Розділ 4
Джерик Самсунґ
Гаррі проснувся наступного ранку від того, що магнітофон досі грав. Це справді була прекрасна пісня. Гаррі кинув око на сплячу Герміону. Вирішивши розбудити її, він перевернув її на бік.
- Що...? – пробурчала Герміона.
- Дякую за ту пісню. Це було чудово. Ти маєш чудовий голос, справді. – сказав Гаррі.
- Дякую. – сказала Герміона і зітхнула. – Мені подобається ця пісня. Бітлз мають деякі прекрасні пісні, і це одна з них, яку я обожнюю найбільше.
Гаррі кивнув і імпульсивно чмокнув Герміону в щоку.
- Дякую, Герміоно, ти неперевершена.
Гаррі ласкаво відсунув Герміону від себе, встав і потягнувся. Рон напевно думає, що вони роблять тут щось незаконне. Що ж, хай собі думає.
Герміона встала коло Гаррі і також потягнулась, витираючи заспані очі. Вона біла дуже приваблива в її піжамі. Герміона помітила, що Гаррі сміється і запитала з чого.
- Ти така приваблива в цій піжамі... – відповів Гаррі.
Герміона зашарілась і промимрила щось про те, щоб піти нагору і перевдягнутись. Гаррі провів її, а тоді пішов нагору до Ронової кімнати, де Рон хропів на ліжку. Він швидко почав його трясти.
- Де горить? – сонно спитав Рон.
- Ніде. – відповів Гаррі, трусячи його голову.
Бурчачи, Рон сів. Коли ж він зловив погляд Гаррі, який стояв коло нього досі в піжамі, то усміхнувся.
- То що трапилось минулої ночі?
- Нічого. – пробурмотів Гаррі.
Рон здивовано підняв брови:
- Нічого?
- Я не хочу розказувати тобі про це зараз, Роне. Я розкажу тобі якось іншим разом, добре?
Рон знизав плечима і почав одягатись. Гаррі зітхнув. Саме зараз він з якихось причин не хотів нічого казати Ронові. Він відчував, що це стосується тільки його і Герміони. З часом він можливо розкаже це Ронові, але зараз він хотів би залишити це приватним.
Після того, як обидва одягнулись, вони зійшли вниз до сніданку.
Місіс Візлі глянула на них:
- На кінець-то прийшли. Всі вже тут, за винятком Герміони, я так бачу. Давайте швидше.
Вони взяли собі трохи каші і сіли їсти. Герміона ще не прийшла і Рон весь час дивився на Гаррі підсвідомо надіючись, що вони з Герміоною ще досі на побаченні.
Врешті через п’ять хвилин Герміона таки прийшла і Рон почав дивитися на неї, але ні Гаррі, ні вона не говорили про це.
Фред і Джордж зайшли, як завжди сміючись:
- Не можу дочекатись коли ми випробуємо це на Джіні.
Рон весело кивнув:
- Так, стає гаряче. Герміоно, почекай будь ласка, поки ми вернемось в Гоґвортс.
Вона зашарілась, але виглядала щасливою. Джіні прийшла через кілька хвилин після цього у дуже тонкій футболці і джинсах, які здавалося б зараз злетять з неї. Рон окинув її поглядом і розлючений встав.
- Передягнись негайно, молода леді. – на пів крикнув він.
Вона холодно глянула на нього:
- Ти не є моя мама.
- Зате я є, – пролунав голос з-за неї, – і я наказую тобі негайно вернутися в свою кімнату і переодягнути це шмаття!
Зітхнувши, Джіні почалапала з кухні виконувати мамин наказ.
- Де Луна? – спитав Гаррі.
Рон знизав плечима і поглянув на Герміону.
- Я не бачила її сьогодні. – сказала вона.
Рон запхав до рота залишки каші і встав:
- Я попробую знайти її.
- Я тобі допоможу. – запропонував Гаррі.
Рон і Гаррі почали обшукувати безліч кімнат у будинку на площі Гримо 12. Через двадцять хвилин обоє були доже змучені, як раптом почули приглушені звуки, що долинали з підвалу. Хлопці перезирнулися і побігли вниз по сходах.
Луна лежала на дивані і видавала глухі схлипування.
- З тобою все в порядку? – нервово спитав Рон. І він і Гаррі подумали, що Луна напевно плаче за своїм батьком.
Вона встала з дивану і витерла сльози:
- Зі мною все добре. Вже час снідати?
Рон тихо кивнув і вони пішли нагору. Луна більше не схлипувала. Коли вони увійшли на кухню, Луна стала як завжди мрійлива і почала їсти кашу у своїх звичних манерах.
Герміона запитально подивилася на Гаррі, але той похитав головою. Після того, як Луна, Герміона і Джіні закінчили, всі п’ятеро пішли до кімнати Рона.
Гаррі в голову раптом стрільнула чудова думка і він обернувся до портрету з Фінеасом Ніґелусом.
- Еее... Фінеасе? Містере Ніґелусе?
Голосний, фальшивий храп долинув до його вух.
- МІСТЕР НІҐЕЛУС? ФІНЕАС!
Він дуже театрально проснувся. Фінеас Ніґелус, старий директор Гоґвортсу і один з Сіріусових предків, був на двох картинах (на скільки знав Гаррі): одна тут і одна в кабінеті Дамблдора. Він міг переходити з одного портрету на інший і передавав інформацію, хоча робив це дуже неохоче. Якби не відданість Дамблдору, він можливо взагалі б нічого не робив.
- Хто це? – сказав він. – А, це ти, маленький плаксивий хлопчик, який думає, що він пуп світу.
Гаррі хотів крикнути також щось образливе, але Герміона наступила йому на ногу.
- Ти можеш спитати в Дамблдора, чи потребує він нашої допомоги в якомусь бою.
- ЩО? – крикнула Герміона. – Не дурій, Гаррі, ми не настільки сильні, щоб надати якусь суттєву допомогу.
Гаррі глянув на неї:
- Герміоно, це єдиний спосіб у який я можу відімстити за смерть мого хрещеного батька. Вб’ючи людей, які вбили його.
Герміона подивилася на нього, і сльози заблистіли в її очах:
- Гаррі, згадай, що трапилось минулого разу, коли ми на таке зважились. Джіні вивихнула ногу, на Рона наклали якесь прокляття і він не міг здорово мислити, я втратила свідомість і вмер Сіріус! Будь ласка, Гаррі, давай лишимось тут.
Гаррі подумав, що Герміона права. Вони будуть ризикувати своїми життями. А лишній ризик нікому не потрібний. До того ж Гаррі не хотів, щоб через його дурість хтось вмер. Гаррі навіть думати не міг про те, що Рон або Герміона можуть померти.
- Ти права, Герміоно. – сказав Гаррі. Вона аж засяяла вдячністю і міцно обійняла Гаррі.
Він пробував вивільнитись, тим більше, що Джіні вбивче дивилась на Герміону, а Рон виглядав так, ніби зараз вибухне сміхом. Луна як завжди про щось мріяла, але між тим також дивилась на них. Врешті, Герміона відпустила його і Гаррі глянув на Фінеаса, який непереконливо хропів.
- Фінеасе, не зважай. Продовжуй далі “спати”. – сказав він.
Фінеас Ніґелус зробив вигляд, ніби він не чує Гаррі.
- То що будемо робити? - спитав Гаррі, відчуваючи нудьгу.
- Як щодо магічних шахів?
Рон побив кожного з них десь після двадцяти ходів. В кінці він все таки побив Гаррі, який був найкращим після самого Рона, забравши Гарріного офіцера своєю королевою, і тим же поставивши йому мат.
Два тижні по тому атаки не припинилися, однак були більш ізольовані від народу, концентруючись тепер поза Лондоном. Все виглядало так, ніби Волдеморт вповільнив темп атак, даючи шанс на створення широко розповсюдженої паніки. Напередодні, Люпин висловив думку, що Волдеморт знає, що люди передбачили атаки і вірогідно підготувались до цього. Тож Волдеморт, напевно, вирішив деякий час почекати і нікого зараз не чіпати, а потім, так як він зробив шістнадцять років тому, напустити на всіх неочікуваний страх, і вони йдучи додому, з жахом бачитимуть над своїми будинками Чорні Мітки.
За тиждень до того, як почався навчальний рік, Гаррі, Рон, Герміона і Джіні вирушили на алею Діаґон з місіс Візлі, щоб придбати все необхідне до школи (Луна вже все купила). Місіс Візлі відлучилась по “справах Ордену” і Гаррі слухав Люпина, який пояснював Тонкс, чому він не допоміг їм на одному з нападів Волдеморта. Після того Герміона почала вголос вирішувати, що вони там таке роблять в Ордені, що тільки шестеро чи семеро людей знають про це, і Гаррі підтакував їй. Нарешті всі зібрались коло каміну.
Гаррі, з повними кишенями золота, чекав, поки Рон з Джіні, використовуючи порошок флу, вирушать на алею Діаґон.
- Твоя черга, Гаррі. – сказала місіс Візлі.
Герміона стиснула Гарріну руку, і Гаррі рішуче ступив назустріч черговій “флу-подорожі”. Гаррі увійшов в камін, кинув на підлогу порошок, але раптом чхнув у ту секунду, коли вимовив:
- Алея Діаґон.
Гаррі відчував, як він рухається через десятки камінів і через один з них раптом вивалився. Він опинився в крамниці, яка точно не була на алеї Діаґон. Гаррі швидко зрозумів, що він є в “Борджин і Беркс”, крамниці на алеї Ноктерн, яку він випадково відвідав чотири роки тому. Алея Ноктерн це підземне місце, де, на Гарріну думку, продавалось багато нелегальних речей.
Гаррі відчув якийсь поштовх, щоб оглянути цю крамницю, хоча й знав, що це не сподобається місіс Візлі, і що всі вони зараз шукають його. Можливо ця крамниця або інші на алеї Ноктерн можуть мати корисні речі для прочитання і вивчення.
Гаррі підійшов до відділу крамниці, де були виставлені зморщені людські голови. Він почав розглядати їх і хвиля хворобливого магнетизму нахлинула на нього.
- Щось шукаєте? – пролунав голос із-за нього.
Гаррі повернувся і побачив містера Борджина, його волосся де-не-де було сиве, а живіт трохи грубий. Але він не втратив свій єлейний голос.
- Ще ні. Я перший раз в цій крамниці. – холодно відповів Гаррі, пригладивши волосся, щоб прикрити шрам від містера Борджина.
- Що, вас зовсім нічого не цікавить? – спитав Борджин.
- Є якийсь спосіб легально причинити максимальний біль? – запитав Гаррі, намагаючись знизити зацікавленість до мінімуму.
- Легальний? – спитав Борджин.
- Ну, щось на заміну закляттю Круціатус.
Борджин почав обшукувати крамницю і нарешті витягнув книгу заклинань з-під прилавку.
- Моя власна. – сказав він.
- Що в ній? – запитав Гаррі.
Борджин показав йому кілька сторінок, де були намальовані відразливі описи дії особливих проклять. Вони могли б бути використані можливо для ДА і щоб відімстити за смерть хрещеного батька.
- Скільки за неї?
Вони почали торгуватися, і невдовзі Гаррі вийшов із магічно зменшеною книгою, тож її вага не була суттєвою, а от його гаманці після покупки відчутно полегшали. Гаррі поглянув на вуличку Алеї Ноктерн, і йому стало страшнувато.
Жінка, яка тримала людські кишки, підійшла до нього.
- Загубився, чи не так? – спитала зловісно вона.
- Ні. – відповів Гаррі майже загрозливо. Вирішивши, що Гаррі не є один з тих, кого можна надурити, відьма пішла далі.
Раптом Гаррі спіймав погляд Драко Мелфоя, який прогулювався зі своєю матір’ю по стежці.
- Хіба це не славнозвісний Шрамоголовий? – сказав Драко посміхаючись. – Ніколи не думав, що доживу до дня, коли побачу тебе, що ходиш по алеї Ноктерн.
- Хіба це не Драко Мелфой? – скопіював Гаррі. – Ніколи не думав, що побачу як ти купляєш речі після того, як твого батька ув’язнили.
Драко виглядав злобно і сконфужено, але прошепотів:
- Що ж, мій батько зараз на волі, тож я не переживаю.
Гаррі усміхнувся:
- Передай йому, що я чекаю на нього.
Гаррі пройшов повз Драко і його гарну, але з відразливим обличчям матір, не звертаючи уваги на дике шипіння Драко.
Рухаючись вниз по вуличці, Гаррі зупинявся в різноманітних магазинах, але нічого не купляв. Там не було ніяких книгарень з прокляттями, а Гаррі не цікавили намиста, задушували тих, хто їх носив.
На повороті Гаррі помітив занедбаний старезний магазинчик, який здавалося б зараз розвалиться. Він підійшов ближче і помітив назву “Плоть і кров”. Це була книгарня.
Гаррі зайшов усередину. Він досі відчував страх при перебуванні на алеї Ноктерн, місці про яке Геґрід казав, що “якщо тебе там побачать, то подумають, що ти з’їхав з глузду”.
Тихий дзвін пролунав, коли він зайшов у магазин, його очі оглянули все.
Хтось торкнувся його плеча. Гаррі витягнув чарівну паличку розвернувся і наставив її перед собою. Але там нікого не було. Гаррі глянув вниз, і побачив зловісного на вигляд чаклуна.
- Джерик Самсунґ. – сказав той, подаючи свою маленьку руку.
Гаррі обережно її потиснув. Самсунґ досягав Гаррі ледве до колін. Чи ж міг він бути загрозливим для нього.
- Дін Томас. – сказав Гаррі перше, що спало йому на думку, пригладивши волосся.
Джерик Самсунґ кивнув і пильно подивився на нього. Його великі очі здавалося б зараз вилетять:
- Що б ви хотіли купити, містер Томас?
- Я шукаю книги з прокляттями. – відповів Гаррі.
Самсунґ кивнув і відвів Гаррі до секції, де були всюди малюнки з проливанням крові, і люди лежали на землі, вмираючи.
- Ці найкращі. – сказав він.
Гаррі почав проглядати їх і брав ті, які найбільше його цікавили. Там було багато книг “як причинити біль”, деякі “як відімстити” і одна “як вбити людину” за допомогою різних отрут. Поклавши все в велику сумку, Гаррі підійшов до каси.
- Це буде тридцять два ґалеони, містере Поттер. – сказав Самсунґ, наставляючи свою маленьку долоню.
- Стривайте, звідки ви знаєте...?
Маленький чаклун відразливо посміхнувся:
- Я багато чого знаю про тебе. Мій знайомий Северус дуже часто розповідав про тебе. Правда, дуже критично.
Джерик Самсунґ посміхнувся:
- Так, ми вчилися разом з ним. Тоді ми не звертали один на одного уваги, але тепер ми друзі. Вже п’ять років під час розмови, я чую від нього тільки “Поттер це” та “Поттер те”. Це трохи нудно. Але й тепер мені важко повірити, що Гаррі Поттер ходить по алеї Ноктерн і шукає книги з прокляттями.
- Після того, як повернувся Волдеморт, це, на мою думку, найкраща ідея. – сказав Гаррі, напруживши очі. – Просто я повинен йому відімстити за одну справу.
Самсунґ кивнув:
- Розумію. Але я би порадив вам, все таки, залишити алею Ноктерн. Ваші друзі можливо турбуються про вас.
Гаррі усміхнувся:
- Дякую, сер. Еее...чи ви знаєте яке-небудь закляття, щоб зробити мої книжки невидимими.
Самсунґ витягнув свою чарівну паличку, і після того, як пробурмотів кілька слів, книжки стали невидимі в Гарріній сумці.
- Дякую.
Нарешті Гаррі вийшов з алеї Ноктерн на світлу і життєрадісну алею Діаґон. Він поглянув навколо, шукаючи кого-небудь з Візлів, або Герміону.
Він пішов по вуличці, дивлячись направо і наліво. Раптом хтось закрив йому рукою очі. Голос був низький, але таким, що легко розпізнається:
- Де ти був так довго?
- Еее... – сказав Гаррі, стараючись відіпхнути Герміону.
Герміона не відпускала його і Гарріні очі були досі закриті.
- Припини це негайно! – майже крикнув він.
- Де ти був? – повторила вона.
Гаррі про це не подумав. Звичайно, він сховав все, що купив. Але як він мав пояснити те, що його не було цілу годину. Раптом йому в голову прийшла чудова ідея.
- Я застряг у будинку. – відповів він холодно.
Герміона повернула Гаррі і обережно на нього глянула. Він також на неї глянув, стараючись виглядати так, ніби нічого не сталося. Врешті вона кивнула і показала рукою, щоб продовжував.
- Тож коли сім’я побачила, що Гаррі Поттер застряг у їхньому каміні, то відразу пригостили мене сандвічами. Також я дав кілька автографів.
Герміона подивилась на нього і розреготалась. Гаррі витріщився на неї, а та все сміялась і сміялась.
- Що є так жахливо смішне? – спитав він, тримаючи її плечі.
- Ти. – відповіла вона, схопивши його руки і стараючись забрати їх.
Гаррі здивовано глянув на неї, спокійно чекаючи нормальної відповіді. Коли вона врешті перестала реготати, Гаррі запитально подивився на неї.
- Це так смішно, – сказала вона, – тепер ти опиняєшся в якомусь будинку, тобі раді і тебе пригощають сандвічами. А три місяці назад, більшість людей швидше всього б вигнали тебе.
Гаррі засміявся. Герміона була права. Майже весь минулий рік магічний світ думав, що він божевільний лунатик, який весь час торочить про повернення Волдеморта. Після того, як Темний Лорд об’явився їм у Міністерстві магії, два місяці тому, під час битви, яка коштувала Сіріусу життя, кожен відразу знову потягнувся до Гаррі і він знову став всесвітнім героєм.
- А де Рон? – сказав Гаррі, шукаючи серед натовпу руде волосся.
Вона знизала плечима:
- Не знаю, вся сім’я розсипалась по алеї Діаґон, шукаючи тебе.
Гаррі здивовано глянув на неї. Вона завжди чомусь виглядала так, ніби їй все одно, знайдуть вони решту Візлів чи ні. Так, ніби вона хотіла провести більшість свого часу з ним, без рудої сімейки.
- Еее...хочеш морозива? – спитав Гаррі.
Герміона зашарілась, але Гаррі не був впевнений чому. Можливо, тому що вони збиралися відкрито проводити час один з одним, замість того, щоб займатися тим, що потрібно і шукати Візлів. Гаррі відчув, що він не має цього робити, але він подумав, що в кафе вони можуть побачити Рона, і все стане на свої місця.
Але, кафе Флореана Фортеск’ю було зовсім пустим, за винятком молодої пари, що цілувалась у кутку. Нервово дивлячись одне на одного, вони сіли подалі від пари. Коли Флореан підійшов, щоб взяти замовлення, Гаррі швидко замовив велике бананове морозиво з ягодами для Герміони, велике малинове з арахісом для себе. Після довгого мовчання, Гаррі врешті порушив тишу.
- Що, чорт забирай з нами таке? Ми знаємо один одного вже більше як п’ять років…ми, я думаю, повинні більше говорити між собою. – сказав він, поправивши волосся.
Герміона розсміялася:
- Так, ти правий.
Гаррі і Герміона провели наступні пів години розмовляючи. Не про Волдеморта, а про величезну кількість інших речей, включаючи те, що вони будуть робити після Гоґвортсу і як вони будуть це робити, говорили про минулорічну битву у відділі таємниць, але найбільш важливе для них обох, говорили про того, кого вони зовсім недавно втратили.
Гаррі відчув, що по його лицю течуть сльози і він перестав говорити про Сіріуса. Герміона хустинкою витончено витерла сльози з її власного обличчя і витягнувши руку, зробила те ж саме йому. Гаррі нахилився і відчув, що сльози витерті з його щік.
- Розкажи мені про свою маму. – сказав він.
Герміона підняла голову і глянула вгору:
- Вона була прекрасною. Вона завжди була дружньою і люблячою. Завжди, коли я її потребувала, вона була поруч. Якщо я мала проблему в школі, або зробила щось погане, або ще щось, я завжди могла вилити свою душу матері, не боячись бути покараною або осміяною. Вона завжди розказувала мені те, що я повинна була знати (не те, що я хотіла знати) і їй вдавалося ні разу не поранити мої почуття. Вона завжди очікувала від мене чогось великого, але казала, що любить мене не залежно від того, добре я здала екзамен чи ні. Це було так важко.
Герміона видула ніс, сльози тепер були дуже важкі. Гаррі поклав на неї руку, щоб підтримати. Це її трохи заспокоїло і вона прошепотіла:
- Я досі не вірю, що вона пішла…
Гаррі поглянув вгору. Його брови нахмурились. Що Дамблдор сказав йому два роки тому? Згадавши, Гаррі вирішив сказати це їй, добавивши частину того, що є правильним на його погляд. Витягнувши руку, він повернув Герміонин підбородок так, щоб вона глянула йому в очі.
- Герміоно, чи ти думаєш, що мертві справді покидають нас? Ти думаєш, що ніхто з них не живе? Ні, вони живуть. Не, як привиди, Герміоно, але, як духи. Не, як щось, що є видиме. Знаєш, де вони живуть?
Герміонині очі обпалили його. Багато емоцій переповнювали її в цю хвилину. Щастя, сум, бажання, потреба, радість, страх, любов… Погладивши щоку, Гаррі прошепотів:
- Вона живе в тобі, Герміоно. Вона живе в твоїй красі, твоїй любові, твоїй дружбі. Вона живе в твоєму серці.
Гаррі відчув, що сльози знову потекли по його обличчю, але Гаррі змахнув їй. Герміона встала з-за столу і міцно обійняла його. Її плечі були мокрі від сліз.
- Герміоно, я завжди буду тут для тебе, коло тебе. Запам’ятай це, добре?
- Так, Гаррі, – прошепотіла вона, - так, я деколи справді розуміла це.
Гаррі погладжував волосся Герміони, яка прихилилась, і час від часу схлипувала. Раптом він згадав, як колись те ж саме він робив Чо, коли їхні відносини, здавалося б ніколи не зруйнуються. Зараз не був такий час, щоб згадувати це, але чомусь саме зараз у Гаріних вухах лунали тяжкі ридання Чо. Та зараз з ним, у його обіймах була Герміона, і йому це подобалося більше. Хоча все це було дуже дивно.
- Давай знайдемо Рона? – прошепотів він, коли вона перестала плакати.
Герміона кивнула і вони пішли довгими вулицями алеї Діаґон, шукаючи хоч когось з Візлів. Врешті вони налетіли на Джіні, яка прогулювалась із своїм минулорічним хлопцем, Майклом Корнером.
- Джіні і Корнер? Я думав, що вони розійшлися. – прошепотів Гаррі.
Герміона розгублено знизала плечима.
- Привіт, Гаррі? – крикнув Майкл.
Гаррі кивнув:
- Здоров, як ти?
- Чудово. – відповів він. – А ми робитимемо цього року знову збори ДА?
- Так. Я чув, що вчитель захисту буде кращим, тож для нас ДА не становитиме небезпеки.
Майкл посміхнувся:
- Чудово. Поговоримо пізніше.
Герміона і Гаррі помахали йому, побачивши, що Джіні проігнорувала їх.
- То де Рон? – спитав Гаррі, оглядаючись.
Герміона розреготалась:
- Давай глянемо в ″Все для квідичу.″
Справді, в магазині вони знайшли Рона, який дивився на мантії ″Гармат з Чадлі.″
- Ось де ти, Гаррі. Де ти був?
Гаррі знову швидко повторив свою брехливу історію і під кінець Рон розсміявся.
- Досі відомий? – риторично запитав він.
Гаррі посміхнувся своєму кращому другові:
- Я бажаю протилежного.
Герміона ствердно кивнула, а Рон просто знизав плечима.
- То як щодо цих мантій? Думаєте, я зможу попросити у Фреда і Джорджа, щоб вони купили мені одну на Різдво?
- Нас хтось кликав?
Фред з Джорджем вийшли з тіні і наблизились до трійці.
- Перерва на ланч. – сказав Джордж, потягуючись.
- Може підемо і перекусимо в Дірявому Казані?
Всі погодились і пішли у Дірявий Казан, де бармен Том надав їм місце позаду. Урочисто оголосивши, що він з Джорджем заплатить за обід, Фред таємно оглянувся перед тим, як говорити.
- Це мені так здалося, чи Джіні справді розмовляла з тим її минулорічним хлопцем, Корнером?
- Ми бачили те ж саме. – відповіла Герміона.
- Я думаю, що вони з Діном розійшлись. – сказав Джордж.
- Чи з Гаррі. – відгукнувся Рон.
Всі кивнули і Гаррі помітив, що Герміонині очі налилися кров’ю. Це був її смертельний погляд. Його бачили тільки Ріта Скітер і купу разів Рон. Сам Гаррі не хотів стати його жертвою.
- То ж чи всі ви йдете зараз купляти нові мантії? – спитав Фред.
Гаррі, Рон і Герміона кивнули, а Рон доповнив:
- Я думаю, що Гаррі особливо потрібні нові мантії. Він виріс занадто багато, як на його старий одяг.
Гаррі вдарив Рона по руці, але кивнув:
- Так, Я думаю, що він правий.
Рон загордився:
- Звичайно, я правий. Я завжди правий.
Сміючись, трійця пішла до мадам Малкін за новими мантіями. Гаррі і Рон отримали їх відразу, а Герміона ніби хотіла купити весь магазин. Через пів години вони все ще сиділи на підлозі, чекаючи на Герміону.
Коли вона таки прийшла, Рон закричав на неї:
- Що ти там робила?
- Я вибирала плаття. – відповіла вона.
- Хіба в тебе нема ще? – задумано спитав Гаррі.
- Я хочу нові.
- Жінки. – проворочав Рон. Гаррі мовчки погодився.
Врешті, через п’ятнадцять хвилин Герміона прийшла в нормальному одязі, несучи з спиною величезний мішок. Рон і Гаррі округлили очі, побачивши його, але дівчина проігнорувала це.
- Куди тепер. – спитав Рон.
Вони провели весь день весело купляючи все потрібне до школи. Гаррі був дуже радий, що не матиме цього року уроків з Снейпом, але був дуже здивований, що може стати аврором, не здавши НОЧІ з настойок. Він досі не знав, яким буде його шостий предмет. Рон вчора дізнався. На його жах, це буде віщування. Гаррі відчував дивний біль в животі, який, на його думку, свідчив, що йому дістанеться або віщування, або історія магії.
Коли вони повернулися на площу Гримо, 12, то Гаррі побачив там лице тієї людини, яку він і не очікував там побачити. Це був Джерик Самсунґ. Він говорив з Дамблдором у дуже серйозному тоні.
- Хто той чоловік, що розмовляє з Дамблдором? – прошепотів Рон.
Герміона знизала плечима і Гаррі зробив так само, хоча знав Джерика. Раптом жахлива думка прийшла Гаррі до голови. А що, як Самсунґ розказав Дамблдор, що він купував книжки з чорним мистецтвом? Дамблдор був би розчарований в Гаррі.
Дамблдор помітив трійцю і широко усміхнувся.
- Привіт, Гаррі, містере Візлі, міс Ґрейнджер. Я хочу познайомити вас з моїм другом, Джериком Самсунґом. Він є членом Ордену.
Всі привітались і Гаррі помітив, що Самсунґ нічого не розказав Дамблдору. Але чому член Ордену продає темні книги? Чому він продав їх Гаррі. Все переплуталось.
Джерик не подав знаку, що знає Гаррі, а просто всім кивнув.
- Думаю, ми підемо нагору. – сказав Рон.
Трійця вийшла і Рон зачинив за собою двері.
- Той чоловік такий маленький. – сказала Герміона.
- Так. – мовив Рон, сідаючи. – Він трохи чудак.
Обоє поглянули на Гаррі, який нічого не казав.
- Гаррі, а що ти думаєш?
- Так, він дивний. – сказав Гаррі, все ще думаючи про свої попередні запитання.
Рон запитально подивився на Гаррі, але більше нічого не сказав.