона дає їй назву й ім'я. Явне передається легко, а неявне важко, тому потрібне зображення того у знаках та карбах, так людина запровадила мовну грамоту і письмо. Завдяки мові відбувається зв’язок між людьми і порозуміння, нею передаються та впорядковуються почуття, думки і мрії. Тому кожне слово і дія є проявом душі, від того усе суще знакове і значиме. Та зображене бути може лише те, що пізнане, часто для означення чогось слова не вистачає, саме на цій межі людина з потойбіччям спілкується. Звук і Зображення (образ) має кожна проявлена річ і діється це від того, що, народившись у Душі Рода Всевишнього, усе суще з неї через Око Рода являється, а воно усе те бачить і чує, бо Око Рода – Камінь-Зоря, Алатир Предвічний серцем Всевишнього є. Він вкладає у назву і вигляд саму суть якогось прояву, тому справжні назви кожної речі, тварини і Богів Рідних – то таємниця велика.Справжня назва речі у собі має знання про будову, призначення, прояв та інші якості, бо кожен знак і звук несе в собі цілий світ, маючи зовнішній прояв і внутрішнє єство. Зазвичай, зовнішня суть широко відома, а до внутрішньої ж допускаються лише вибрані праведники, душі яких чистим Ведогнем світяться. Людське слово має в собі велику силу і чарівну могуть. Словом людині можна дати здоров’я і щастя, хворобу зупинити або злих духів відігнати. Від того Волхви спів гудний знають і замовляння та шепотіння всякі, ними вони людей зцілюють і погоду ладнають. Перших людей, кому Покон і Веду доручити, Боги вибрали, а вони потім учнів своїх. Се вони їх у душах свої бережуть і для людей при потребі являють. Коли розуміння Покона і відання Роду порушується, Боги знову до людей приходять і в душі найкраших стукають, щоб мудрість небесну вони у себе пустили, Віру і Веду відтворивши, шляхом Прави йшли. Ще Волхви прадавні виявили, що певні знаки несуть у собі розуміння побудови світу, знаючи які, Відаюча людина може впливати на Природу-Матінку. Від того Пращури чети і рези карбувати почали, з Алатиря їх виводячи, і було те письмо святим від того, знаки оберегові ним клались та замовляння творились. Тому письмо є священне, а є мирське, та звичайна мова від священної походить, тому вона святість велика і душі людські оберіг. Се на Русі-Україні прамова Слов'янська витворилась, а мова вкраїнська її корінь суть. Пам'ятайте: мова Вкраїнська Свята! Коли мову Роду свого ми вживаємо, то силу його збільшуємо, бо Дерево Рода – то ще Дерево Співу є, від якого Звуки та Коливання у всесвіті ширяться, Дива будячи, разом зі Світлом світи творячи, бо Звук, Коливання, Світло і Вогонь суть одне. Через це кожен Рід людський на Дереві Співу свою гілку – бриніння має. На гілці тій, яка мова є, в кожної людини своє бриніння є, і якщо ім’я людини цьому бринінню відповідає, живе вона в радості і горя не знає, а як ні, то хворіти безперестанно може і життя своє скапарити. Народ у собі має безліч проявів, та внаслідок єдності призначення свого має певні притаманні лише йому зображення, звуки і назви, які його від іншого роду відрізняють. Священні знаки і карби, звучання та сприйняття дійсності перебувають вище від розуміння самого народу Русичів-вкраїнців, бо дані вони нам зверху, по Волі Божій на добро і щастя Онукам Дажбожим. Через те родові знаки і письмена не розумінню людському, а законам Прави підпорядковані. Відайте: часто здається, що події різні і явища відбуваються самі по собі, та то так не є, усе Вищими Силами обумовлено. Тому знаки родові та мова русичів вкраїнців священна, для роду нашого. Часто якісь знаки є спільними для багатьох родів, а то і для всього людства. Це через те буває, що всі народи, вчення і віри від одного усвідомлення дійсності йдуть, Оком Рода – Алатирем проявляючись. Через те Віра Православна для всіх слов'ян – основа і святість найвища. Та це стосується лише зовнішнього прояву, а внутрішня суть завжди у кожного відмінна, тому справжню суть Ока Рода-Алатиря лише істинні православні Русичі-вкраїнці відають. Частиною мови нашої є ім'я людей вкраїнських. Через це мовою якого роду людина зоветься, тому вона силу душі своєї і віддає. Називати людину назвою незрозумілою або іншому роду належною означає душу людини занапащати. Раз людина у роді певному народилася, він для неї і найкращий є, бо її призначенню життєвому відповідає. Якби душа людини іншого хотіла, вона б деінде народилась. Відайте: ім'я не може бути довільним, бо воно суть визначення шляху життєвого. Дитя від народження ще волі своєї не має, тому відповідальність за нього на батьках лежить. Якщо вони душу дитяти свого, назвавши невірно, на хибну дорогу спрямують, то буде кривда велика і прийде Карна до батьків негідних. Бо хто названий невірно – невірне життя веде і мукою чорною мучиться, місце своє у світі шукаючи. Ім'я людину з Родом пов’язує, від родини і часу народження у Колі Сварожому залежність має. Від того є імена родові, родинні і від Кола Сварожого. Імена, що від Кола Сварожого походять, з назви Богів Рідних беруться, свята яких на період народження припадають. Вони для того дані, щоб людина під захистом певного Бога була, його силою надихалася життям ідучи. Того від нас Рід Всевишній потребує, коли душі певний, саме їй призначений час народження визначає, на шлях певного Бога спрямовуючи. Відайте: кожен Рід свої імена має, бо імено родове не тільки назву позначує, а ще й потаємну внутрішню суть душі людської, що від Богів іде. Правильне звучання імень рідного людину на Світло-Звук Сварога налаштовує, у Наві захищає і до Прави веде. В той час як чуже ім’я – мана для душі, на манівці спрямовує і силу забирає, ріст душі порушуючи. Тому дитину називаючи, треба вірну назву давати яка Роду відповідає. Родові імена від назв рідних походять і з Родом земним єднають, який з Родом Всевишнім є одне. Родинні імена – се ті імена, які у родині поширення мають. Родинним ім’ям дитину називаючи, ми корінь родинного дерева укріплюємо, силу рода посилюємо, через те, кожний, в родині народжений, може силу і вміння від своїх предків по роду взяти. Кривда велика, коли дитина поза родиною, шлюбом з’єднаною, родиться, вона від того силу роду свого по одній з ліній втрачає і шлях її життєвий тяжкий є, бо те, що зпочатку недобре робиться, важко, щоб добрим закінчилось. Всяка дитина Священне Таїнство ім’я нареченна пройти має, лише тоді вона від світу Нави від’єднується і людиною стає. Відайте: не всякий, хто людську подобу має, людиною є. Людина без душі не людина. Маючи душу і тіло, кожне з них вдосконалювати треба і мова та назва для того найперша справа є. У тілі на рівнях різних своє бриніння є, яке вірним словом підсилюється, а від невірного слабне, тому ім’я і мова вживана має відповідати природі Роду твого і зрадити цю святість не смієш, бо якщо ти від сили цієї відмовишся, Рідні Боги тебе чути перестануть. Мова кожного в роді Дух Роду Вкраїнців-Русичів творить і є вона зброєю роду нашого. Зброю цю у чистоті тримати треба і володіти нею досконало, бо саме нею русичам Богами заповідано душі свої світлом Віри і Веди наповнювати і Богів Рідних славити. У ній знання сутності світу закладено, тому вдумуючись у значення слів і серцем їх відчуваючи, можна відкрити для себе Істину велику і Божі творіння збагнути. Мова русичів для невігласів – звук пустий і те, що в ній закладено, не відають вони, тому відчути душею не можуть. Мова чужа лише як засіб допоміжний бути мусить і ніяк з неї ім’я брати не можна, бо погано то на долю людини і долю цілого роду впливає. Мова предків, їх назви та імена для нащадків мають бути святістю великою, тоді єдність роду у трьох світах зберігається і рід ладнається по Праві.
Боги наші суть великі родичі
Рід
Род (Рід, Рожай). Всевишній і Предвічний Бог, Початок і Кінець, Батько і Мати – джерело усьому сущому і несущому. Прабог, який народжує себе із Дива – первородного моря-хаосу, щоб стати Родом і родоначальником усього живого. Прабог, який розчиняється як Рід, щоб стати Дивом і основою всього неіснуючого. Вбираючи в себе море, він творить Всесвіт (організований світ). Род – володар світів Прави, Яви і Нави, основа Дерева Роду і Вирію, батько двох протилежностей буття – Білобога і Чорнобога. Творячи Всесвіт, Всевишній проявляється жіночим проявом – Великою Матінкою Ладою та чоловічим – Батьком Сварогом. Разом вони формують Великий Триглав Всевишній, у якому перебуває все. Відайте: Рід є Всесвітня Душа і Безкінечний, Бесмертний Дух Творення, Збереження і Руйнації. Множачи у собі світи, він поєднує їх законами Прави. Дух його у вигляді Сокола сидить на верхівці Дерева Рода і через Око Рода, Алатир-Предвічний спостерігає за Світами, підтримуючи Справедливість і Правду. Будучи повсюдно і ніде, Рід поєднує у собі однину і множину. Пишайтеся, вкраїнці-русичі! Це наші предки були першими людьми, які пізнали його як Великого Триглава і, вклонившись йому, отримали право стати Світлими Богами. Від того почали вони прагнути Прави, через Славу – віддане служіння Предвічному Богу, з того часу він постійно приходить до нас через прояви свої, Богів наших рідних і Провідників мудрих. Рід, даючи русичам Віру і Веду, веде до життя вічного з Богами у Триглаві воєдино. Бо кожна людина мусить навчитися бути Родом, єдиним і багатопроявним. Бо хто через недомисел своїй частку себе відкидає або бачити і визнати її відмовляється, то так він частку Світу відкидає, отже, неладним є. Щоб у Праву попасти треба пізнати себе в усіх проявах своїх, душу Світлом Рода наситити і тим себе у Роді Небесному віднайти. Як Рід Всевишній у собі Рідних Богів бачить і пізнає, так і людина, Родом себе відчуваючи, прояви Рідних Богів в радощах і прикрощах у собі взнати має, Бо Рід Небесний Божий і Рід земний людський суть одне, лише у світах різних, хто на землі ладу від невідання не знає, тому у Праву зась. Рід завжди був Всевишнім Богом Богів Православних аріїв-русичів-українців, бо є єдиний і багатоназивний. Будь-які Боги – це лише множинні прояви Рода, кожен з яких виконує певне призначення у Всевишньому. Свято Рода відзначається в перший день Різдва (22-23 грудня). У пошану йому приносити потрібно жертву святую Хліб-Коровай, дар земних плодів найбільший. Це знак вдячності Богові за явні і неявні блага, які дає він нам, та зобов'язання перед ним жити по Праві, поєднуючи протилежності світу, здобувати Славу від Бога і продовжувати творення Кола Сварожого. Бо життя є вічна праця і праця йде від того свята, а хто працювати для добра свого лінується, той пропащий є. До зустрічі з Родом на Свят-вечір люди готувалися за 12 днів. Вшанування Всевишнього Рода відбувається в особі кожного Бога та особливо літом, у тріаді свят Бога врожаю Спаса, бо будь-який врожай чи приплід , – є то втілення і прояв Роду. Число дев'ять освячене Родом. Саме тому жінка носить дитину дев'ять місяців. Могутній Род у сиву давнину не зображувався взагалі і уявлявся як усе суще, а пізніше почав зображуватися карбовано як Око Рода – Алатир та як чотириликий фалічний ідол, що є знаком творчої чоловічої сили Всесвіту. Відайте! Всевишній Рід настільки глибоко пов'язаний з українським народом, що всі головні слова (природа, вродливий, рідний, народити, народ, родич, народження, родина) мають один спільний корінь, який означає суть Бога. Отже, істинна Рідна Віра – це віра-веда в Єдиного і Багатопроявного Бога Рода, який є початком творення світу цього і Батьком та Сутністю усього живого. У пожертву Роду приносились: вівсяна каша, вівсяний хліб, сир, мед, просо, борщ, пироги, локшина, яйця, олія, пиво, кисіль, ягідне вино.
Рожаниці
Рожаниці є Богинями, від яких пішов світ увесь, і складають вони його Явну (матеріальну основу) Найстаршою Рожаницею, Золотою Бабою, Берегинею одвічною є Велика Матір Богів Лада, яка щорічно народжує Сонце-Дажбога і Дану. Леля є проявом Дани, який втілений у Вселенській воді, і є та Вода Святою, бо се вона до життя пробуджує і відродитися сили дає. Тече тая вода з-під Алатир-каменя що в корінні Дерева Рода лежить, а ще з гілля стікає Живою Росою-Молоком безсмертя. Хто роси тієї нап’ється, той буде жити вічно. П'ють її Рідні Боги і сила їх від того прибуває. Відайте! Є вода Прави, є вода Яви, а є вода Нави, є джерела святі, через які у Яву вода Праві прибуває, а є чорні з Навською водою. Знати мусите, що Велика Лада є жіночим проявленням Всевишнього, єдиного і багатопроявного Бога Рода. Саме Лада народила, а Сварог викував (організував) увесь Всесвіт. Вона виступає Берегинею й опікункою всього живого. Бо сама вона є Дерево Роду, яке крізь усі світи росте, собою ж світи і творячи. Дана весною як Леля постає – Богинею краси, дівочої любові та щастя будучи. Вона молодша Рожаниця є, покровителька й оберіг для всіх закоханих. Лада з Лелею, Богині дітонародження, жіночої долі. Відайте: вони силами своїми, духом своїм животворним незримо присутні, вдень і вночі оберігають кожну матір і її немовля від злих сил. Від Великодня (Ярила-Дажбога) до Купала всі рідновіри святкують воскресіння природи, добра, злагоди, миру і щастя. 23 квітня святкуємо Ладовиці – дівоче свято Лади і Лелі. Під час обряду водяться хороводи-сварги, які впорядковують Всесвіт, відновлюють рівновагу у природі та душах людських. По закінченні танцю найкраща дівчина, яка Лелею виступить, обдарувати всіх дівчат віночками й молочними стравами мусить. Ці віночки-обереги є і зберігатися до наступної весни повинні. До Рожаниць славу несучи, русичі відати мають, що тим вони матерів своїх шанують, тим про Рід дбаючи.
У пожертву Рожаницям приносили: оладки, кашу, хліб, сир, мед, олію, крупу, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, вовну, молоко.
Сварог
Сварог (Сварод, Лад)- чоловіче втілення Рода, Бог-Творець, Бог Неба і Зірок, основа мудрості і святості. Вогонь і Світло Рода, заступник шлюбу і ковальської справи, людських ремесел і умінь всяких. Бог, який з волі Всевишнього Рода явив людям триєдність буття і встановив закон Прави. Сварог є Батько Богів, чоловік Лади і її зворотня сторона. З початку творення Всесвіту Сварог зладував – викував за 12 космічних ночей (12 000 років) Сонце, Місяць, Вечірню та Вранішню Зорю та інші Небесні світила, які Рідним Богам за тіла є. Усі Вищі Боги чоловічої статі – це Сварожичі, які є його уособленнями та проявами. Він волею своєю то вивищує, то скидає синів своїх, тим самим Колообіг життя підтримуючи. Кожновому новому Богу він право передає впливати і творити лад по-своєму. Сварог є Світло-Вогонь Рода, вісь світу Алатир, який в основі Дерева Рода лежить і все навколо нього обертається, тому він бог світла і бог Прави, Яви і Нави. У душі кожного русича горить частинка Сварога – Ведогонь, який людину до світла Прави тягне, знання даючи. Се Владика світу навчив людей користуватись вогнем, обробляти мідь та залізо. З того часу всі праведні русичі вогнищани є, і на свята на подвір'ях своїх родові вогні палять, щоб Рід Всевишній бачив і про дітей своїх пам'ятав. Сварог викував перший плуг та першу шлюбну обручку і се ним заповідано, що кожен має найти пару свою яка лише йому призначена і Всевишнім Родом дана. Бо в родині кожен сильним бути має, щоб силою і мудрістю тією Рід зростав. Такій парі разом плуг праці і світотворення тягти легше. Як знак Сварожий звечора проти Різдва плуг вносили до хати і клали під святковий стіл. Будучи Вогнем, се Сварог через Мати Славу людям вогонь дав. Тому Сварог вважається Богом ковальства, шлюбу і хліборобства. Він наділяє людину мудрістю вічного, спокоєм і рівновагою, допомагає оволодіти будь-яким ремеслом, прозрінням і потягом до нового приходячи. Свято Сварога – це Різдво Сонця-Світу, що і свято Рода є (22 грудня). Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного неба, яким Луки Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок силу нам посилаючи, опікуються родичами повсякчас. Сварог має в собі 12 сузір'їв Зодіаку, які є Богами-Сварожичами і світами їхніми. Кожний з них панує на небі близько 2-х тисяч років. Через Сварожичів Владика керує небесним вогнем, життям та врожаями на землі. Сварог постійно спостерігає за світом через Око Лада, яке є частинкою Всюдисущого Ока Рода-Алатиря, що вдень проявляється Сонцем-Дажбогом, а вночі – Місяцем. "Се мовив Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш." ("Велесова книга").
У пожертву Сварогу приносились: вівсяна каша, пиво, пироги, зерно, сало, хліб, риба (щука), локшина, кропива, тканина, молоко, сир, яйця, ягідне вино, вівсяний хліб.
Лада
Лада (Леда, Рада, Рода) – Мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світового Ладу, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі Богині – це її уособлення та прояви. Лада – Богиня життя, весни, родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою. Отже, кожен зародок, кожне зерно для неї – то частинка Алатиря, крихта Сварога, через те вона всім живим і підростаючим опікується, сили дає і до світла направляє. Лада є світовою Любов'ю, що є основою творення й існування. Мати Лада після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами Ведогню Сварожого і йде у людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини. Велика Матінка Лада проявляє себе як поєднання протилежностей, чарівність і любов. Людина (Ладина) – се явна частка Великої Матері. Відайте, русичі, ви з Великою Матінкою повсякчас поєднані і, Праву славлячи знати маєте, що людина з Богами одне, через те вона свій менший світ творити мусить, як і Боги – більші світи. У тому одне одному допомагати треба духовно і тілесно, Рід творячи, ладувати життя своє, родини, а відтак держави. І як Боги нам в земних справах допомагають так і ми справі Божеські славленнями щоденними, обрядами та співами допомагати маємо, взимку – колядки і щедрівки співаючи, навесні – веснянки, літом піснями купальськими, обжинковими. Щоб завжди Дух Лади-ладоньки у цей світ прилітав на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вогонь небесних гроз розпалював, проганяючи злі сили занепаду. Для того, щоб із-за холодних хмар виходило світлосяйне сонечко наше. Велика Матінка Лада приносить світові Живу Воду Вирію, приходячи до людей по веселці з немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з виноградною лозою. Немовля – то є світ Явлений, Сонце-Дажбог наш ріднесенький, з голови світу Прави удіяний, Світоч і радість нам вічна, а яблуко – то яйце-райце початок усього сущого – Око Рода, камінь Алатир, Сварга, Сонячний хрест. Прекрасні дні травня і початку червня присвячені Ладі і загальними ігрищами знаменуються. Тим, хто приносить Ладі пожертви, пророкує вона через жінок-відаючих. Проходячи обряди Очисні, що Ладині Роси звуться, жінки, які не могли мати дітей, їй треби приносять, аби сприяла вона зачаттю. Щорічно, коли зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), Богиня Лада народжує нове Сонце (Божича-Коляду – Сонце зимового сонцестояння), після чого вона разом зі Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт. Свято Великої Лади відзначається піснями цілий місяць – від 25 травня до 25 червня.
У пожертву Ладі приносили: оладки, кашу, хліб, мед, сир, молоко, олію, крупи, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, полотно, вовну, посуд.
Слава
Мати Слава (Мати Сва) – Втілення Духу Святості Великої Матері Лади у вигляді богині звитяги і перемоги, чеснот та шляхетності. Вона хранителька роду слов'янського. Слава приходить до русичів як Віща Птиця, щоб надихнути на геройства і подвиги великі. Летить попереду війська, ведучи русичів до Перемоги, а після битви віщує про честь, могутність та подвиги героїв. Тим русичам, які за Правду і Віру загинули, вона дає напитися з Рогу Життя живої водиці й забирає їх у Сваргу, тому Мати Слава є шлях, за допомогою якого людина із звичайного стану в божественний переходить. Після Битви вої обрядово спалювали закривавлені сорочки і одягали нові на знак того, що померти вони готові були, та Славою збережені, присягаються їй вірно служити і надалі. Ті, хто дорогою Богів по Славі йде, згодом Богами стають, бо лише через неї у Вирій Прави попасти можна. Слава є матінка наша рідна, ся жінка нас усіх родить, ся жінка оберегом життя нашого є і за неї ми у бій йдемо. Слава в усіх наших чистих і світлих жінках проявлена, що чоловіків на справу честі надихають, через те вона, як і Мокоша, Покровою є. Воїнам вона оберіг та захист одвічний. Слава людям легкість у справах і волю дає, бо славною може бути людина, яка чиста душею і тілом та за законах Прави в Яві живе. Відайте: крім Слави є Неслава або недобра слава, яка кривдників та людей до Тьми направляє. Русичі, ми Правою славні бути маємо і ректися Православними, се нам Богами Рідними заповідано славою примножувати силу Рода свого. Бо лише Правою славні, а не інакше до Богів у Вирій ідуть і Лук Сварожих гідні є. Відайте, ми на землі є іскри Рода Всевишнього, і якщо дух свій людина Славою чистою і світлою не підкріплює, то щезнути вона може у Мороці чорному. Відайте: се Мати Слава і Батько Лад (Лада і Сварог), на землю спустившись, у зачинателях Роду Слов'янського Славі і Богумирі проявилися. І батько через те, до Богів волаючи, кликав чоловіків для доньок своїх, і прийшли до нього Утренник, Полуденок і Вечерник як Триглав менший Триглава Великого. Через те слов'яни з Богами духом і тілом єдині та смерті не бояться і сміливо на ворогів йдуть, бо страху не відають, смерті немає, а лише життя вічне. Хто у славі загине, той життя буде мати з Богами у Триглаві Всевишнім. Богам ми славу співаємо, бо слава – це прагнення доброго і світлого, широкого і чистого та підтвердження, що ми того тримаємося і шляхом вірно йдемо. Слава – то пам'ять про минуле і натхнення на майбутнє, вона душею мовитись має, від того і пісні наші слави і звернення до Богів Рідних.
У пожертву Славі приносили: закривавлені після битви сорочки, військову здобич, вино, холодну зброю, залізо, золото, срібло, шкури хижих звірів.
Стрибог
СТРИБОГ – Володар простору, вітрів, руху і крутіння, грози, бурі і ураганів. Се прямий прояв Рода Всевишнього, Дух Руху Життя, за допомогою якого він вдмухує дух життя у все живе і скеровує рух небесних тіл, від того він Позвізд. Се Стрибог є Стрижень і Основа поєднання і переходу Білобога в Чорнобога. Стрибог, у русі позначаючись, зі Сваргою поєднаний, і може він бути дуже стрімким, а може повільним, розуміючи се, русичі відати мають, що будь-яка сила то ду,є то перестає, від того все змінне є, і зміни тії однаково сприймати треба. Стрибог є перетворення і через те може як страждання проявлятись, бо без внутрішнього самообмеження та стримування годі досягнути суттєвих зрушень. Коли вітер не дує, це означає, що він набирає сили для стрибка, так само людина стримуватись може і устрою певного дотримуватись, щоб на вищий щабель піднятись. У Стрибога шість синів і шість дочок і безліч онучат. Вони допомагають йому підтримувати все в русі, направляючи погоду і рух у просторі. По волі батька борються з нечистю швидким рухом, стрілами вогняними розвіюючи його. Стрибог є всюдисущий і бачить усе, що відбувається в світі, від того він має чотири найголовніші лики: Сівер-Бог холодних вітрів, Літник-Бог теплих вітрів, Стрига-Бог східних вітрів, Вітрило – південний вітер, крім них, є Моряк (Морян) – вітер, який дує з моря, і Легіт – легкий вітерець. Серед Стрибожих вітрів є й підступніший та найхитріший повітряний дух – Перелесник. День Стрибога – неділя, бо він великий батько, який з Родом Всевишнім суть одно. У людській подобі він уявляється як літун з великою бородою, з луком, стрілами і батогом. Стрибог, виступаючи як простір і його підтримувач, пов'язаний із сузір'ям Перуна (Стрільця), бо Перун виступає вічним захисником – часом. Тому Стрибог ще й старий бог і від того праведний.
У пожертву Стрибогу приносились: шматки матерії, стрічки, крупа, зерно, борошно, каша, хліб (його крихти обрядово розвівають за вітром).
ДажбогДажбог (Дажбо, Дайбог, Богдаждь) – син Сварога, Сварожич, Бог Сонця, світла, добра, благоденства, різних благ, природи, багатства, дару, допомоги. Проявляється він у світі явному у вигляді чотирьох лиць своїх: Ярила (Бог весняного сонця), Купали-Семиярила (Бог літнього сонцестояння), Мира-Сивого яра (Бог осіннього сонця) та Божича (Бог зимового сонця). Кожний з ликів цих своє значення має, свою силу і вплив, через те вони різні є. Так само людина має вікові та варнові прояві різні, які переходити в посвятах потрібно. І не можна посвяти чи варни минути якоїсь, бо як Божич – дитя, так і людина непосвяченою є, як Ярило – господар за лани дбає, так і людина господарем бути має, як Семиярило-Купало воїн є, так і людина воїном стати має, а потім Сивий Яр, що для людини станом Волхва є. Разом вони одне, а одне без іншого не буває, так і з людиною бути має. Дажбог є від Рода Всевишнього через Сварога удіяний і з Даною поєднаний. Тому він і на доші вплив великий має та на погоду всяку, не раз до людей невідаючих посухою страшною або громом і блискавками як Перун приходить. Дажбог є великий вой, що пітьму розганяє, стрілами своїми вогняними та ликом чистим і славним своїм. Світло і вогонь у душах русичів підтримує, бо як їде він у краї дальні, то Темна Доба та Яр Сивий настає, тоді лише Ведогонь душ наших нам шлях вказує і зло відганяє. Русичі є онуками Дажбожими: "Дажбожі внуки ми – улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших," бо ми "славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла заступник від Коляди до Коляди" ("Велесова Книга", дошки 3-А, 31). Тому світло душі своєї навколо ширити треба щоб у світі любов, доброта і благость були. З кожним Колом своїм Дажбог оновлений на Різдво народжується, літо за літом кола вертячи, тож мусимо вчитися і Прави прагнути, щоб Сонце-Дажбог нам довго світило.
У пожертву Дажбогу приносились: млинці, горох, полотно, мед, горіхи, яблука, тетереви, коровай, візерункові хліби, жито, пшениця, ячмінь, яйця, вино, плоди, овочі, квіти, гроші.
Божич
Божич – Бог зимового сонця, народжений Матінкою Ладою (Колядою). Він розпочинає Коло Свароже, новий астрономічний рік. Божич – прояв сили народження і проростання, яка є в кожному зерні і кожній справі. Терпеливо очікуючи і закликаючи цю силу православні направляють розвиток подій свого життя на краще у Правильний і Славний шлях на яком завдяки чесні праці над собою ми отримуємо вічність. Бо Божич це прояв відродження і бутя вічного, яке знову і знову прокидається. Славлячи молодого Божича, русичі утверджують Торжество Світла і вічну зверхність Прави, перемогу добра над злом. Перед приходом Божича у кожну оселю на Свят-вечір русичі ставили у воду прикрашену вербу або вишню (тепер цю роль виконує ялинка) – символ Дерева Рода, а після Великодня садили її на берегах річок чи на подвір’ї як оберіг. Коляда як велике свято Різдва (народження) молодого Божича Сонця – відзначається в час, коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. Коли сходить перша зоря, господар обрядово вносить до хати Дідух (сніп жита) і розпочинає свято колядуванням (різдвяними піснями). У цю ніч в домівку до кожного православного рідновіра приходять три жадані гості: «Перший гостенько – Красне Сонечко (Божич), другий гостенько – Ясен Місячик, третій гостенько -Дрібні Зіроньки". Вони символізують Господаря, Господиню і їхніх Діточок (Сварога, Ладу і Сварожичів), якими у цей день виступають батьки і діти кожної родини Руси-України. На столі обов'язково повинно бути дванадцять страв – кутя, борщ, вареники, риба, гриби, голубці, гречаники, пряники-вергунці, капуста, м'ясо, хрін, узвар. Потрібно, щоб від хати до хати ходили колядники, співали замовляння давні і бажали всіляких гараздів кожній оселі. Бо кожна хата русича то Святилище Роду, у якому родовий вогонь горить, кожного року разом з Божичем відроджуючись, силою і славою Рода Всевишнього прибуваючи.
У пожертву Божичу приносили: кутю, гроші, зерно, мед, борошно, сіль, вино, олію, сало, хліб, візерункове печиво, млинці, яйця, яблука, кренделі, бублики, сливи, вишні, узвар.
Ярило
Ярило (Ярун, Яровит) – Бог буяння і розквіту, війни та любові, пристрасті і шаленості, чоловічої сили, зростання, хоробрості і плодючості. Один із проявів Дажбога. Ярило – Бог весняного сонця, дітонародження, родючості, худоби, пивоварства, землеробства, люті (ярості), війни, звірів. Весною вночі, і вдень Ярило в білій полотняній одежі, з босим ногами (щоб землю не пом'яти) на білому коні їздить. На голові великий вінок весняних польових квітів, а в руках серп та жмут дозрілого колосся, на поясі меч двосічний. Та є він, шалом молодецьким буяючи, лиш за красу і право розвиватися та рости всьому живому. Ярило роз'їжджає полями, садками і лісами Русі-Вкраїни великої, куди не зайде – там жито горою, куди не погляне – там враз колос цвіте і множиться. А як гляне на дівчину, її серце коханням спалахує, на хлопця – кров у жилах закипає, шабля сама до рук стрибає. На честь Ярила святкували початок посівів (у кінці квітня), для чого збирались по селах хлопці і дівчата, вибравши з-поміж себе найгарнішого (чи то дівчину), щоб коси довгі мав, одягали його так, як уявляли собі Бога Ярила, і садовили на білого коня. Кругом нього довго водили вихилясом -"плетеницею" хороводи-сварги; на всіх, хто брав участь в ігрищі, мали бути вінки зі свіжих квітів. Якщо тепло і сонячно, обряд проводили в чистому полі на засіяних нивах (за участю літніх людей). Хоровод виконував пісню, у якій славились діяння Бога Ярила, як він ходить по світу, вирощує жито на нивах і дарує людям родючість. Воїни змаги проводили і силу та завзятя в ігрищах військових показували. Коли жагуча пристрасть молодого Сонця Ярила на купальські дні йде на спад, люди з почестями проводжають свого Сонячного Бога до наступної весни. У таку пору предки зображали Ярила старим дідом або лялькою з соломи. Та не тільки весною, а й протягом року всього, коли у завзятті потреба була, до Ярила звертались, незримий Дух його в собі будячи.
У пожертву Ярилові приносились: млинці, візерунковий хліб, пироги, печиво, коржі, насіння, зерно, каша, молоко, квіти, стрічки, овочі, мед, часник, квас, зброю – ножі, мечі.
Купало
Купало (Семиярило) – Бог найвищого буяння сонця – літнього сонцевороту, вершина і поєднання протилежностей. Найвищий прояв любові, опікун і захисник шлюбних пар, він пов'язаний з водою і вогнем. Купайло – ладівник і поєднувач, сила якого у зрілій несамовитості й усвідомленні єдності всього живого. У переддень Купала проводяться чи не найсвятіші обряди і дійства, які потребують опіки Вищих Сил для їхнього здійснення. На Купальську ніч, коли все буяє зеленню, Бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов'ю. Пара, яка береться за руки і перестрибує через священне Купальське вогнище, вважається зарученою (одруженою). На цьому святі Земля-Мати має найбільшу чарівну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода – велику життєдайну всеохоплюючу цілющість. На Купала відкриваються Небесні брами і всі славлення легко й вільно летять у Вирій до Богів. Це найкращий час для того, щоб розпочинати нові й серйозні справи. Бо у людському житті Купало є проявом досягнення зрілості і здатності до самостійного вирішення важливих справ. Купальська Роса вважається цілющою і життєдайною, а трави, зірвані в цю ніч, мають незбагненно велику чародійну силу. У Купальську ніч Бог Дажбог в особі Перуна запалює квітку папороті і щаслива та пара, яка побачить її. Та запалюється та квітка не стільки у світі явному, скільки в душі людини, що призначення своє знайшла, твердо на шлях стала і до мети йде, не обертаючись. Від того вона незбагненно велике щастя має і що їй у світі робити знає. Пари які один шлях на двох знаходять, душами єднаються і здатність Праву відати отримують, а се є найбільше багатство в усіх світах.
У пожертву Купайлові приносили: квіти-вінки, горіхи, мед, горох, хліб, млинці, пироги, візерункове печиво.
Світовид
Світовид (Світовит, Святовит) – Чотириликий Бог сучасного і майбутнього, якому доручено пильнувати, щоб на землі, у небі та в підземному царстві священно здійснювались закони Права. Він Бог Світла Рода і сам видиме світло Сварога, яке проникає в усі шпаринки, несучи Правду і Лад. Сила Світовида Вселенська є світлом мудрості, яка буття впорядковує. Тому він являє себе в родючості, врожаях і пов'язаний сонцем осіннім, зерном та битвами великими. Він бог осіннього сонцевороту (23 вересня). Воїни вважали його своїм покровителем як у мирні будні, так і в бою. Знали, що Світовид є Сонце, що на білому коні приносить на землю світанок, воює з ворогами дня. У храмі тримали білого коня, а біля статуї – сідло і вудила. Їздити на Світовидовому коні суворо заборонялось. Тільки Волхв мав право виводити і годувати його. Вважали, що вночі Світовид сідає на коня і воює з ворогами, тому один з його знаків є здоровенний меч, який знаходився біля статуї. Будучи військовим божеством Світовид потребує, щоб йому служили жерці-воїни. Для цього при кожному Храмі Свитовида проходили навчання і перебували постійно жерці які закони Прави у мистецтві воїнському пізнавали, три світи, три глави в собі пізнаючи. Широко відома статуя Збруцького Світовида-Рода, знайдена в 1848 р. на Тернопільщині поблизу священної гори Богит. Огнищани подільських Медоборів зберегли культ Рода-Світовида у недоторканності і святкували свята аж до 19 ст. Священним птахом Світовида є півень – кур. Від того волхви Святовита, стаючи шляхтичами, мали у свої гербах кура.
У пожертву Світовиду приносились: коровай, золото, зброя, частина врожаю, збіжжя, медяні пироги, вино, млинці, мед.
Дана
Дана – Богиня Води, Мати Водиця, первісна вода Дива, дарувальниця небесної води і річок, жіночий початок світу. Дана є малою Ладою, вологоречивим проявом Лади у світі Прави, Яви і Нави. Вона приходить до нас разом з Вогнем і Світлом під час народження Всесвіту Богинею Ладою. Вона є основою здоров'я і краси тілесної. За допомогою води нам Богами заповідано освячуватися і очищувати Душу і Тіло своє, бо джерельна вода у холоді своєму містить жар вогню, так само як вогонь хатній містить свіжість і прохолоду води. Се вона зимою загороженою-замурованою є, і Сонце-Дажбог її після Водосвяття визволяти починає, бо вона володарка весняних гроз. Щоб земля водою вмита була і врожаї рясні родили, необхідна вона конче. Дана – то дружина Дажбога і протилежність його. Дана і Дажбог – се Леля і Полель, діти Великої Матері Лади. Відайте русичі, вода теж багатопроявна і протягом року в чотирьох станах, як і Сонце-Дажбог, перебуває. Се від того Дана навесні до Купала проявляється своїм іншим ликом – Лелею, а потім літом – осінню Мареною, а восени-зимою стає Ганою-поганою. Це шлюб Дани і Сонця святкують Боги і весь Всесвіт на Купала. Аби дощ викликати чи допомоги у чім просити, слід Дані хліб требити, бо то найбільша пожертва людська. Вона Рідним Богам свідчить, що людина виростити і зберегти може, працювати не лінується, гостиною та щирою до Роду є, потребуючим не відмовить. Проявом Богині Дани є липа, а день для славлення найкращий – п'ятниця. Славлять Дану біля джерел цілющих, перед тим їх від бруду очищують і стрічками прикрашують, образки різьблять і каплиці ставлять для Діви незрівнянної, красуні великої. Біля джерела та криниць завжди посуд має бути, щоби подорожній напитись міг, бо води шкодувати – кривда велика. Вода Дани не лише очищує і освячує, від того правдивою, живою і мертвою будучи, вона ще силою певною є, яка омиває вічнозелене Дерево Роду, від найважчого до найлегшого йдучи. Дану часто закликають молоді дівчата, коханого знайти прагнучи, кличуть її також під час славлень Божих, щоб тіла і душі очистивши освятити. Під час весіль та для благословення водою зрошують на щастя, на долю, на любов.
У пожертву Дані приносились: хліб, солодощі, печиво, гроші, на деревах біля струмків чіплялись барвисті стрічки.Перун
Перун – Бог військової звитяги, охоронець Прави, уособлення наймогутніших сил Всевишнього Рода як на небі, так і на землі, повелитель блискавки та грому. Для славлення Перуна, який ототожнювався з дубом, його постійно висаджувалися і береглися Боголісся – Священні гаї. Дуб є означення Дерева Роду і єднання з Богами, а також міці Перунової, бо він воїнська сила Великого Рода є, яка опікується дотриманням Справедливості та законів Прави. Перун – покровитель грози, зростання, родючості, війни, заступник воїнів, вогню, сили, влади, закону, життя, зброї, бойових мистецтв, заступник врожаю, подавець благ, дощу. Син Сварога, брат-суперник Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатир-камінь, а після Різдва, просякнутий Дажбогом, починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє Темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні русичі покривають себе Стрілкою Перуновою для захисту від нечисті і кривди. Звичаєво на ужиткових речах Громові знаки різьбились – зірки шестикутні для захисту і відлякування сил поганих. Перун є великий захисник і суворий суддя Предки, ідучи обороняти рідну землю і віру свою, клялись перед Правою – Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни. Перун-бог не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Неодноразово згадує його і "Велес Книга": "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно вперед по стежці веде. Тому що єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть". На честь Громовержця у Родових Вогнищах Храмів рідних постійно горіли вогні, які підтримувалися деревиною дуба. Щоби був добрий врожай, чоловіки приносили жертви дубам, звертаючись до Неба, а жінки – липам, звертаючись до материнських сил Землі. Головними святами Перуна є Купайло, коли Перун з Дажбогом суть одне (у цю ніч саме Перун запалює цвіт папороті) та Перунів тиждень, які припадають на 21-22 червня та 20-27 липня.
У пожертву Перунові приносили: дикого вепра чи тура, залізо (зброю, підкови), квас, яйця, червоне вино, пироги, жир, сало, горіхи, молоко, пиво, мед, вінки, золото.
Мокоша
Мокоша – Богиня материнства, явний вияв Великої Матері Лади як Землі. Вона виступає богинею милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, ворожіння, рукоділля, покровителькою джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Дружина Велеса як земля пов'язана з потойбічним світом, ворожбою і чаклуванням. Мокоша є володаркою, Матір’ю Коша, земної комори всяких благ, якщо людина про землю дбає, у загальний кіш додає, та дарує вона їй не зліченно могутність, силу, радість і щастя. Земля Руси-Вкраїни є кошем земним, у ній найбільші блага зібрані. Багатства тії і мудрість чарівна захисту потребують, для того Мокоша кошаків-козаків родить, що охоронцями землі рідної є. Родяться вони воїнами хоробрими, що землю святу Вкраїнську віддано захищають, славою покриваючи. Через те козаки землицю з собою і в похід завжди беруть як оберіг матінки рідної. Через Мокошу себе Слава проявляє, про добробут дітей своїх дбаючи, щоб мали вони шлях вірний до Богів Рідних. Мокоша – посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась як Дерево Життя Земного Роду, що тягне руки в гору до неба. Вона є джерело тепла та вологи, тому на літніх рушниках має руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю. Мокоша – Дух землі, що закликає весняні дощі та опікується весняними обрядодійствами, пов'язаними з ними, вона покровителька пологів і заступниця породіль. Мокоша напряму пов'язана з Долею, від того, як люди її шанують, так їм на землі й ведеться. Вона є всевидющою та водночас сліпою, тому не завжди швидко озивається та навіть із запізненням вона повертає борги усім винуватцям. Проявами Мокоші і зіллям її є коноплі і мак, її час – ніч. Це їй присвячувався перший зжатий сніп, як то Велесу останній, після чого ті снопи з'єднувалися, символічно закриваючи Кіш-Землю на осінь, се з них робився Дідух. Символами Богині є прядка і веретено, якими вона тче із себе явний світ. У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада). Християнські свята народження і смерті Богородиці відповідають православним рідновірським святам на честь Мокоші.
У пожертву Мокоші приносились: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
Велес
Велес – Бог мудрості, мистецтва, багатства, хитрості, торгівлі, чаклунства, ворожіння, провідник і охоронець померлих душ. Будучи богом багатства, виступає силою Рода Всевишнього через Сварога удіяну, що через мудрість і знання людей статками наділяє. Велес ходить між трьома світами, та найчастіше у Наву заходить подивитись чи не ображений невинно хто, та нагадати душам, як до Прави йти потрібно. Він опікун Волхвів, Відунів, Жерців та Віщунів. Люди Відаючі, від нього Дар Відання отримують і з його допомогою у світи інші безтілесно мандрувати можуть, щоб мудрістю збагачуватися. Огнищани-русичі, щоб Велеса уславити у маски та кожухи наряджались, бо волосся – то багатство і тепло. Наряджання у звірині маски та вивернуті кожухи здійснювалось два рази на рік – на зимові Святки і на Масляну; обидва свята пов'язані із сонячними фазами – зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням. Перший святковий тиждень був пов'язаний із ворожінням на майбутній врожай, людську долю; середина і кінець стосувались худоби. Вдруге подібне обрядодійство відбувалось безпосередньо перед Колодієм. Ватаги Велесових Жерців, одягнених у вивернуті кожухи, зі звіриними масками на обличчях заходили на подвір’я, у стайні, хліви, проголошуючи слави Богам та замовляння до Велеса про здоров'я домашніх тварин. А коли наставала пора вигону худоби на пасовища, люди разом зі своїми стадами йшли до святилища, щоб освятити їх та принести жертву опікуну худоби Велесу. Також Велес є помічником хліборобів. Коли достигає жбіжжя, у полі роблять закрути, які називають "Велесовою бородою", тобто жертвують Богові-охоронцю пучки золотих колосків. На честь цієї бороди співали обрядових пісень. Так само на початку жнив останній сніп присвячували Велесу – Божеству, що доглядає за нивами. Ця пожертва називалась сотою: "дамо десятину отцям нашим, а соту Велесу" (дошка 3-А). Десята частина віддавалась на утримання храмів, старійшин, Волхвів, а сота – для принесення пожертв під час обряду. У тому є велика мудрість, бо хто частку на справу потрібну віддати жалкує, той і цілого не отримує. Забирати усе не можна, завжди щось залишати треба – на розплід. З Велесом пов'язане сузір'я Волосожари (Плеяд).
У пожертву Велесу приносились: стрічки, горщики, шкури, хутро, зерно, овес, мед, щука, яйця, вовна, полотно, гроші, хліб, бублики, вино, пиво, молоко, горохові грудки, каша, плоди, квіти, трава, насіння.
Доля
Доля (Стріча) – Богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят усіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Доля, як і Мокоша, є втіленням Матері Лади. Вона має Веду (знання) про все, що було, є і буде з кожною людиною. Цей лик Рода Всевишнього, через Велику Матінку Ладу та Мокошу удіяний, здатність має у душах людських, шлях який їм пройти судилося, викарбовувати. Се Доля вписує, чого потрібно навчитися кожній людській душі, коли вона у черговий раз повертається на Землю. Має і свою зворотну сторону – Недолю, якою обертається до людей, які свій шлях життєвий занапащають, Рідну Віру-Веду зраджують, Покон Рода та закони Права не відають, до заповітів і дороговказів Предків не дослухаються. До кривдників Недоля приходить не сама, а з діточками своїми – злиднями, вони від такої людини щастя і радість забирають, здоров'я і достаток руйнують і до Нави тягнуть. Хто закони Прави знає, той з Долею домовитися може і шлях кращий отримати. Восени на свято Долі (24 листопада) дівчата готують кашу і в горщику виносять за поріг, закликаючи її "Доле, Доле, йди до нас кашу їсти!". У лютому відбувається Стрітення – Зима зустрічається з Весною. У цей день у родинах православних Рідновірів співаються пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються ворожіння. "Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу". Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток. То є знак того, що будь-яка доля – то є передусім праця, хто б людина не була – чи господар, воїн чи волхв. У кожного з них праця своя, а через те і Доля різна. Відайте, кривда є дітей силою лютою на шлях наставляти, до нелюбого змушувати через те Доля в дитини і у батьків псується.
У пожертву Долі приносилася: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
Заповіти Пращурів
Для родини
1. Усе єство ваше просякнуте співом Рода. Живіть за законами Прави, які в душі вашій світлом Божим вписані. Творячи лад навколо себе і в собі, ви творите його у Всесвіті.
2. Як ваші пращури шанували Богів рідних, пам'ятаючи, ким народженні були, так і ви маєте знати, що є ви Онуки Дажбожі, то ж усі ваші вчинки мають бути гордістю Роду великого, що до Богів Світлосяйних тягнеться.
3. Свято бережіть Мову свою, бо мовили нею Боги-Батьки Ваші, Вона є зброєю вашою, що береже від упокорення рабського, бо лише Рідну Мову Боги-Предки чують і відповідь їх лише Мовою Рідною приходить.
4. Свято бережіть Землю свою, бо надана Вона Богами нашими для життя гідного, і ходили по ній Боги – Предки наші, народжуючи Рід земний у Яві.
5. Дбайте про душу свою, бо приходить вона у Яву, аби кращою стати.
6. Піклуйтеся про дітей своїх, бо вони понесуть Дух ваш у майбутнє.
7. Готуйтеся до відходу у Потойбіччя, кожен день зважуючи думки і вчинки свої, до вічного і світлого прагнучи.
8. Закони Прави, що передались вам у спадок, свято шануйте, пізнати прагніть і вчіть по них жити дітей своїх.
9. Шануйте рід пращурів своїх і творіть родини нові. Пару вибирайте собі із Роду свого та варни своєї. Приглядайтеся до шляхетності походження обранців своїх, щоб гідно нести могли вони усі чесноти родини вашої.
10. Одружуватись та мати дітей із людьми не свого Роду – кривда велика, бо чистота крові Роду від того занепадає, неміччю та хворобами проявляючись на нащадках наших, і Боги від того нас чути перестають.
11. Блуду не творіть, бо від цього душа чорніє і Рід псується.
12. Рід коли множиться – зростає, то ж родини ваші мають бути дітьми великі. Перші діти присвячуються громаді, останні – Богам!
13. Виховуйте дітей у шляхетності. Повага, любов і працьовитість є запорукою святості в родині.
14. Як велику заповідь предків пам'ятайте: Батько є жрець, а Мати – жриця у сім'ї своїй.
15. Святкуючи вісім головних свят Кола Сварожого, гідно зустрічайте Богів у оселі своїй.
16. Кожен Бог у свій час прийде до хати вашої, тож працюйте, аби в чистоті та достатку могли прийняти Гостей Світлосяйних. Запрошуйте родину велику до столу, славлячи Богів Рідних, застілля справляйте.
17. Хай діти, поки їх час не настав, будуть біля батьків своїх і вчаться родині лад давати та вірно у Колі Сварожому Богів славити.
18. Повсякчас діти шанувати батьків своїх мають, шануючи у них Предків Великих, бо інакше пропаде Рід їх.
19. Навчайте дітей своїх шанувати родину, Богів Рідних, Землю Святу. Виховуйте в них чесноти шляхетні, а коли стануть на шлях свій – допомагайте порадами, не творячи над ними насильства.
20. У кожного є свій шлях, який лиш сама людина знає та люди віщі. Доля направить на ту дорогу, якою людині йти потрібно.
21. Кожен Батько і Мати повинні провести родові і варнові Посвяти дітей своїх до часу вступу їх у самостійне життя.
22. Маєте знати, якої варни ви є, і жити мусите за законами тими, тоді станете шляхетними людьми, вірно своїм шляхом йдучи.
23. Вчіться усе життя своє, по-новому пізнаючи себе у віці кожному.
24. Не бійтеся мати ворогів, а бійтеся втратити волю до перемоги Роду свого.
25. Не принижуйте себе виправданнями перед ворогами. Ви на своїй Землі, і вже цим ви стверджуєте право своє над зайдами.
26. Будьте завжди вірними собі і Роду своєму, тоді матимете опору і не знатимете зради.
27. Знати маєте: якщо ви не заслужили на безсмертя за життя, Дух свій укріплюючи, будете приречені на розтління у Нав'їх станах.
28. Не братайтеся з тим, хто кривду творить. Бо душі повинні мати чисті, як вода джерельна, і світлі, мов Сонце ясне.
29. Завжди відстоюйте гідність та честь Роду Земного Православного.
30. Творіть навколо себе злагоду, Богів Рідних славлячи, і життя матимете довге та щасливе.
Духовна єдність Роду1. Кожен Рідновір плекає та виструнює в собі чуття Прави, яке совістю та честю в ньому проявляється.
2. Рідновір для Рідновіра є братом кревним по Духу і Вірі, маємо шанувати один одного, тим силу Рода примножуючи.
3. Всяко узгоджуйте нелади між братами духовними, бо кожен, хто шанує і славить Богів Рідних, не може бути ворогом.
4. Родина є великою святістю. І шанувати маємо Матерів своїх, які привели нас у Яву. І шанувати маємо Отців своїх, які виховували та навчали нас.
5. Щонеділі кожен Рідновір має приходити на славлення і Богів славити та мудрість, яку Волхви речуть, слухати, і жити по тому; так у Роді злагода твориться і достаток приростає.
6. Приходячи на славлення, Рідновір відати мусить, що у цей час Брама Небесна відкривається і Боги поруч дітей рідних стоять, тож гідно вести маєте себе перед Родом Небесним.
7. Помисли Рідновіра і почуття під час славлення мають бути чистими, яко вода джерельна – від того Рідні Боги душу силою і благістю наповнюють.
8. Приходячи на святкування свят Кола Сварожого, кожен Рідновір пожертву для Богів має скласти, душу і тіло Роду свого вдосконалюючи.
9. Коли між Рідновірами незлагода чи суперечка, і як вчинити вони не знають, до Волхва звернутись потрібно, щоб він розсудив по Божому.
10. Місця, де Волхви з Богами говорять, є святими для нас. І де Волхви скажуть, маємо святині будувати і утримувати їх у красі та охайності.
11. Кожна громада має мати своїх Волхвів. І коли настає час, одні Волхви проводять обряди Кола Сварожого в громадах, інші збираються разом у святому місті і там говорять з Богами.
12. Щонеділі збиратися маємо. Нехай Волхв славлення веде, закликаючи всіх Богів до людей у Яву прибути. І там славимо Богів Рідних та предків своїх, щоби зв'язок з ними тримати і в помочі один одному стати.
13. Яко предки заповідали нам п'ять раз на дню славу Богам казати: перший раз – вранці, як Дажбог Мокошу-Землю теплом та світлом огортає, славимо Рода Великого, Матінку Ладу та Сварожичів; протягом дня славимо Богів, коли їсти сідаємо; останній раз – ввечері, коли до сну відходимо, тоді Велеса славимо та берегти нас просимо у потойбіччі.
14. Коли Велес приносить із Вирію дитину, Волхви приймають її і з Долею майбутнє речуть та іменем нарікають.
15. І коли в дитини вік такий (якщо хлопець, то на коня садити треба, а коли дівчина, то до жіночої господарки залучати), то нехай прийде Волхв до дому того, Богів Рідних закличе і разом з батьками посвяту проведе.
16. Коли досягне віку хлопець 13-15 років, нехай чоловіче товариство громади збереться і Волхв, закликаючи Ярила та Перуна, проведе обряд посвяти.
17. Коли досягне дівчина віку 13-14 років, нехай збереться вся громада і Волхв, закликаючи Лелю і Ладу, посвяту проведе.
18. Коли настає час одружувати молодят, нехай Волхв проведе обряд одруження згідно зі звичаєм і вірою Православною.
19. Душа і тіло час від часу очищення потребують. До Волхвів приходьте – хай вони Таїнство Очищення творять.
20. Коли приходить час у потойбіччя відходити, душу перед тим очистити слід. Волхва кличте, щоб славословами душу полегшив, до Вирію їй чистою відійти допоміг.
Уклад громади1. Кожен Рідновір має знати, що громади Родового Вогнища Православних Рідновірів – це священна родина, Рід Родів Вкраїнців-русичів.
2. Кожна сім'я є повноправною у громаді.
3. Громада для Православного Рідновіра є Священним Земним Родом.
4. Громада складається з Господарів, Воїнів і Відаючих.
5. Волхв, Відаючі та Жерці громади – з верстви відаючих, які несуть відповідальність за громаду перед Родом Небесним. Вони проводять Таїнства Святії, недільні славлення та свята Кола Сварожого, вчать Рідновірів Віри Православної та допомагають налаштувати їх життя за Божими законами Прави Святої. Волхви є судді честі для громади всієї.
6. Громада обирає Старосту з верстви кшатріїв. Староста мусить мати вищу посвяту і при потребі виступати Обрядодієм. Староста громади керує справами та налагоджує діяльність громади. З часом він може переходити у стан відаючих.
7. Старійшини громади – найстарші і найповажніші члени громади. Виступають радниками для Волхів та Старости громади, виконують виховну місію у громаді.
8. Усі важливі питання діяльності громади вирішуються на Вічі Старійшин. Віче Старійшин скликається за потребою. До нього входять Волхви, Староста і Старійшини громади.
9. При потребі скликається Віче Громади, куди входять усі члени громади та Волхви. На Вічі Громади визнається Духовним Провідником новопризначений Жрець, Відаючий або Волхв, що присилається Верховним Волхвом Родового Вогнища, а також обирається Староста громади (на два роки) і розглядаються питання, які потребують згоди громади.
Шанування Волхвів1. Приходять на землю Волхви, посланці Богів наших, і мусимо слухати їх, бо через них Боги говорять до нас.
2. Яко діти батьків шанують, так маємо шанувати Волхвів наших. Бо знають мудрість вони втаємничену, дбають про нас і вчать, як вірно жити у Яві.
3. Славимо Богів наших на святах прийдешніх, а Волхви вогні палять, віддаючи пожертву у Вирій. Тож несемо гідну пожертву Богам нашим, Волхвам мудрим і опікуємося капищами та святилищами нашими.
4. Є Волхви, які обряди чинять для людей, працюючи у Яві. І мусимо дбати про них, бо немає їм часу сіяти та жати і худобу тримати.
5. Є Волхви, які з Богами спілкуються, і в Праву, і в Наву ходять. І їх шанувати та піклуватись про них маємо.
6. І ніхто, крім Волхва, не повинен судити тих, хто не може дійти згоди між собою. Бо тільки Волхв бачить, яким шляхом іде людина і чи гідно вона живе у світі цьому.
7. І має право Волхв поради дати людині тій, і коли чоловік хоче справитися, то мусить слухати Волхва.
8. Маємо шанувати та поважати Волхвів своїх, бо є вони поводирями Роду нашого з Роду небесного. І звертаємося до них не інакше, як із повагою.
9. Пам'ятаймо, що Волхви приходять у Яву, щоби ладнати світ, і мусимо допомагати їм, слухаючи їх та натхненно працюючи для вдосконалення душі своєї.
Шанування Воїнів
1. Воїнська слава є честю нації.
2. Рід, який виплекав шляхетних Воїнів, є непереможним і славним.
3. Шляхетного Воїна всякий люд шанувати мусить, бо є він захисником його, і за нього життя своє покласти має.
4. Шанувати маємо Воїнів своїх, бо є вони проявами Перуна, Бога-Батька нашого.
5. Яко Волхви відають Закони Прави, так Воїни стежать, аби люд дотримувався їх, тож пам'ятати треба, що вони не суд чинити мають, а виконувати волю Богів.
6. Воїна шляхетного по справах його розсудити лише інший Воїн може або Волхви велемудрі. Бо не все злеє є злим, і не все добре є добрим.
Шанування Господарів1. Шанувати маємо Господарів наших, бо яко Волхви є душею нашою, Воїни – розумом, то Господарі є тілом земним і дбають про ужиток наш.
2. Працюючи у Господаря, май його за батька і добродія свого, чесно і сумлінно виконуй завдання своє.
3. Поважай і шануй Господарів, бо є вони проявами Велеса, Бога-Батька нашого.
4. І кожен має пам'ятати, що Господар є покликаний Богами творити життя Роду в достатку багатому.
Духовні настанови Волхва
1. Волхв виступає найбільш досконалим проявом Бога у Яві.
2. Кожен Волхв є проявом певного Бога.
3. Шлях Волхва – це Явний шлях Бога на землі.
4. Сім'я Волхва – найкращий показник рівня його якості як духовної особи.
5. Земне життя Волхва – це гармонія між земним і небесним світом.
6. Волхв отримує і віддає людям знання, які йдуть йому з Прави. І не може ховати те, що належить Православному Роду Земному.
7. Волхв приймає новонароджених Рідновірів у Яві та проводжає (коли настає їх час) у Потойбіччя, а тому його сутність мусить мати відповідний духовний стан та посвяту.
8. Волхв є прикладом духовності та розуму для всіх Рідновірів. Якщо не справляється він з ношею своєю Волхвівською, хай перед громадою визнає чесно, і варну свою іншою визнає.
Духовні настанови Воїна
1. Честь є святою чеснотою, бо там, де вмирає честь, вмирає Воїн.
2. Воїне, завжди тримай себе гідно. Самоповага твоя – незборима чеснота.
3. Будь чесним. Чесність творить славу роду Воїна.
4. Нехай життя Воїна палає яскраво. Саме такі Воїни покликані до жертовного служіння Богам.
5. Будь ввічливим, та стримуй свою ґречність. Пам'ятай! Орел може спуститись до курей, та курка ніколи не підніметься до висоти польоту орла у височині.
6. Відвага, героїзм та жертовність є священною складовою чеснот Воїна.
7. Будь праведним, та пам'ятай: правда не в тому, щоб оголити чужі болячки. Якщо скажеш горбатому, що він потвора, це буде правда, та вона не додасть тобі честі.
8. Контролюй свої думки, висловлювання, жести й спонуки до дії. Будь сильним, відважним та справедливим. Лише у сильних та мужніх можливі найвищі доброчесності.
9. Пам'ятай! Життя людини є безглуздим та запропащеним, якщо воно не натхненне шляхетним прагненням до досягнення досконалості у єднанні з Родом.
10. Плекаючи в собі чесноти Воїна, твори своє цілісне, нетлінне Я, що не раз переживе тимчасове тіло.
11. Будь витривалим і непохитним у невдачах: вони – безцінний досвід. Чорноба існує для того, щоб викликати до життя духовну міць людини. Суворі випробування сприяють утвердженню нездоланної Волі як вищого духовного початку у людині.
12. Воїне, пам'ятай! Ти покликаний Богами у Яву боронити Рід Земний. То ж нехай Твої дії будуть славою вкриті.
Духовні настанови Господаря1. Будь чесним та порядним – і Боги будуть з Тобою.
2. Твоя надійність є запорукою стабільності добробуту Роду Православного.
3. Розумно веди господарство і прагни до творення нового та вдосконалення здобутого.
4. Пам'ятай! Повсякчас ти ведеш господарську війну з ворогами Землі нашої і Роду нашого, тож будь мудрим та обачним.
5. Бережи Землю рідну, бо дана вона Богами нашими для життя гідного.
6. Будь ввічливим та добрим до людей своїх.
7. Доброчинність та благочестя є важливими чеснотами Господаря.
8. Будь щедрим до людей своїх, але вчи їх цінувати добро, яке робиш їм.
9. Твори сім'ю і виховуй дітей своїх, як гідних нащадків, достойних предків Роду нашого.
10. Вчи дітей вести господарство і Богів Рідних славити.
11. Слухай і шануй Волхвів та Воїнів Роду Православного.
12. Складай пожертви у славу Рода свого для того, щоб міг він жити вічно, і матимеш подяку та захист від Богів Рідних та всього люду Православного.
Шляхетність Волхва
1. Пройшовши посвяту Жерця і Відаючого, живучи по Праву та людей научаючи, покликаний має право на першу посвяту Волхва.
2. Кожен покликаний має знати: Волхвів обирають та посвячують Боги і не всякий Жрець може стати Волхвом. Бути Волхвом – означає жити лише для Роду Всевишнього та Роду Русичів. Бо Десятина Волхва – життя його.
3. Старші Волхви, почувши звернення Богів, мають вчити того, кого Сили Божеські для навчання обрали.
4. Неодружений Волхв після першої посвяти мусить шукати собі пару, яка відповідає його варні та покликанню духовному.
5. Його вибір мають підтвердити старші Волхви, глянувши минулі життя обраної.
6. Друга посвята – одруження. Після відповідного підготування майбутньої дружини Волхва і пройдення нею обрядів очищення та посвят відбувається одруження (з'єднання). Обряд Одруження Волхвів проводиться Піклувальниками на Купала з відповідним ритуалом.
7. Після обряду Одруження Волхв і Волхвиня мають право проходити третю посвяту.
8. Третя посвята і наступні відбуваються за вимогами до Волхівських настанов і не є відкритими для людей.
9. Також є Волхви самітники, посвяти яких проводяться за окремим Волхвівським настановами.
10. Великі свята кола Сварожого має проводити одружена пара – Волхв і Волхвиня, що є земним проявом Роду Небесного.
11. Усі питання честі Волхвів вирішує Коло Піклувальників.
12. Душа і Тіло, Життя та Смерть Піклувальника належать Роду Всевишньому та Роду Русичів.
Він несе відповідальність перед Богами Рідними за вчинки свої.
Шляхетність Воїнів
1. Воїн, який приходить на землю, яко Батько його Перун, твердо стоїть на стражі уложеної Богами Прави.
2. Сумління Воїна в тому, щоб ладнати та утверджувати свою державу, творячи справедливість та порядок.
3. За честь своєї держави Воїн готовий покласти життя.
4. Воїни приходять у світ із Полку Перунового, тож мають пам'ятати, що відповідають перед Батьком за дії свої.
5. Воїн стоїть на стражі Рідної Православної Віри та охороняє усіх Рідновірів від ворожих зазіхань та несправедливостей.
6. Воїн стоїть на захисті Землі Священної, яка Предками була передана і нащадкам заповідана.
7. Воїн зобов'язаний передати нащадкам Священну Землю такою, якою отримали її предки від Богів Рідних у спадок.
8. Для Воїна Батько – Перун, а Мати – Слава, далі – рідні мати і тато, а потім – вчителі, могутні Отамани чи Волхви будуть вам батьками земними.
9. Коли чує Воїн, що б'є Мати Слава крильми своїми, має до бою встати, і коли час настане гідно до Перунового Полку Небесного відійти, велику славу має залишити для нащадків за собою.
10. Родина для Воїна є земним уособленням Родини Небесної, тож має вибирати гідну дружину, аби разом жити по честі та славу по собі залишити.
11. Кожен Воїн має зростити синів і доньок та гідно виховати їх у лицарському дусі, навчивши боронити себе, народ, і Землю.
12. Пам'ятай, Воїне! Твоє життя – це боротьба за утвердження Роду Вкраїнців-русичів, і в цій боротьбі знайдеш Славу!
Шляхетність Господаря
1. Господар, який приходить на землю, покликаний дбати про багатство та добробут Роду свого.
Натхненно працюючи, пам'ятай, що це є шлях твій, і не зійдеш з нього, допоки не відчуєш покликання Воїном стати.
2. Твори достаток для родини та Роду свого. Дбай про Рідновірів, бери собі на допомогу людей із Роду свого.
3. Чесно поводься з ними і плати їм за працю їхнію.
4. Збільшуй маєтність свою та твори міцне господарство для Роду свого.
5. Став на керівні та важливі посади Рідновірів.
6. Допомагай людям своїм, коли нужда їм у чому.
7. Маєш складати десятину на Родове Вогнище – вона для утвердження Роду земного потрібна і до тебе ж повернеться.
8. Будуй Храми Богів Рідних.
9. Будуй та утримуй лікарні, притулки, доми творчості, бібліотеки. Особливо дбай про дітей та батьків Роду свого.
10. Допомагай молодим родинам Рідновірів та сім'ям з багатьма дітьми, бо то є гордість та майбутнє Роду Православного.
11. Пам'ятай і виконуй: свій до свого по своє. Опирайся лише на Рідновіра.
Бо той, у кого в душі полум'янять Боги Рідні, не може чинити підло.
12. Роби якісний та добрий крам, бо користуватимуться ним твої ж рідні брати духовні.
Шлях Віри-Веди Православної
Вірую у Всевишнього Рода – Єдиного і Багатопроявного Бога, джерело всього сущого і несущого, який усім Богам криниця Вічна.
Відаю, що Всесвіт є Рід і всі многоіменні Боги поєднані в нім.
Вірую у триєдність буття Прави, Яви і Нави, і що Права є істинна і переказана
Отцям Праотцями нашими.
Відаю, що Права є з нами і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас.
Вірую в єдність з Рідними Богами, бо Дажбожі онуки ми – улюбленці Богів. І Боги тримають десниці свої на ралах наших.
Відаю, що життя у Великому Роді вічне і маємо дбати про вічне, ідучи стезею Прави.
Вірую в силу і мудрість Предків, які народжуються серед нас, ведучи до блага через Провідників наших.
Відаю, що сила в єдності Родів слов'янських і що станемо славними, славлячи рідних Богів.
Слава Роду і Всім Богам у ньому сущим!
Славослов
Слава відданості
Слава Роду, Єдиному і Багатопроявному! Батьку наш, ми любимо Тебе, бо ти є світло і справедливість. Пробач нам борги наші, тому що ми працюємо над собою, щоб бути мудрими і сильними захисниками України і Роду свого. Дай нам сили і терпіння, мужності і відваги з честю жити чи загинути, натхненно виконуючи волю Твою.
Слава Рідним Богам!
Слава єднання
Батьку наш Роде! Ти, який народив життя Яви і Нави, Ти є Богом Богів Наших і всьому Роду божеському начало. Ти є Батько-Небо – Сварог, Дідо Божий. Ти є велика матінка Лада – любов і народження Всесвіту. Яко Перуна бачимо Тебе у битвах многих, що веде нас до перемог ратних і утвердження життя праведного. Ти є святий витязь віри нашої – Світовид – Бог Прави і Яви. Усі ж Ви є Великий Триглав Віри – Веди нашої.
Слава Рідним Богам!
Слава життя вічного
Боги мої, Предки світлі і трисвітлі!
Русь Велика – Вітчизна мила!
Сонце предковічне огортає променями землю рідну.
Мокоша матінка тче ниті Долі,
Дана охопила руками землю, чорну мов тло одвічного Дива.
Я йду стезею Прави до брами Іру з Прадідами воєдино.
Перун веде мене у Вічність безсмертного Роду.
Чує душа голос Предків у посвисті вітрів Стрибожих,
І єсть то велике Коло явлення Родів Слов'янських,
Коло вічне і незнищенне, безсмертне, мов Віра моя,
Тверде, як Алатир-камінь!
Вранішня Слава
Роде Могутній! Ти є Творець Яви, Нави і Прави,
Ти сотворив з Рожаницями Рід Небесний і Рід Земний.
Славу тобі складаю, як син (донька) Твій кревний.
Славлю Сонце-Дажбога, який сходить над Землею-Мокошею ранку кожного,
промінням золотим живить і зігріває Землю Священну
і життя дає Роду Земному – дітям Богів Православних.
Хай слава стоголоса Дажбогу Пресвітлому
летить до Ірію і повниться там любов'ю дітей земних.
Слава Роду Великому!
Вечірня Слава
Батьку Роде! Славлять Тебе діти кревнії Твої.
Яко ніч на Землю ступає, Велес по Землі святій походжає.
І душі наші у Праву через Наву ідуть, через сон глибокий пращурів звуть.
Тож Велеса-Батька, який приніс отрочат Предку земному нашому,
просимо душі наші від Нави берегти і у світ Яви яко Дажбог,
ранком здоровими та міцними прийти.
Слава Рідним Богам!
Слава Богам до їжі
Славимо Богів Рідних за їжу щоденну,
яка дає творити нам працю натхненну.
Просимо Богів Рідних їжу освятити,
і предків священних нею пригостити.
Слава Рідним Богам!
Слава Богам перед їжею
Силою Рідних Богів і працею людською
пожива прибуває,
тіла і душі Дажбожих онуків благословляє,
прагненням святості освячуючи
на добро і щастя Онукам Сварожим,
поживу маючи, требу даєм,
Роду Великому славу складаєм
Слава Рідним Богам!
Короткі Слави перед їжею
Слава Рідним Богам за ту їжу, яку дають нам,
нам на здоров'я і собі на радість
Слава Богам!
Дякую Дажбогу за хліб і сіль!
Від Богів Славних прибуло.
На силу, на радість споживаю,
Богам дяку посилаю!
Слава Роду
Летів Сокіл, на дубові сів, на дубові сів – сльозу пустив.
І родилися зі сльози два рідні брати,
День ясненький – Білобог, Ніч темненька – Чорнобог.
І з тих пір буя життя, славлю Бога Рода я.
Крила Сокола ясного – то могуть Рода живого,
Дух, що соколом літає, нас у Сваргу проводжає.
Славен Батьку Роде будь! Хай Боги нас бережуть!
Славлю матінку я Славу і весь Рід наш православний.
Бий, Перуне, блискавицю, Рода славим й Рожаницю.
Сонце Яре хай стає, Рода-Батька вшанує!
Гей, Купало, чуєш Ти? Рода славимо в світи.
Закликаю всіх Богів, щоб вогонь святий горів.
Славим Родову могуть!
Хай Боги і люд у злагоді живуть!
Слава Рожаницям
Слава Богиням нашим – Рожаницям Роду Православного!
Ой, Матінко Ладо, дружино Сварожа,
Славимо любов Твою всенароджуючу,
Славимо ніжність твою життєдайну.
Матінка наша Небесна ти, Матір Богів наших могутніх, а русичі вірні діти твої.
Славимо доньку Твою, Лелю прекрасну, Діву нашу красну.
Рожаницям пожертви несемо, аби любов Їхня до нас не згасала,
аби турбувались Вони про Рід наш земний.
Із вирію дивляться на нас Боги наші Славні, тож будемо гідні любові їхньої!
Слава Рідним Богам!
Слава Ладу-СварогуЛаде Всевічний, Боже Родів і Народів слов'янських!
Се Тобі проказували слави князі та керманичі наші,
се Ти давав їм силу, знання та мудрість ладувати в Родах руських.
Боже, у Тобі велика таїна Збереження захована,
Ти вчиш нас творити держави та урядувати в них.
Русь кличе Тебе, Ладе, подай же лад помислам, намірам та ділам нашим.
Най безлад і розбрат згорять, гонимі Симарглом крилатим.
Ти ж пребудь із нами, Боже, повсякчас.
Слава Ладу!
Слава Сварогу
Хай Сварга Синя повниться славленням нашим,
бо це Сварог Великий тримає у собі Сварожичів,
і Перунонько крутить у ньому колесо Живоявлення.
І так творячи, повнить наші душі радістю незбагненною, силою небесною.
Це бо Сварог Світлосяйний приніс прадідам нашим вогонь,
і кувати навчив і плуга, і зброю,
аби достаток був та захищати могли Землю Святу нашу Руську.
Править Батько-Сварог із дружиною своєю любою,
захисницею нашою Матінкою Ладою,
і Боги славу їхньому царству співають,
яко діти люблячі, весь люд православний вам треби несе:
короваї великі, духмяні, сонцеликі і поживу всяку.
Хай Волхви жертвені вогні палять, славлення до Вирію посилають,
Богів закликають. Славимо Сварога, Великого Бога,
Отця Небесного, шану йому складаєм і царство його у віках прославляєм!
Слава Рідним Богам!
Слава Сварогу
Ми Сварогу Славу співаєм,
Дажбогу, які же суть в небі пречистім,
Перуну і Стрибогу,
Які громами і блискавками повелівають,
А Стрибог вітри ярити
На землю візьметься.
І тому Ладобогу,
Який править лади родинні
Та благості всякі.
І Купалбогу, який до митнищ правитиме
І всяке омовіння.
І Ярбогу, який править
Весняним цвітінням і русаліями,
Водяними, і Лісовиками, і Домовиками.
Бо й Сварог ними всіма править!
Його подих – це життя наше!
Слава Ладі
Матінко Ладо, Ти твориш любов і лагоду,
Ти сповнюєш материнством душі жінок наших.
Славимо Тебе у піснях предвічних,
що прадіди співали і правнуки співатимуть.
Жар-птицею лине душа до Тебе,
Славносяйної та Вічно прекрасної.
Любов Твоя материнська, як сонце, зігріває нас,
і прагнемо бути з Тобою вічно.
Яко предки наші славили Матінку Ладу,
так і ми, правнуки їхні, славимо дружину Сварога.
І нехай Славі цій не буде ні кінця, ні краю.
Слава Рідним Богам!
Слава Ладі
Велика Матінко Ладо! Славимо Всеохоплюючу Любов Твою до Роду нашого.
Ти є Матір Богів наших, а ми є онуками Твоїми.
Наповни жінок наших плодючістю щедрот Твоїх.
Благослови кожну дитину, яка приходить у світ Яви,
візьми її під опіку, наділи здоров'ям, розумом та добрим
і щирим серцем, аби Рід наш зростав у Славі Великій.
Незбагненно чуттєвою є Любов Твоя, Велика Матінко Богів наших.
Славимо Тебе Любов'ю та Шаною своєю.
Нехай пісні-славлення наші летять у Вирій,
падаючи Сонячним промінням у долоні Твої.
Слава Рідним Богам!
Слава Духу Предків
Брамо Небесна, відкрийся,
дай Предкам Славу!
Предки наші любі, Щури і Пращури.
Дякуємо вам за здоров'я, за силу,
Що ви нам від Богів Рідних посилаєте,
У справах земних допомагаєте.
Нехай Сварог оберігає Вас і надає Вам Силу!
Щасливо перебувайте у Світі Духовному, Нами опікуючись!
Нехай вічно існує зв'язок поколінь – Священний живий зв'язок між нами!
Слава Духу Предків наших!
Слава усім Рідним Богам!
Слава Матері Землі
Матінко наша рідна,
Мокоше наша славна!
Ми, вірнії діти твої,
Щодень тебе слухаємо,
І бачимо допомогу твою
У справах наших.
Ти нас годуєш і оберігаєш,
Від усього злого захищаєш.
Дякуємо тобі за сили, які ти даєш нам,
Що здоров'ям і доблестю у нас проростають.
Ми тебе повік берегти будемо.
Прийми сили наші душевні собі у допомогу,
Щоб на нашій землі панували мир і злагода,
Щастя й достаток, щоб з Богами Рідними
Жили ми в єдності
І були перед Родом Всевишнім славними
Українцями-русичами Православними!
Слава Матері Землі і всім Богам Рідним!
Слава Дажбогу
Батьку наш Дажбоже, Сонце наше гоже!
Ти даєш нам могуть Світла і Правди.
Оберігай душі наші від кривди всякої,
Від наруги чорної і мороку навного,
Тобою захищені, силою Світла освячені,
З Богами нашими Рідними в єдину Правду Зливаємося!
Боже Дажбоже, славимо тебе як Праотця нашого
І душ наших оберіг вічний!
Слава Дажбогу і всім Богам Православним!
Слава Мокоші
Мокошо, у Славі Великій приходиш до нас із Вирію,
творячи достаток дітям своїм.
Твої руки схиляються до нас плодовитими вітами,
і усмішку Твою бачимо в теплі осінньому.
Багатими врожаями обдаровуєш нас
і ми шануємо та вклоняємося Землі святій
Мокоші – годувальниці нашій.
З любов'ю славимо Тебе як діти вірні кревнії Твої.
Слава до Вести
Зоре моя ясная, Весто, Богине Вранішня!
Ти ся ждана і жадана світлість душ наших,
Се тя стрічаємо світанками нашими, туманними та росистими.
Прийди, Богине, до дітей своїх, у нас Твоя кров і душа!
Сонце-Дажбог іде позад тебе, Дідо наш златоусий.
Ти пробуджуєш Макошу, Землю-Матінку.
Руки твої білі, мов льолі наших русявих лад,
Очі твої сині, мов щит Батька Сварога!
Се тебе славимо в Колядах наших, тобі славні наші лунають,
Русь славить тебе, Весто.
Будь же з нами яко джерело Правди нашої,
Честі нашої і Звитяги одвічної!
Слава Дані
Дано-Дівице, Святая водице.
Течеш Ти молочними ріками, живильними дощами,
Землю напуваєш, Сонце вмилостевляєш,
із-за хмар холодних проміння випускаєш.
Травиця-муравиця росте високая, пшениця-яровиця росте багатая.
Славу Тобі усім Родом складаєм, хліб-коровай у святу річку пускаєм.
Прийми її, Дано, в неділеньку рано від люду Православного, зі світу Живо-Явленого.
Водиця Твоя святая, Дано молодая, водиця твоя щасна, Діво наша красна.
Не бурли потопами, градами, темними водами,
а лишень дощами багатими та струмками журчатими,
від яких врожаї зростають та наші стодоли хлібом наповняють.
Слава Рідним Богам!
Слава Дані
Зоре красна! Іди до нас, Як жона благая, і молоко дай нам
У нашу силу і кріпость двожилу.
Ти бо Зориня, Сонцю вістяща,
Що вже бо Віз І воли єсть там.
І ждуть його. На Молочній Стежці,
Що Зоря пролила, Прозвана Матір'ю.
Слава Дажбогу
Дажбоже наш Світлий!
Утримуєш у безодні Землю нашу, творячи життя та красу велику,
даючи тепло та поживу дітям своїм.
Лине до нас любов Твоя, святістю і мудрістю Віри нашої.
Ласку твою чуючи, славу Тобі творимо від землі аж до Вирію.
Нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи усім Предкам руським,
що шануємо та поклоняємось Сонцю Всевишньому,
Отцю кревному – Дажбогу нашому.
Слава Рідним Богам!
Слава Ярилу
Сонце-Світило, Бог наш Ярило,
по Землі Ти йдеш, тепло в руках несеш.
Врожаї багаті будуть у тій хаті,
де Ярила-Бога просять до порога.
Ярилочку багатий, зайди до моєї хати.
Хай моя дівиця має приданицю, з волами рогатими, засіками багатими.
Хай мій син єдиний не покине родини,
нехай шаблю вправно його руки тримають
і честь свого Роду яро захищають.
Слава Рідним Богам!
Слава Перуну
Перуне, Перуне, Боже златорунний,
з громом та блискавицею, з Дівою-Перуницею.
На землю ступаєш, русичів научаєш,
як бій вигравати і нечисть долати,
як воріженьків косити і правду любити.
Вої твої ревні – то Предки наші кревні,
які Праву боронять та за нас Богів молять,
аби Русь повстала і її могуть настала.
Аби Храми Роду, капища народу,
Волхви відродили й славлення Богам творили.
Перуне, Перуне, Боже златорунний.
Силі Рода славу співаю, Тебе Величаю!
Слава Рідним Богам!
Слава Богам
Дажбожі Внуки ми -
Улюбленці Богів!
І Боги свої десниці
Тримають на ралах наших.
Заспіваймо славу Суражію,
І так мислимо до вечері,
і п'ятикратно славимо Богів!
(За Велесовою Книгою)
Слава Мокоші
Родючістю-плодючістю багата Земля-Матінка,
Мокоша наша Сонцелика. Щедротою повняться руки Твої,
благословенні врожаї, які даруєш нам, дари стиглі та соковиті.
Осіннім теплом пахне Земля-Коровай,
і ми дякуємо Тобі за врожаї з полів наших Вкраїнських.
Славимо щедрість та плодючість Землі Рідної,
яка достаток нам дає та в ситості і благополуччі нас, онуків Сварожих, тримає.
Слава Рідним Богам!
Слава Світовиду
Світло Біле, Світло Боже, Світовиде Переможець
Славу тобі проголошуємо, бо ти єсть Бог Прави і Яви,
Пісні тобі співаємо і треби палимо. Бо ти є Святість Велика.
Ти є Світ видимий і буття Яви, бережи нас в світі Нави,
Бо світ через тебе ми бачимо, Правою збагачуємося.
Від того Хвалу тобі Велику співаємо і слави складаємо,
Біля ватр танцюючи, тебе викликаєм, прийди, прийди, Світлий,
прийди, прийди, Ясний, Боже наш Великий, Світовиде Красний.
Ти нам Сонце, Землю, і Звізди держиш, Праву утверджуючи.
І від того світ міцний, ми тобі у тім поможемо силою вогнів наших!
Слава Рідним Богам!
Слава Долі
Доленько-матінко, не вплітай ниток чорних у життя моє,
не пускай Карну мою долю ткати, щоб не прийшлося мені потім з горя страждати.
Яко Діва ти красна, весела і щасна,
як мою долю будеш ткати, я Тобі буду гарно співати.
Гарно співати, ще й славу казати,
Богів прославляти, Тебе величати.
У Вирію-Сонцю Боги співають.
На Землю священну благодать посилають.
Слава Долі
Рано-раненько вийду я до річеньки,
веретено в руки візьму, до Долі помолюсь.
Матінко рідненька, захиснице миленька,
дай мені долі, доброї волі.
Нехай жінкою я буду коханою, господинею гарною,
хай дітки здорові зростають, добро та щастя в сім'ю прибувають.
Хай миленький мене любить, лише ніжно хай голубить.
Буду я дружиною вірною, порадницею мудрою.
Богам Рідним славу співаю, пожертву Долі у Вирій посилаю.
Річенько-водиченько, віднеси веретено до Долі у світлицю,
хай згадає мене дівицю, як буде долю виплітати,
коханого на подвір'я моє зазивати.
Слава Долі!
Слава Велесу
Великий і могутній Велесе!
Славимо мудрість Твою нескінченну,
яка дає нам пізнати Закони Права,
аби гідно жити у Яві та з честю відійти у Наву.
Сповни нас Мудрістю Своєю, як наповняв прадідів наших.
Вкажи шлях істинний до Сварги Синьої.
Ти приніс отрочат на Землю Святу Руську,
від яких пішов Рід наш великий, піклуйся про онуків своїх.
Премудрий Дух Роду Православного,
ми славимо Тебе і закликаємо пребути з нами,
охороняючи та примножуючи блага наші.
Слава Рідним Богам!
Слава Стрибогу
Вітре могутній, Боже Стрибоже!
Ти по світу блукаєш, хмари з дощами по небу ганяєш.
Дай моїй землиці теплої водиці,
дай моїй пашниці вітра-Ласкавиці,
аби не сушило, врожай не палило.
Хай онуки Дажбожі мають завжди врожаї гожі.
Слава Рідним Богам!
Слава Чуру
Моя душа повниться добротою,
як ріка водою, мій дім багатий – приходь до моєї хати.
Прийди, мій Чуре, прийди, пшеницю мою стережи.
Щоби тая Чорноба не натворила в домі зла.
В хаті внуки маленькі, діти мої молоденькі.
Бережи мій Рід прадавній,
Рід великий православний.
Слава Птиці Віщій-Славі
Матір-Слава
Б'є крилами
Обабоки свої,
Немов вогнями сіяючи
Святістю для нас.
А всяке перо іншої краски:
Червоне, синє,
Блакитне, жовте,
Срібне, золоте і біле.
Бо вона світлом сяє,
Яко Сонце зо Славою,
А довкола йде Розсоняшнене
Розсвітлення, –
Вона ж бо світає
Сімома красками,
Так що подив
Між Богами нашими повстав, –
А Перунь,
Побачивши її,
Гремить у ясній Сварозі!
(Велес Книга)
Слава Матері-Славі
Ми молимося Богам
Про поміч у наших боєвих
Трудах і змаганнях.
Бо оце Всематір б'є крилами
Про боєві подвиги
І СЛАВУ воїнам,
Які випили Води Живої
Від Перунця у січі жорстокій, –
А ця Птаха прилетіла до нас
І дає нам Ріг,
Повний Життя Вічного
Гридневі нашому,
Що станув проти мечів ворожих
І сиву голову утратив.
Так немає смерти для нас, –
Тільки Життя Вічне!
(Велес Книга)
Слава Світовиду
Богові Світовидові
Ми СЛАВУ прорекли,
Бо цей Бог став
Богом Правія і Навія.
І йому співаємо пісні,
Яко єсть Він Святий.
І через нього ми
Побачили Світ Видимий
І буття Яви.
І він буде
Нас у Навії берегти.
А тому ХВАЛУ співаємо
І, співаючи,
Маємо танцювати,
І викликуємо Бога нашого:
Бо це Він Землю,
Сонце наше
І Звізди держить
І Світ міцнішим творить.
(Велес Книга)
Слава Світовиду
Творіть Світовиду
Славу всяку!
Цей бо очищує Серце наше.
І ми відрікаємося
Од злого,
А спрямовуємо себе
До Доброго.
Бо це є тайна велика:
Яко Сварог є
Перуном і Світовидом,
А ті два
Перебувають у Сварозі.
(Велес Книга)
Слава Перуну
Слава Богу
Перуну огнекудрому,
Який стріли кидає
На ворогів наших,
І вірно вперед веде
По стежці.
Тому що єсть той
Воїнам суд і честь,
І яко златорун -
Милостив,
Всеправеден єсть!
(Велес Книга)
Слава Перуну
(слава-оберіг для захисту душі)
Стану перед Дубом, Перуна покличу:
Прийди-прийди, Перуне, прийди-прийди, грізний,
З силами Перуновими, блискавками ясними,
Землю освяти громами рясними,
З Алатир-каменя вогню викреши,
Вогню викреши – світло запали.
Іду я, Світлом Перуновим захищений(а),
Горить Ведогонь у душі моїй.
Сили ворожі мене оминають,
Дажбожого онука(у) не чіпають,
Бо сила зі мною Божеська -
Перуничі – витязі громи могутні;
Вони воріженьків відганяють,
Блискавками спопеляють.
Слава Богам Рідним і Предкам Світлим!
Слава Велесу
Вночі Велес іде по Сварозі,
По молоці небесному,
Іде до свого чертогу.
А на Зорі звертається до воріт.
Там ми ждемо Його,
Щоб зачати співи
І славити Велеса
Від віку й до віку.
І славимо його храмину,
Яка блистить
Многими вогнями,
І стається уся
Жертовницею чистою.
Це Велес навчив
Праотців наших
Орати землю,
Засівати цілини
І жати снопи колосисті
На струджених полях,
І ставити Снопа
При вогнищі у хаті,
І почитати Його,
Як Отця Божого
(Велес Книга)
Слава Військова
Станьте, як леви, один за одного,
І тримайтесь князів своїх.
І Перун буде коло вас,
І перемоги дасть вам.
СЛАВА Богам нашим!
До кінця віку землі тієї,
І до благ усяких Русі -
Отцівської землі нашої!
І так буде,
Бо ті слова маємо від Богів!
(Велес Книга)
Слава Богам за Воду Живу
Згадаймо про те,
Як наші Отцове Сьогодні у Сварозі Синім Дивляться на нас,
І краще усміхнутися до них,
Бо ми з Отцями нашими Не єдині,
Але уповаємо На поміч Перунову.
А то ми бачили, Як скаче у Сварозі Вісник на коні білому.
А він здвигнув меча до Небес
І розторгнув облаки і громи,
І потекла Жива Вода на нас.
А ми пиймо її, Бо вона пливе до нас Всякою життєдайністю
Пиймо її, як здійснення Божественного Життя На Землі!
(Велес Книга)
Слава при пожертві Богам
Це є жертва наша -
Мед-Сура -
На дев'ятисилі
І шавлії удіяна
І на Сурі, Сонці ставлена
Три дні.
Після них
Крізь вовну ціджена
І тая буде нашою жертвою
Богам у Прав'ї,
Яко Вони – Богове
Є вашими Праотцями:
Бо ж се ми походимо
Від Дажбога,
І стали славними Від Славлення Богів наших!
(Велес Книга)
Слава загинувшим за Рід
А тому, що впав у полі,
Перуниця дає
Води Живої напитися,
А напившися її,
Він їде до Сварозі
На білому коні,
І там стрічає його
Перунько
І веде до блаженних
Своїх чертогів.
І там пребуде він час,
І отримає нове тіло.
І так має жити
І радуватися сьогодні
І до вічних віків,
Творячи за нас молитви.
(Велес Книга)
Слава усім Богам!
Роде Всевишній, ти Отець наш і Мати,
Що Богами Рідними на світ проявився.
Славимо тебе в усіх ликах твоїх Праведних,
Що приходять до нас, Вірі і Веді навчаючи.
Ми святістю твоєю освячуємося,
Світлом Вогню твого збагачуємося,
Душі свої очищуємо, вірно до Прави ідучи
Шляхом слави, шляхом істини і правди!
Любов'ю твоєю огорнуті, силою твоєю захищені
У єдності в родах своїх перебуваємо,
Рід земний по слову твоєму і подобію творячи.
Слава Роду Всевишньому і всім Богам у ньому сущим!
Слава Богам
Проголосимо СЛАВУ Богам,
Які є Отці наші,
А ми є їхні Сини.
І будемо достойні
У чистоті нашого тіла
І нашої Душі,
Яка ніколи не вмирає.
(Велес Книга)
Слава Богам на благополуччя родини
Звернення до Богів за здоров'я дітей
Свароже, Батьку наш,
Очисти Вогнем ясним тіла і душі дітей моїх.
Нехай у Вогні святому згорять усі хвороби,
і чорнотою зіллються до земного вогню,
і перетворяться там у силу чисту.
Прошу Тебе, Дажбоже-Батьку, наповнити Сонцем цілющим
і Силою Трисвітлою сутності дітей моїх.
Нехай розум їх буде світлим і чистим, як сонячне проміння Твоє.
Як виростає трава весною під ніжним теплом Твоїм,
так і нехай дітки мої ростуть здорові і сильні, зігріваючись у долонях Дажбожих.
Ладо-Матінко, Ти є матір'ю Богів наших, піклуєшся про них,
люблячи та зберігаючи їх у Роді Великому.
Візьми під опіку і моїх дітей, сповни їх душі любов'ю та відданістю,
теплотою материнською зігрій, коли будуть далеко від мене.
Як Матір Велику усім земним Родом славимо Тебе
і просимо берегти дітей наших, бо є вони кровинкою Твоєю,
Земним Родом Небесного Роду.
Слава Рідним Богам!
Слава Богам на здоров'я батьків
Шану Батькам складаємо
І, славлячи Богів, звертаємося до Них,
щоб берегли старість Батьків наших.
Бо привели вони нас у світ Явний, навчили життю лад давати,
Богів Рідних славити, Землю святу шанувати та берегти її від роду чужого, ока лихого.
Звертаємось до Рода нашого, Батька Богів Слов'янських:
візьми під опіку Свою Батьків наших.
Нехай старість спокійно доживають, яку Мати Доля наткала, і легко до Богів відходять.
А кому є потреба, нехай на Землю повертаються
і щасливо знову шлях намічений долають.
Слава Богам за чоловіка
Батьку Роде! Ти є Батьком Всесвіту,
Батьком Роду Небесного та Роду Земного.
Славлю Тебе і прошу дати чоловікові моєму здоров'я міцного,
як скеля предвічна, чистого і світлого розуму, як джерело гірське Карпатське,
сили дужої, вдачі мужньої, щоби твердо у житті на ногах стояв,
сім'ю нашу беріг, дітей своїх любив, мене шанував, Богів славив.
Слава Рідним Богам!
Слава Богам за дружинуМатінко Ладо, Славимо Твою любов Всеосяжну.
Твориш Ти лад у Всесвіті, у Родинах Небесних та Земних,
наповнюєш жінок наших добротою та материнством.
Прошу Тебе, дай моїй дружині здоров'я міцного,
життя довгого, вдачі ніжної, серця доброго.
Аби сім'ю нашу любов'ю наповнювала,
дітей гарно доглядала, мене віддано любила,
моїх матір і батька шанувала, господарство наше доглядала.
Нехай у душі її лише злагода панує,
а слова із вуст тільки піснею ллються
і в очах чарівних вічне кохання панує.
Слава Рідним Богам!
Обрядові та побутові замовляння
Замовляння від збройних уражень
Летів сокіл з-за Дунаю,
розкидав каміння по крутих берегах,
кинув Перунову стрілу в сиру землю.
І то зродилась з каменя іскра,
від Перуниці – полум'я, і то виходила грізна хмара,
і то йшла злива од Дани Матері,
аж скорилися і поклонилися їм вогні Руєвитові й порох гарматний сумирним став.
Як дощ каменя не пробив, так най мене (ім'я) іскри і кулі не пробивають,
тіло моє най буде міцніше Алатиря Каменя.
Як від води камені плоскі відскакують,
так най ядра гарматні від мене відскакують,
кулі, порох і вогні Руєвитові минають.
Слово моє ключем златим замикаю, ключ же у Сварога Батька лишаю.
Як чоловіку у тілі явному Небес Сварожих не дістатись,
так і вогням Руєвитовим мене не торкатись!
…
У високому теремові, що на семи стовпах,
за рікою за Дунаєм сидить пан господар,
прикрашається, добрим людям похваляється,
ратною справою красується.
У правій руці тримає кулі свинцеві, у лівій мідні, а в ногах кам'яні.
Ти, пане Господарю, Боже-Дажбоже, відбери рушниці ворожі, усяких родів і супостатів,
замкни ти своєю невидимою рукою рушниці на боже.
Коли будуть стріляти рушниці, і їхні кулі най стають росою ;
най підуть вони в сиру землю, у чистеє поле.
Най я на війні непошкоджений буду, а мій одяг міцніше панцера.
Замикаю мої словеса замком;
і ключ кидаю в Дунай широкий під камінь Алатир.
Як Дунаю не висохнуть, каменю не сточитись,
ключів не дістати, так мене кулям не убивати, живота мого не чіпати до віку вічного.
…
Викотило красне сонечко з-за Дону тихого,
виходив місяць з-під неба синього, збиралися хмари з далека,
збиралися сизі птахи в град кам'яний,
а в тім граді кам'яному породила мене мати рідна (ім'я),
а народжуючи, примовляла: будь ти моє дитятко ціле і непошкоджене,
від гармат, куль, стріл, борців, кулачних бійців.
Бійцям тебе не перемагати, зброї не побивати,
шаблею і списом не колоти, сокирою і бердишем не сікти,
обухом тебе бити – не убити, ножем не уразити,
старим людям в обман не ввести, молоді хлопці нічим не нашкодять,
а бути тобі перед ними соколом, а їм дроздами.
А будь твоє тіло міцніше за камінь, сорочка міцніша від заліза, груди міцніші за Камінь Алатир;
а будь ти: в домі добрим батьком, у полі парубком, у раті Перуничем,
у людей на милуванні, з отцем з матір'ю у мирі, з дружиною в ладі, з дітьми у згоді.
Замовляю я себе замовою материнською;
а бути йому в усьому, як зазначено, у віках непорушному.
Рать могутня в словах моїх, моя замова усьому – перемога!
…
За лісами темними, за горами високими,
де Вирій Землі-Макоші торкається, там стоїть кузня Сварогова.
У тій кузні Батько наш кує мечі крицеві, точить стріли залізні, ллє кулі свинцеві.
Стану я, Онук Дажбожий (ім'я), перед ликом Бога свого, скажу я Сварогові-Батькові:
"Ось я, Батечку, стою, як вірний син Богів Руських.
Руки мої тверді, як мечі вояцькі, погляд мій влучний,
як стріли Перунові, шкіра моя тверда, мов залізо щита Твого.
Не бере мене ні куля, ні стріла, ні ніж, ані шабля ворожа.
Минаю я пасток та сіток підступних,
яко єсть я Воїн Честі і Слави, і Дажбог на чолі раті нашої іде.
І слово моє тверде, і слово моє міцне, бо слово моє Камінь Алатир."
Замовляння на перемогу
Встану, умиюсь, благословляючись
піду з дверей у двері, з воріт у ворота,
в чистеє поле, на Схід Сонця-Дажбога.
А назустріч мені сім братів, сім вітрів Стрибожих.
Ти, Боже-Дажбоже, освіти шлях мій, ви, вітри Стрибожі, розвійте ворогів, як пил придорожній.
Ляжу я пізно із зорею вечірньою на ложе хатнєє.
А в хаті тій брати і сестрички, сильні козаченьки.
Ви, козаченьки, підкоріть непокірних, байдужих зробіть прихильними,
а я був би з вами сильним та смілим.
Йду я корить непокірних, байдужих навертати, і є я сильним і смілим.
Ви ж, непокірні, покоріться, ви ж, байдужі, прихиліться.
Замовляю я Воїна межового, що йде на діло родове.
Чур – слову кінець, а ділу – вінець!
Замовляння козаків-характерників на силу
Ярило, силою вогняною,
Ярило, силою земною
У мій дім іди,
Силу мені принеси.
Хай мої руки
Стануть бистрії круки,
Хай мої ноги
Стануть міцнії остроги.
Зброю вояцьку мою освяти,
Дух войовничий за собою веди.
Хай я палаю тобою, Ярило,
В бій із тобою іду я сміливо!
…
Я завжди готов до бою,
Моє тіло – справжня зброя.
Б'ю, хватаю і кидаю,
Ворогів перемагаю.
Сила в правді -
Справа Божа.
Ворогів я переможу!
…
Перуна я викликаю,
Силу Ярі закликаю
Рука – блискавка,
Нога – грім.
Неправді за Правду – смерть!
…
Даною стелюся,
Стрибогом кручуся,
Велесом ламаю,
Ярилом палаю,
Триглавом накрию,
Рудою ворожою землю омию!
…
Вогонь беру,
На Прю іду.
Як вовк риче-
Триглав кличе
Герць танцювати,
Вороженьків долати!
…
Можемо! Всіх поб'ємо-переможемо!
Хто риче? Триглав кличе!
…
Вітре-Брате,
Земля-Мати,
Сонце-сила,
Вода-мила,
Небо-мудрість,
Я у всьому, Я розкутість.
Я і небо, і земля,
Я і сонце, і вода.
Я людина, і тварина,
Я і камінь, і рослина.
Я все бачу, я все знаю,
Я все можу, я все маю.
Я життя і нежиття,
Я буття і небуття.
Я безсмертний, я – Триглав,
Характерник-православ!
Замовляння для захисту душі (слава-оберіг)
Встану перед Дубом, Перуна покличу:
Прийди, прийди, Перуне, прийди, прийди, грізний,
з силами Перуновими, блискавками ясними
Землю освяти, громами рясними
З Алатир-каменя вогню викреши,
Вогню викреши, світло запали.
Їду я Світлом Перуновим захищений(а),
Горить Ведогонь у душі моїй,
сили ворожі мене оминають,
Дажбожого онука(у) не чіпають,
Бо сила зі мною Божеська,
Перуничі – витязі, Громи могутнії.
Вони вороженьків відганяють,
Блискавками спопеляють
Слава Богам Рідним і Предкам Світлим!
Замовляння на щастя подружнє
Дажбогу і Матері Ладі (перед завиванням вінків на весілля)
Зійди, Дажбоже, з Неба,
Бо нам Тебе завше треба, –
Віноньки зачинати,
Щастечком укладати!
Ступи, Боже, з Неба,
Ти нам завше треба!
Зачни нам веселяйко
На наше подворяйко, –
Тихоє, веселоє,
Аби було щасливоє!
До нас, Дажбоже, до нас!
Щоб було гаразд,
І ти, Ладо-Мати,
Ходи до нас в хату,
Будеш нам помагати
Деревце вбирати,
Всіма п'ятьма пальцями,
Шостою долонею,
Щоби з доброю Долею!
Благослови, Боже,
І ти, Ладо-Мати, Деревце вбирати!
Замовляння на гроші
Як зерно у землі поростає,
Так мої гроші прибувають.
А на посіви Сонце світить,
Дощиком поливає,
Грошики звідусюди
До мене, Дажбожого онука (ім'ярек), закликає.
Гроші звідусюди йдуть до мене,
Як гості дорогі,
На справі чесні,
На життя заможне.
Як сонце йде до віконця,
Як хмара йде до неба,
Як дощ іде до землі,
Так прибувають вони мені!
Замовляння на віск від усіх хвороб
Перед замовляням промовляють:
“Боже Свароже, і ти, Матінко Лада,
і ви, Боги Славні, на поміч мені станьте!
Алатир Святий на голову покладати,
на груди й на плечі класти,
щоб не вадило Сонцю, Воді, Землі, Мечу,
дверям, стінам, столам і всім православним.
Боже Свароже, поможи, хворобу всяку і злий дух віджени!”
У череп'яну миску наливають воду, туди кладуть навхрест палички з хатнього віника. Тримаючи миску над головою, виливають туди розтоплений віск і замовляють:
Виходь всяка болість із людини:
3 кості, з жил, із суглобів,
3 крові, з шпигу.
Де вітер не віє,
Де сонце не гріє,
Де глас Божий не заходить,
Де капища не стоять,
Де вогні Божі не горять,
Де собака не бреше,
Де дівка коси не чеше -
Там вам волю мати,
Піском пересипати,
Очеретом махати,
Мир не займати,
Дуби крутити, ламати,
Листя обсипати,
Дуплами ставати,
Коріння виривати,
А мир горя не буде мати і знати.
Щезни, пропади,
Від миру відійди,
А моє замовляння
до святої Прави віднеси!
Неділя з понеділком,
Вівторок з середою,
Четвер з п'ятницею,
А субота сама – хвороби нема.
В Неділю Сонце піднімає -
Хвороба відступає.
Святі Предки, Божі Воїни,
Перунові діти. Станьте мені до помочі
Всякі хвороби на віск виливати:
Вийди, пристріт, переляк,
Віхор, віхриця, сквозняк, сквозниця, навій,
навійниця, лунатик, параліч
З лому, з щему, з глуху.
Зійдіте, всякі хвороби,
Які є захворювання, на віск вийдіть:
Від огня, від меча,
Від нашестя Духа Святого Вогняного
Зійдіте всякі хвороби:
З голови, з зубів, з вух,
З пострікання вух,
Із хребта, зі шпигу, з мозку,
З крові, з матки, із сечового міхура.
Вийдіть, всякі хвороби,
Вийдіть: задумані, зачаровані,
Заспані, наслані,
З охоти, з роботи.
Вийдіть – котячі, собачі,
Волячі, курячі, овечі,
Дівочі, парубочі.
Зійдіте, всякі хвороби,
Які є захворювання, на віск вийдіть.
І там навік залишіться!
Так вичитують тричі.
Про охорону худоби
(промовляють перед порогом хліва)О, Боже наш Велесе!
Як цей камінь білий, твердий, німий і нерухомий,
Так і слово моє тверде, незворушне
Хай всі хижі вовки і звірі худобу стороною обходять,
Не бачать, не чують, зашкодити не можуть,
щоб вона була ціла і здорова
під Твоїм захистом!
Замовляння на здоров'я
Пошли, Свароже, синів своїх,
А найперше Дажбога ясного,
Хай здоров'я він (ім'я) дає,
Як Сонце на небі сяє,
Звір побіжить по землі.
Потече здоров'я рікою,
Стане здоров'я стіною,
Виросте воно деревом,
Засяє ясними зорями.
З оновленням дня і ночі
Відновлюється й міцніє
Здоров'я (ім'я) православного,
Усіма Богами славного!
Замовляння на здоров'я породіллі
Промовляється Відункою, що приймала пологи, під час очищення породіллі вогнем:
Відчинились ворота,
З них мати прийшла, приплід принесла.
А за нею тягнуться темнії змії – хвороби лихії
Відступіть від матері чистої, матері славної,
Усіма Богами береженої, вірної Православної.
Відійди сум та морок,
Вийди з неї сухота сухотная,
Маята нечистая, чорнотою принесена.
По руслу вогню увійди в неї
Сила Небесная, Сила Вогняная, Сила Божа, Сварожа.
Оберни, Рожанице-Мати,
Усі слабості на силу сильную,
Божим Вогнем кипучую,
І в (ім'ярек) пролий по руслу вогняному,
По промінню золотому, щоб світ білий бачити
І Богів славити від нині до ста літ!
На успішний перебіг вагітності та пологів
На річках течуть води,
Течуть на моря й океани.
Пливе човен до моря,
Несе звістку чудову.
Народжу я дитину,
Міцну й здорову,
Під зіркою в небі,
Із долею на землі.
Замовляння купелі
(для доньки)В купіль воду лляю,
До Дани промовляю:
Матінко-Водице,
Чистая дівице,
Купіль освяти,
Дитинча благослови.
Купіль моя з м'яти і верби -
Моя доню, уночі тихенько спи.
Гіллячко берези докладаю -
У красі свою я доню покупаю.
Купцю-купцю, донечко мала, –
Буде в тебе личко чисте, мов вода.
Купіль з первоцвіту й череди -
Будеш гарною і милою завжди.
Купцю-купцю, воду примовляю.
Хай тебе Боги благословляють.
Замовляння купелі
(для сина)Із Древа Перуна Вогонь беру,
Воду ним джерельну я свячу.
Хай вода в цеберку святиться,
Щоб моєму синочку омовиться.
У ту воду кору дуба опускаю,
Ще й у барвінку й чебреці синочка покупаю.
Сила хай міцна його сповняє,
Доблесть і відвага серце огортає.
Мию-мию ніжки золочені -
Хай будуть здорові, не змучені.
На головку водицю лляю -
Хай Боги її мудрістю сповняють,
Хай Перун мечем благословить,
Рід мого синочка захистить.
Замовляння на віск від переляку
В череп'яну миску наливають воду, туди кладуть навхрест палички з хатнього віника.
Тримаючи миску над головою виливають туди розтоплений віск і замовляють три рази:
Велесе, поможи!
Мати Лада, Рідні Боги – хранителі
Будуть охороняти,
На поміч мені і моєму чаду
Злого духа виганяти.
Радість мені і моєму чаду дати,
Весь мир, весь світ,
Радість і славу мати!
Виходьте, страхи!
Виходьте, ляки.
Виходьте, переляки.
Виходьте, навії!
Виходь, злий дух!
Чи підливають, чи підговорюють -
Не допусти, Свароже.
Сварожичі, січіть, рубайте,
Від миру відганяйте,
Від Дажбожого онука (ім'я),
Від онучок, від правнучок,
Від мого чада, від мого стада,
Від усього миру по білому світу!
Виганяю зло: з голови, з-під голови,
В голові буйності не бувати,
Глухотою, німотою, сліпотою,
Не чути, не знати.
Виганяю з утроби,
Із серця, з-під серця,
З легень, з-під легень,
З печінок, з-під печінок,
Із шлунка, з-під шлунка,
Із кишок, з-під кишок,
Із селезінки, з-під селезінки,
Із нирок, з-під нирок,
Із раза, з-під раза,
Із всілякої хвороби.
Погань виганяю: з рук,
З плечей, з-під плечей,
З ліктів, з-під ліктів,
З долонь, з-під долонь,
З пальців, з-під пальців,
З нігтів, з-під нігтів.
Паралічів не знати,
Своїми руками хліба-солі заробляти.
З клубів, з-під клубів,
З колін, з-під колін,
З литок, з-під литок,
З плесів, з-під плесів,
З кісточок, з-під кісточок,
З п'ят, з-під п'ят,
З підошов, з-під підошов,
З шиї, з-під шиї,
З крижей, з-під крижей
Стовбняки відвертати,
Сімдесят сім хвороб не знати,
Двадцять чотири вітри
Зі смертельними відвертами не чути,
Славу і здоров'я мати,
Чисту постіль, як у Бога Сварога,
Матері Лади мати.
Лежати – не лежати,
Хвороби не знати!
Замовляння Вогню
Ти, Вогню-Сварожичу, святий і горючий!
Очисти нас, немічних і старих, здорових і молодих,
Оздорови нас у всіх жилках і піджилках,
Не допусти ніякого нездужання,
Звільни нас від пристрітів і зурочень,
Од тошноти і нудоти, од страху і переляку.
Ти, Вогню золотий, грій нас і годуй, світи нам і освічуй,
Роби здоровими і мудрими, бо ти спалюєш нечисть і недужість,
Хвороби і болячки, даєш світло й хліб.
Дай нам на цей раз хліб і тепло, здоров'я і силу.
Замовляння від усього злого
Боже Свароже, поможи, і ти, Ладо-Мати,
Рідним Богам у чистому полі мене охороняти.
Я ж всередині зі своїм чадом – горя не знати.
Найсвятіша Мати, захисти, збережи.
Як Лада свого бережеш, як Божича несеш,
так і нас захисти, а ми славу твою понесемо в світи.
До Велеса, до Мокоші, до Перуна-перунича,
до Святовида світлого, до самого Рода Всевишнього
І всіх Богів Рідних!
Де я йду в путі-дорозі,
І мої діти, і мої онуки, і правнуки -
Будете охороняти!
В путі-дорозі, де йтимете і їхатимете,
Від наглої смерті охоронятимете! Від меча,
Від огня, від потопу, від змія,
Від звіра, від вішальниці, від в'язниці,
Від мимоходів, від переходів,
Від глухоти, від німоти,
Від сліпоти, від паралічу.
Охороняйте: днями, ночами, опівночі,
Досвітками, ранками і на сон грядущий -
Охороняйте!
Вітри-Стрибожичі, не дивіться на мою муку,
А візьміте Алатир у руку
Та біжіте по всьому світу.
Розкажіте старому й малому,
Сліпому й кривому:
Хто буде мої замовляння сповняти,
Не буде у вогні погоряти,
Не буде у воді потопати,
Не буде його звір поїдати,
Не буде наглою смертю помирати.
Замовляння від болю та судом
Може, з тяжкої роботи,
Може, з журби великої,
Може, з труда непосильного,
Може, призаспано,
Може, з очей поганих,
Може, з важкої муки,
Може, з великої радості,
Може, з води, може, з вітру,
Може, взялося звечора,
Може, опівночі,
Може, при сході сонця,
Може, з полудня,
Замовляю – погані суглоби, погані голови.
Прошу Рода Всевишнього
І три світи Божі,
Аби дали здоров'я своєму рожденному,
(ім'я) нареченому, освяченому,
А біль щоб щез:
Від голови, від очей, від зубів,
Від горла, з утроби,
Від тіла красного-прекрасного,
Від усіх суглобів.
Аби щезло в печери кляті,
У ліси темні, у пущі далекі
Віднині і назавжди, на віки віків.
Алатир-камінь то собою закрив!
Як щезають дими від вітрів,
Так щоб біль щезав, пропадав
Від тіла красного-прекрасного
Цього рожденного, свяченого (ім'я),
І до нього діла не мав.
Велесу поклонюся,
Стрілкою Перуновою захищуся.
Алатир Святий при нас усіх
Рожденних, освячених, іменем наречених.
Благословен Дух Святий Рода Всевишнього,
І був би (ім'я) благословен на віки.
Відкликаю з каміння, з-під каміння,
З очей, з-під очей,
З вій, з-під вій,
Із суглоб, з-під суглобів,
З ніг, з-під ніг,
З рук, з-під рук,
Висилаю за червоне море
За широке поле -
Там будеш жити,
Лупати плити,
Ріки переривати,
Піски пересипати,
Дерева ламати,
А до цього рожденного,
Рідними Богами освяченого (ім'ярек)
Діла не мати.
Замовляння проти болю та судом
У тридев'ятім царстві,
тридесятім государстві є
Море-окіян, а посеред нього острів,
А на острові тому Дуб стоїть,
А на ньому Сокіл сидить -
Крила розгортає, кривду розганяє,
А хвостом перелоги хворі судомні
Розмітає, тіла очищує, а з тілами душі
Світлом наповняє, добром засіває!
Замовляння від нездужання
Замовляю: погані очі,
Погані думки, погані суглоби -
Божими словами, Божими молитвами.
Відсилаю за червоне море,
За голубе море,
За чорне море,
За широке поле.
У прокляте каміння,
У темні печери,
Де птахи не долітають,
Де кури не доспівають,
Де собаки не брешуть -
Там будеш велике каміння крушити,
Воду переливати,
Піски пересипати,
Дерева крутити,
А до цього красного-прекрасного тіла
Зла не мати.
Щоб рожденний, (ім'ярек) наречений,
Був здоровий, як горіх,
Як твердий камінь.
Буду тебе карати
Дев'ятьма птахами-перваками:
Дев'ятьма індиками-перваками,
Дев'ятьма гусаками-перваками,
Дев'ятьма качурами-перваками,
Дев'ятьма півнями-перваками,
Дев'ятьма курами- перваками;
Дев'ятьма звірами-перваками:
Дев'ятьма биками-перваками,
Дев'ятьма кіньми-перваками,
Дев'ятьма псами-перваками,
Дев'ятьма котами-перваками;
Дев'ятьма голками буду колоти,
Дев'ятьма косами буду стинати,
Дев'ятьма серпами буду зрізати.
Якби лиха не мав
Рожденний, (ім'ярек) наречений.
Як не може Нава до Прави доступити ,
Так не може доступити хвороба до (ім'я).
Замовляння-оберіг від ворогів і недуги всякої
Дано-Водице, бездонная кринице!
Викликаю з гір, з-під гір.
З моря, з-під моря,
З каміння, з-під каміння!
Як не може той камінь
Вийти з моря, з-під моря,
Так не може ворог (ім'я)
Вийти на верх.
Як Сонце праведне, як Місяць, як Зорі,
Так аби правда освяченого,
Рожденного (ім'я) осяяла.
Як Бог благословен, як Дух святий.
Аби він, рожденний, (ім'я) наречений,
Був славен у Богів і межи цілим миром.
А погані суглоби, погані очі,
Погані мислі, погані слова – замовляю!
Як Бог закляв гори і каміння,
Так погані очі, погані мислі, погані слова -
Замовляю! -
Божими словами, Божими молитвами,
Щезай, пропадай!
Геть щезай від Божого лиця,
Від лиця рожденного, освяченого (ім'я),
Його слави! Слави праведної, слави православної!
Погані види, погані суглоби, погані очі,
Погані мислі, погані хвилини – щезайте!
Дано-Водице, бездонна кринице!
Ти умиваєш луги, береги,
Умий рожденного, свяченого (ім'ярек),
водою Живою
Від усякої погані, від усякої болі,
Від усякої нечисті, від усякого бруду.
Водице-здравнице, Дано – говірнице,
Як ти в бога славна, так аби славен був
рождений, свячений (ім'ярек) во віки віків.
У Роді Великім!
Викачування хвороби на яйце
На спадаючому місяці, під вечір, викачують сирим яйцем.
Починаючи з голови, опускаються на груди, з відти по "вісімці" прокачують по всіх частинах тіла тричі. Примовляють:
Мати Лада народила, із початку віку благословила:
Собаче, котяче, гуси, качки, індики, кури,
Дикі качки та всяку дичину,
Дикі кози, корови, коні, кози, вівці,
Вовки, лиси, ведмеді, леви, всякі звірі.
На яйце буду замовляти,
У звірів на очах страху не буду мати.
Боже Свароже небесний,
Лада, Мати Сварожичів, будуть охороняти,
Рідні Боги будуть заступати.
Роде Всевишній, допоможи!
У щасливу годину,
У щасливу хвилину,
У щасливу мить!
І назавжди Дажбожого онука (ім'ярек)
Захисти!
Виганяння хвороби на сіль
Промовляють Славу Відданості Роду Всевишньому,
беруть сіль у руку (краще грудочку), тримають весь час над болючим місцем або над головою.
Боже Свароже! Захисти і збережи,
Із силами вогняними, силами водяними
Народженого Онука Дажбожого (ім'ярек)
У дорозі, у праці, в любові
Від усякого горя, мук,
Страждань, бідувань.
Від усяких клопотів, скорботів,
Від усяких ножів, мечів,
Від усяких мимоходів, переходів,
Від усяких ляків, переляків,
Від усяких хвороб,
Від злотворних вітрів;
Їх є сімдесят сім – летючі й біжучі,
Захисти і збережи (ім'ярек).
Рідні Боги, Сварожичі, допомагайте
Тіло й душу зберігайте,
Від усього злого захищайте!
Болячка польова, болячка віхрова,
Болячка вітрова, болячка болотяна,
Болячка навіяна, болячка набродяна,
Болячка наспана, болячка наслана -
Я тебе вимовляю, на сіль виганяю:
Виходьте! Які ви не є -
Колючі, болючі, вогнені,
Вугрові, лишайні, екземні, –
Виходьте! -
З голови, з черепа, з мозку,
З очей, з вух, з носа,
З рота, з язика, з горлянки,
Зі шлунку, з печінки, з серця,
З легень, з нирок, з кишок,
З сечового міхура.
Я вас вимовляю. На сині моря, на сипучі піски
Посилаю.
Там вам очерети вертіти,
Піски пересипати,
Синім морем гуляти,
Народженого, освяченого (ім'я)
В супокої залишати!
Таким чином замовляють 9 раз, за кожним разом промовляючи Славу Відданості Роду, а в кінці кажуть:
Як мати на світ родила – благословила,
Од Богів на віки, од мене на ліки.
Після цього тричі здувають з голови донизу. При цьому тричі сиплять сіль на вогонь і кожен раз кажуть:
Сіль перегоряє, Піч Свята перепікає,
Народженого, освяченого, (ім'ярек) нареченого
Всяка хвороба минає!
Замовляння від переляку
Ти переполох заляканий,
ти переполох переляканий,
вітряний, водяний – вогневий,
чоловічий, жіночий, дівочий,
парубочий, хлоп'ячий, скотячий,
собачий, гадючий, звірячий, пташиний,
насланий, присланий,
примовлений, приговорений.
Я тебе, переполох, сокирою Перуновою перерубаю,
Я тебе Мечем Світовида пересікаю,
Я тебе, переполох, визиваю і викликаю
Із очей твоїх, із твоїх речей, з плечей,
Із в'язів, із мізків, із кісточок, із грудей,
Із боків, із живота, із поперека,
Із ніг, із рук, із пальчиків, із сімдесяти суглобчиків.
Тут тобі, переполох, не крутити
І в голову не бити, червоної крові не в'ялити,
щирого серця не томити,
білої кості не крутити, білого тіла не сушити.
Іди собі, переполох, за горами,
іди собі за лісами, де люди не ходять,
Де людське око не бачить.
Я тебе силою Божою висилаю із недужої,
З тіла і душі народженої, славної, Рідними Богами освяченої
Православної (ім'я).
Замовляння від переляку
Я до тебе приступаю в святий понеділок не зі своїми словами, а з Божими молитвами.
А зо мною сили Божі, сили Вогняні Сварожі.
Я тебе вимовляю, вибавляю з усіх жил,
з утроб, з голови, з ніг, з рук, з очей, з плечей, з усенького тіла.
Іди собі на сухий ліс – там будеш крутити коріння, креміння, каміння,
а тут тобі не крутити, не боліти, не буйнувати й болю не мати,
час тобі виступати, на нові не відновлятися, на підповні не сповнятися,
на старім місяці не вкоренятися ні в руках, ні в ногах, ні в зубах,
ні в очах, ні в тілі славнім, свяченім Дажбожого онука (ім'ярек) від нині до віку.
За Божою поміччю другий раз у Божий час я вимовляю ляк, переляк, сквозняк, тоску й досаду.
Де ти взявся? Чого ти сюди, паршивий, вбрався?
Чи ти є ранішній, чи напівранішній, чи денний, чи полуденний,
чи вечірній, чи північний, чи заспаний, чи занедбаний, чи заклятий, чи проклятий,
чи знайдений, чи ти насланий, чи вступ'яний, чи віяний, чи перевіяний?
Де ти узявся, туди собі йди, а тут тобі не коренитися, не веселитися,
не боліти, не крутити, не шуміти, не буйнувати,
болю не мати, час тобі покидати, час виступати.
Як та Свята Земля спить, щоб і ти заснув від нині і до віку.
Слово моє кріпке, як Алатир-камінь,
а за ним Рідні Боги його притискають,
Сварожою печаткою закріпляють!
Замовляння від пристріту
Перед обрядом розпалюють вогнище або проводять його біля печі.
Для замовляння потрібно взяти з криниці непочатої води між 3-ю і 4-ю годиною ранку.
Над нею тричі промовити Славу Відданості Роду, тоді кинути у воду дев'ять вугіль-жарин, і сказати:
"На чотири боки поклонюся, Велесу помолюся: прийди-прийди,
Славний Боже наш, Боже Православний, Могутній наш заступнику.
Ласкою своєю небесною, Правою пречистою поможи мені пристріт вимовити і виговорити".
Пристріте, пристрітище, і вроки врочища,
Вітряний і водяний, і подуманий, і погаданий,
І помишляний, і запитяний, і заєдний,
Прилюбований і примилований, і батьків, і материн,
І чоловічий, і жіночий, і хлоп'ячий, і дівчачий,
І ранній, і денний, і сутковий, і триденний,
І годовий, і лісовий, і шляховий.
Я тебе вимовляю, я тебе вишіптую:
що з панів, що з циган, що з жидів, що з татар -
то я тебе вимовлю, то я тебе вишепчу.
Щоб ти не був ні в руках, ні в ногах, ні в очах,
Ні в плечах, ні в грудях, ні в животі,
Ні в животній кості, ні в чорній крові,
Ні в синіх жилах, ні в рум'яному лиці,
Ні в веселому серці освяченого, православного,
Ім'ям нареченого Дажбожого онука (ім'я).
Бо тут тобі не стояти, часу не втрачати,
кості не ламати, крові не розливати,
руса волоса не в'ялити, світлих очей не сліпити.
Піди собі тихенько і легенько з хати з димом,
А з двора з вітром, од твоїх рук, од твоїх ніг,
Од твоїх очей, од твоїх плечей і од сімдесяти суглобів.
Ви, ліси-лісища, ви, бори-борища,
Візьміть собі пристрітища й урочища,
Занесіте їх на пущі, на нетрі і на сухі ліси, на бистрі води.
Там, де люди не ходять і півні не піють, і тварь не реве.
А тобі дай Боже крепость і легкість, не од мене,
А од самого Рода Всевишнього і Богів ріднесеньких.
На твої руки, на твої груди, на твій живіт,
На твої очі і на твою кість, і на твої ноги,
І на рум'яне лице, і на веселе серце,
Народженому Славою, ім'ям нареченому,
Рідними Богами освяченому Дажбожому онуку (ім'я).
Замовляння-оберіг від пристріту
Якщо є імовірність недоброго, перед початком роботи,
або коли кудись йдете, щоб не нападав пристріт промовити:
Твоя стретуха,
Моя незнесуха.
У моєї незнесухи
Соколині очі,
А орлові крила,
Ведмежача сила,
Сім п'ядей між очима.
Крильми одмахаюсь,
Очима оддивлюсь,
Силою одіб'юсь
Та нічого не боюсь.
Після цього треба подути через ліве плече і тричі плюнути.
Замовляння-оберіг від пристріту у дорозі
Перед тим як вирушити у дорогу, від пристріту ще в хаті примовити:
В дорогу вибираюся і з Дажбогом зустрічаюся, Місяцем окружуся, а Зорею підпережуся.
Я, освячений, ім'ям Божим наречений (ім'я) ні посмішки, ні пристріту, ні вроків не боюся.
Промовляється три рази.
Оберіг од перелогів
Ішов Батько Світовид по крутих горах,
По мохах, по болотах, по ницих лозах.
Замочився, заросився, ніде йому спочить.
Прийшов, сів, спочив на білому коні,
Устав і пішов, за собою перелоги, уроки,
Примовки поніс.
Замовляння від уразу
Боже Свароже, поможи, і ти, Мати Божа з Богами Рідними,
Богами Славними приступати,
Враза з середини до пупа підтягати,
Від грудей, від серця, від шлунка,
Від матки, з боків, з крижів.
Виходь, золотничку, всякими разами,
Всякими примовами.
Я тебе підтягаю й викликаю:
Чи ти злякався, чи ти подвигався,
Чи ти з переляку, з журби чи з досади.
Виходь, золотничку, Божий чоловічку!
Які примови знаю, такі й сповняю.
Я тебе визиваю, я тебе встановляю -
Окружайся!
Не коли, як баран,
Не реви, як бугай.
Коло пупа тобі стояти:
Не колоти, не ревіти,
Ґулями не гнати,
Пухлятини не знати,
А здоровою бувати,
Як віл або кінь, у плуг запрягати,
Ні задишки, ні хрипоти не мати.
Не чула в материнській утробі,
Щоб я так проживала,
Ніякої хвороби не знала
Ні в своєму животті,
Ні в усьому світі.
Замовляння при ріжучих болях
Встану я, Онука Дажбожа, раненько, помолюся Сонцю
і благословлюся, піду в двері, а з дверей у ворота,
Вийду на дорогу, піду до океану-моря.
На океані-морі пливе розмаїтий дуб.
Там сидить Велес, Перун і Мати Лада.
Прийшла я до вас, Отці небесні, жалітись своєю хворобою.
Скажіть ви мені, що то за жінки виходять простоволосі з окіян-моря?
Вони виходять знущатись над народом, ссати кров із жил, з пожил,
З білого тіла, кості пилити, печінку точити, як тії чорнії черви.
Пошліть ви Перуна та Велеса, окуйте, пов'яжіть їх,
Заженіть у темні дубрави, в дикі степи,
Там для них заготовлені ліжки тесові.
А мене, освячену, рожденну, (ім'я) нареченою,
Нападайте, в моєму тину не застрягайте.
Цьому моєму слову нехай буде камінь Алатир
Печатка, щоб не було злим силам оглядки.
Батьку наш Всевишній, Ти на мене через Око поглядаєш,
Алатирем захищаєш. Він для мене зброя вірна,
Тікають всякі болесті від сили його. Не залишай мене, Боже Свароже,
Ласки своєї і слави чистої. Настав і направ мене,
Збав від всякого зла в ділах моїх і помислах. Я до Прави вірно йду,
підкову найду, ріг візьму,
З Богами славними жити буду в достатку і благості.
Замовляння від зубного болю
– Місяцю молодий, зубарю золотий,
Ти по небу ходиш, ти увесь світ бачиш.
Чи бачив ти мертвого у землі?
- Був я на небі, бачив я мертвих -
Сплять, і їм зуби не болять.
…
Місяцю-молодче, ти на небі,
дикий кабан у лузі, камінь у морі.
Як зійдетеся всі брати докупи,
тоді в мене заболять зуби.
Замовляння від зубного болю
Велесе могутній, зціли зуби й немощі,
Велесе могутній, тобі ні сіять, ні орать,
Нічим не займатися,
Тільки мертвих питатися:
Чи в вас зуби болять,
Чи в вас зуби щемлять?
Ні, не болять, не щемлять,
Як залізні лежать.
Велесе могутній,
зціли зуби й немощі.
Щоб так і в рожденного,
Освяченого православного,
(ім'ярек) Богами нареченого,
Не боліли, не щеміли,
На десять літ заніміли.
…
Як роса на Сонці висихає, так
Болесті православного (ім'ярек) полишають.
Виходьте, болесті, із зубів,
Із зубів в ясна,
Із ясен в щоки,
Із щік у жили,
Із жил у волосся,
Із волосся на вітер!
…
А вітер у печери, а печери порушилися,
А печери закрилися. Так болесті зубні зупинилися
І каменем Алатирним під завалом закріпилися!
Замовляння від більма на оці
Велесу помолюся, всім Богам поклонюся,
усім Правим, усім Явим, а найперше Силам Вогняним Небесним.
Станьте у помочі! На горі найвищій стояло три воли.
Білий лизнув – більмо злизнув, сірий лизнув – кров злизнув,
чорний лизнув – всі болесті зняв, копитом пхнув, більмо зопхнув.
Тьху, тьху, тьху! Більмо пропади, з православного (ім'ярек) навік відійди!
Замовляння від падучої (епілепсії)
При цій хворобі вистригали з чотирьох місць голови хворого пучечки волосся, обтинали нігті з пальців рук, ніг і завивали все це вовною, обліплювали воском, встромляли в дірку у вербі над водою, яку міцно забивали кілочком. Зробити все це міг знахар, який перед тим добу не приймав їжі (очищувався).
Замовляння потрібно проказувати над хворим (після допомоги) під час нападу 12 разів. Під ліжко хворого необхідно поставити глиняний горщик з водою, яку потрібно міняти кожні п'ять днів.
Вітроломище, сухоребрище, шестокрилице,
Не маєш ні брата, ні свата. Що думаєш робити?
Думаєш з цього тіла
Рожденої, освяченої, (ім'я) нареченої
Кістки кришити,
Ноги в'ялити,
Руки гнути
Від п'ят до голови,
Від голови до п'ят.
Щоб тебе ножем стинало!
Щоб ти держалася, як пісок на вилах!
Пху, пху, пху!
Щоб ти тремтіла, як клоччя на веретені!
Пху, пху, пху!
Щезай, пропадай і ніколи не вертай!
Великдень зустрічається, а Дажбожа онука (ім'ярек) очищається.
Там весілля відбувається, Полель жениться, бере Лелю-дівку собі за жінку.
Там музики грають, дівки гуляють і тебе чорного виглядають.
Іди до них на весілля, як вони тебе приймуть,
То йди утопися, а від мене відчепися.
Цьому слову моєму кінець і ділу Божому добрий вінець.
Моє слово кріпке, як камінь-Алатир,
А хто камінь той перетре – заговір мій пересилить.
Зробив ти на два, а я відробляю на три,
Відробив на три, а я відробляю на чотири,
Відробив на п'ять, а я відробляю на шість, Відробляю на сім, відробляю після на вісім і на дев'яті,
Від його двора, від його худоби, за нього самого.
Відробляю йому з ніг, з підошов, і з п'ят, і з кісток,
І з литок, з клубів, з пупа, з кишок, з серця, з печінок,
З селезінок, з грудей, з плечей, з горла, язика, бороди і зубів,
З носа і брів, з ніг і очей, з волосся, жил, з паху, з мозку, з вух – очищає Божий Дух. Вогнем-вогневицею, Водою-водницею,
А поверху Прав -хворобу на горло скарав!
Замовляння від підвію (паралічу)
Підвій (параліч), за звичаєвими народними народним віруванням, виникає від підвіяння хворого вітром, а особливо злим – Вихором.
Від цього може помогти тільки Відаюча, яка вже має онуків, викачуючи хворого яйцем. Перед початком Відаюча промовляє:
Стань мені першим разом, Ліпшим часом, Стань мені, Боже Свароже допоможи!
Викачуючи ж хворого яйцем, Відаюча нашіптує:
Препав нічний, напівнічний, препав з роботи,
З сухоти, з ядання, з пиття, з гуляння, з буяння,
З поклику, з помислу, з погляду,
Препав з хмари, з вітру і з сонця.
Нічний, північний, полуденний,
Сходовий, нудяний і сердешний;
Я ж тебе вимовляю, водою виливаю,
Яйцем викачую, на пущі і на сухий ліс одсилаю.
Там тобі гуляти і буяти, гнилі води вивертати, Жовті піски пожирати, синє море попивати.
Щоб тобі тут червоної крові не спивати,
Синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати.
Пху, пху, пху!
Відаюча три рази плює, після цього яйце потрібно спалити.
Замовляння від бешихи
При лікуванні бешихи Відаючі звертаються до Богів і кажуть три рази "Шлях Віри-Веди Правослвної",і тричі "Славу Відданості Роду".Покривають червоню ганчіркою і через ней висушують шкіру вогнем свічки
Після звернення промовляють:
Чи ти з вітру, чи ти з сонця,
Чи ти з каменя, чи ти з роси,
Чи ти з води, чи ти турецький,
Чи німецький, чи жидівський,
чи бахурський, чи татарський
Чи жіночий, чи дівочий,
Чи чоловічий, чи парубочий?
Я ж тебе відмовляю, я ж тебе визиваю,
Тут тобі не бувати, тут тобі не розкошувати,
Жовтої кості не ламати, червоної крові не в'ялити,
Білого тіла не сушити.
Іди собі межи каміння, межи яри, межи ями,
Там тобі воювати, там тобі розкошувати,
Каміння перевертати, жовті піски пересипати,
А тут тобі не бувати.
Слово моє кріпке, Сварогом коване,
Стрибогом верчене, Алатир-вогнем на віки заречене!
…
Батьку небесний, Свароже, Богами Славними чесний,
Піду я до пустого млина борошна позичать,
Піду я до пустої печі хліба напікать, буду я, православнії,
свяченії Богами Славними нареченій (ім'ярек), бешиху замовлять.
Бешиха водяна, бешиха вітряна, бешиха подумана,
Бешиха погадана, бешиха пекуча, бешиха бігуча,
Бешиха дівоча, бешиха жіноча, бешиха чоловіча і парубоча,
Бешиха -бешишник, я тебе засилаю, я тебе замовляю,
Божими словами, Правими молитвами, своїми устами,
Боже Свароже, поможи, біду відведи на віки вічні і всякий час
Летів чорний лебідь, пустив каплю на морі.
Та капля розплинулася, розійшлась по морю.
Щоб так розплинулась, розійшлась бешиха по шкурі.
Замовляння од припухлості
Підем, Сварожим часом, із дверей у двері, з воріт у ворота,
До Дуба прийду, сили візьму
Богу Всевишньому помолюся і Матері Божій
І всім Богам Правим. Всі святіє, станьте в поміч (ім'ярек),
Святий Місяцю-владико, Святії зорі деннії, і нічнії, полуночнії,
І святая Мати Божа своєю поміччю і своїми силами небесними.
"Де ти ходила, святая Мати Божа золотая"
"Я ходила по степах, по морях, по всяких садах і по всяких цвітах".
"Що ти робила, святая Мати Божа золотая?"
Пісок брала, траву рвала, од усяких хвороб я зілля пускала.
Я ще піду на синє море. На синім морі білий камінь, на камені білий баран.
Білого барана я руно брала, ідучи джерела затикала,
До Дажбожого онука, православного (ім'я рек) розставляла,
І кропивою болячку ізганяла.
Час добрий їй посилай,
Час добрий і пору легкую їй посилай, їй опух ізогнать"
Замовляння волосу
Відун бере дев'ять раз по дев'ять колосків і обпалює гострячки.
Далі спалюється маковиння, а з попілу робиться луг.
На місце, де болить, кладуться колоски, поливати лугом замовляється:
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Я тебе прошу, я тебе вимовляю з рук,
З ніг, з очей, з плечей, з усіх сімдесяти жил.
Волос сивий, білий, чорний, червоний,
Блакитний – волос різного цвіту,
Волос конячий, собачий, гусячий,
Курячий, пташиний, голубиний, заходжений,
Заброджений, заїжджаний, заміряний, заспаний,
Насланий, занедбаний, з води, з роси, з чорної хмари, з Божої кари.
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Я тебе прошу, я тебе молю, я тебе вимовляю.
Не я тебе вимовляю, не я тебе визиваю, всі Боги Славні,
Заступники православних,
вони тебе визивають, на синє море тебе посилають.
Тут тобі не місце. Будеш собі у морі пісок порити,
Воду пити, будеш у лісі коріння крутити, гілля ломити,
А тут тобі не місце.
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Волос, волос, іди на дев'ятий колос!
Волос конячий, собачий, курячий,
Гусячий, панський, капланський,
Жидівський, попівський, вдовиний,
Сиротинний, пташиний, голубиний,
Заходжений, заброджений, заїжджений,
Запитяний, заспаний, засланий, з води,
З роси, з чорної хмари, з Божої кари.
…
Вийди, вийди Волос,
На ячмінний колос,
На пшеничний,
На житній,
На гречаний
На вівсяний
І на всяку волосяну, колосяну,
Досить тобі крутіти-вертіти,
Тіло біле ломати,
Білу кістку гризти,
Червону кров пити,
Вийди, вийди волос
На собачий голос,
На ліси дрімучі,
На гади повзучі,
Що у край світа живуть
І хвороби кують,
Згинь, пропади,
Водою Живою на світ прояви,
Сильниї сили, міцніїї жили,
Тіло ціленьке, вік здоровенький.
І від мене і повік
Здоровим хай-буде Божий чоловік!
Замовляння від ячмінцю
Промовляти тричі
Ячмінець, ячмінець, на тобі кукиш,
Що хочеш, те й купиш.
Кобилку купиш, кобилка здохне, а ячмінь усохне.
Птьху, птьху, птьху.
Зав'язати червону нитку дев'ятьма гудзами на безімений палець.
Після чого взяти 9 зернин ячменю і, кидаючи у вогонь, замовляти
Пропади, ячменю, згори синім пламенем,
Як тобі з вогню не вертатися, так мені (ім'я)
З тобою в купі не гратися.
Замовляння від лишая
З ранку на спадаючому місяці змазують росою, що сідає на вікнах, і замовляють:
Слизни, пропади, де взялося – туди йди!
Згинь з лиця, як роса з вікна.
Роса від Сонця Божого пропадає,
Так хвороба ся православного (ім'ярек) злишає!
Як вода висихає, так хвороба щезає,
Згинь, пропади, від мене православного (ім'ярек)
На вік відійди, я Каменем святим захищуся,
Всім Богам помолюся, вони мене закриють
Від болячок всяких відмиють!
Замовляння від бистряків (бородавок)
Сонце, Місяць, Зорі,
Ясність від Богів посилають,
А бородавки з мира (корови) відпадають.
Буду я тисячу ґудзів в'язати,
Тисячу до тисячі рахувати.
Закопаю під порогом нитки,
Щоб пропали бистряки (бородавки).
Беруть удвоє нитки того кольору, що людина (тварина), зав'язують дев'ять гудзів, після чого закопують під порогом хати, якщо бородавки в людини, а якщо у корови, то під порогом хліва, до ниток обов'язково додається ще й зуб борони.
Замовляння від забою
Замовляти шість разів поспіль.
Будь-якого дня, окрім п'ятниці,
Першим разом Божим часом до Бога Сварога звернуся,
Матері Божій і всіх Богів Славних.
Сьогодні не п'ятниця,
то цій ранці-вавці
не відранюватися.
Яко пливе лоза за водою,
треться-ламається,
так ся ранка-вавка
правослвній (ім'я) приймається
і заростається.
Не щемить, не болить,
не горить, не свербить.
Приймається, зростається (повторити тричі)
Не мій дух – Божий Дух.
Не мої слова – а самого Сварога.
Я з річчю, Боги з поміччю.
Замовляння крові
На камені, на острові,
На Світовій горі бігло три ріки:
Одна водяна, друга медяна, третя кровава.
Я водяну виллю, а медяну вип'ю,
А кровавою кров замовлю.
Замовляння крові
Дівка йшла, кам'яні відра несла,
до кам'яного колодязя пішла,
відра упустила, вода розлилась,
а у Дажбожого онука кров обнялась.
Замовляння крові
Летіла ворона через море, ключі загубила.
Мати Лада йшла, ключі знайшла,
море замкнула, кров замовила.
…
Велесу помолюся, на чотири боки поклонюся,
У Рідних Богів попрошу
на допомогу, на порятунок.
І Ладу Божої Мати прошу благословити,
(ім'ярек) кров замовити.
Два брати січуться, рубаються,
Сестра Дана кров замовляла:
Стій, кров, зупинись, не йди,
Бо тобі так буде, як тій молодиці,
Що в неділю до обіда хліб пекла.
Хліб печеться, а кров замовляється,
од огню одкидається.
Не я сама замовляю, а Божа Мати, а я словом.
А сам Сварог з поміччю.
…
Велесу помолюся, Матері Всевишній,
Рідним Богам поклонюся, на допомогу покличу,
прийдіть з силами Вишніми, силами Небесними,
Зорям-зірницям, скорим помічницям.
Станьте мені до помочі і допоможіте мені Духом Рода Святого Небесного кров зупинити.
На синьому морі, на залізнім току – там залізна баба,
а в тої баби – сім дочок, а в тих семи – також по сім.
Вони одмовляють і одговорюють од крови,
і од кров'яної, і водяної, і вітряної кров’яницю попивають,
молошщю поїдають. Вони од кров'яної, од водяної і вітряної.
…
На морі, на окіяні, на острові Буяні,
стоїть Дерево Дуб-Стародуб, а під ним Білий камінь,
а за тим каменем сидить Лада Матінка Божа,
шиє вона шовком криваву рану,
шовку не стало й кров перестала (тричі).
Молитва проти замовляння чорного
Якщо є відчуття, що хтось закляв, то кладуть на вікно Алатир.
Після чого виходять на двір і беруть через вікно Алатир.
З свяченою Живою Водою тричі обходять хату, примовляючи:
На всяке врем'я, на всякий час
Поклоняємося до Землі-Матінки з благим словом.
Довготерпеливий, багатомилостивий,
Праведник славлячої, що кривдників милує,
Всіх ти кличеш до Роду Єдиного і Прави Святої.
Заради Слави правої обертаєшся у своєму Духові.
Боже Свароже! Прийми молитву в цей час,
Яко сам себе у Сварожичах приймаєш,
Душу просвіти, тіло очисть
Від всякої хвороби, як сам Святий і Чистий.
Зціли немощі наші,
Обстав нас Рідними Богами!
Слава Тобі, Отцю нашому, і Матінці любій,
Єдиний Рід праведний єсть, і
Славні ми від Слави Славної -Птиці Святої
Яко ми є Православні, тако нам Боги в поміч!
Відганяю, заклинаю -
Божими словами, Божими молитвами,
Родом Святим, Богом благим!
Життя його благословенне на віки віків!
Потішаю радістю, веселістю,
Бог дає кріпкість на віки віків!
І сила до нас Божа йде через Алатир-камінь!