Розділ 3
Перша атака
Містер Візлі встав і зітхнув:
- Тонкс і я мусимо піти в міністерство. Всі решта лишайтесь тут. Молі, охороняй їх.
Перед тим, як виходити, містер Візлі вкинув ще один кусок пирога в рот.
Місіс Візлі поглянула, чи всі є тут і пробубоніла:
- Так, доїдайте і йдіть спати. Я не хочу, щоб ви чимось турбувались. Це до нас не має ніякого відношення. Нас тут ніхто не знайде.
Всі трохи перелякано кивнули. Гаррі швиденько доїв свій пиріг і махнув Ронові, Герміоні, Фредові та Джорджеві, щоб ті йшли за ним. Похнюпившись Джіні сама попленталась в свою кімнату.
- Я не можу в це повірити. – сказав Рон, коли вони зайшли в його і Гарріну кімнату.
- А я можу. – сказав Гаррі похмуро. – Навіщо тепер Волдеморту сидіти тихо? Міністерство визнало його повернення і він провалився, коли хотів дістати пророцтво. Що б тепер заставило його сидіти спокійно?
Всі погодились, а Джордж сказав:
- Але це буде погано для бізнесу. Тепер ніхто не захоче виходити з будинку.
- У їхніх будинках буде так само небезпечно, як і поза ними. – сказала Герміона.
- Ну, – сказав Джордж, – ми йдемо спати. Завтра буде дуже довгий день.
Він з Фредом роз’явився, залишивши трійцю дивитися одне на одного.
- Добре, що хоч ми в безпеці. – сказав Рон.
- Я надіюсь, що ніхто з наших знайомих не помре. – сказав Гаррі стурбовано.
Герміона кивнула і сіла ближче до нього.
- Давайте поговоримо про щось інше. – запропонував Рон.
- Добре. А ви вірите в те, що ми будемо мати приватні уроки з Кінґслі?
- Так. Щоб ми на них не вивчали, це буде круто. – погодився Рон. – А Дамблдор назвав нас “трьома найкращими учнями, яких він коли-небудь знав”. Б’юсь об заклад, мама була вражена.
Гаррі кивнув і тоді сказав:
- Разом з ДА я буду мати тільки два вільних дні.
А Герміона розмріялась:
- Так...ми будемо мати стільки домашніх завдань...
- Та-а-а-к, – позіхнув Рон, – я йду спати. Побачимось завтра.
Рон впав на ліжко і відразу захропів.
- З тобою все в порядку, Гаррі? – спитала Герміона.
- Я подумав про Сіріуса. – сказав він задумано.
- Гаррі, я знаю, що ти відчуваєш. – сказала вона.
Раптом щось у Гаррі всередині щось перевернулось і він вже був на ногах:
- Справді, Герміоно? Справді? Чи в тебе коли-небудь хтось з близьких помирав? Га? Сіріус був для мене як батько! ТОЖ, ЧИ НЕ МОГЛА Б ТИ ЗАКРИТИ СВОГО САМОВПЕВНЕНОГО РОТИКА?!
Герміона спокійно подивилась на нього:
- Так, Гаррі. Моїй мамі у лютому поставили діагноз рак мозку. Вона померла в перший тиждень липня. Тому, я думаю, що знаю, що ти відчуваєш.
Вона дивилась на Гаррі і непомітні сльози звисали з її вій. Гаррі почувався незручно. Він сів і обняв Герміону:
- Вибач, я не знав...
- Та нічого. – сказала Герміона, стараючись стримати сльози.
- Герміоно, я справді не знав. – промимрив Гаррі. – То весь цей час, ти нічого не казала ні Ронові ні мені, про те, що твоя мама смертельно хвора, ти отримала відмінні СОВи і була неперевершеною у відділі таємниць. Я вже це казав, але скажу ще раз – ти чарівна дівчина.
- Дякую, Гаррі. – сказала Герміона і обгорнула руками Гарріну шию.
- Хочеш залишитися тут на ніч? – спитав Гаррі.
Гаррі ліг. Через секунду до нього приєдналася Герміона. Вона обняла його і тихо заплакала. Гаррі ще раз на неї глянув і заплющив очі.
Він був у кімнаті на вимогу. Що я тут роблю? Зараз же літо! Його мозок відмовлявся працювати. Тоді він побачив її.
Це була Чо Чанґ. Вона була у нічній сорочці і виглядала дуже привабливою. Чо почала кричати, що хоче його Вогнеблискавку. Гаррі розізлився (він крикнув: “Чому я маю віддати тобі мою Вогнеблискавку) і пішов до дверей.
- Гаррі! – почувся голос десь ззаду.
Він обернувся і побачив, що Чо Чанґ перетворилася на Герміону. Вона також була дуже гарною. Тоді вона спитала в Гаррі:
- Ти колись витреш свої окуляри?
Гаррі в нерозумінні знизав плечима:
- Що ти маєш на увазі?
- ГАРРІ!
- Не треба кричати. Я ж біля тебе. – сказав Гаррі.
- ДАВАЙ! ВСТАВАЙ!
Гаррі десять хвилин пробуджувався. Коли він врешті-решт проснувся, то не зміг поворухнути рукою. Він роздивився навкруг і помітив, що сталося з його рукою. Герміона і досі була в його ліжку. вже другу з трьох ночей.
- Почуваєшся добре? – спитав Рон, вдавано серйозним тоном.
- Роне, я все поясню пізніше. – прошепотів Гаррі.
Рон розумів, що мала бути поважна причина тому, що Герміона спить біля Гаррі. Він розвернувся і побіг снідати.
Гаррі м’яко потрусив Герміону:
- Герміоно, вставай.
Герміона розкрила очі.
- Може хочеш піти...е-е-е...переодягнутись?
- Звичайно.
Він хотів вже закрити за нею двері, як раптом вона нахилилась і поцілувала Гаррі в щоку.
- Гаррі...
- Так?
- Дякую за все. – сказала Герміона і вийшла.
Гаррі швидко переодягнувся і побіг вниз, щоб знайти місіс Візлі і Стержиса Подмора для безпечної розмови.
Рон вже сидів за столом і з апетитом запихав в себе сніданок. Фред і Джордж вже напевно працювали. Гаррі сів біля Джіні і навпроти Рона. Джіні підморгнула йому. Але Гаррі ігнорував це.
- Що ми будемо сьогодні робити? – спитав Гаррі. – Нападів більше не було.
- Ні, Поттере, не було. – промовив холодний, глузливий голос.
Гаррі обернувся і побачив вчителя, більше якого він ненавидів хіба-що Амбридж.
- Професоре. – іронічно привітався Гаррі з професором Снейпом.
Після того зайшла Герміона і сіла біля Гаррі, холодно дивлячись на Снейпа.
- Я зовсім не хочу говорити з тобою Поттере. – сказав Снейп, а його очі явно показували, що він хоче зробити з Гаррі. – І я маю тут назначену зустріч. Тож надіюсь, що ти поспішиш зі своїм сніданком, бо сюди мають прибути дуже важливі чарівники.
Гаррі не мав настрою сваритися з Снейпом вже о десятій ранку, тож він кивнув і вернувся до їжі. Снейп був трохи стурбований і повернувся, щоб привітатися зі щойно прибулими членами Ордену. Більшість з них, включаючи Дідалуса Діґла та Емеліну Венс, помахали йому рукою і сказали “привіт”. Решта були явно не в настрої для розмов. Гаррі не міг їм дорікати, врешті-решт, лише вчора почалася друга війна!
- Роне, – сказала поспішно місіс Візлі, коли вони доїли, – сьогодні Фред з Джорджем хочуть взяти вас на алею Діаґон. Будьте дуже уважними, щоб не купитися на якийсь з їхніх жартів. Не зважаючи на те, що вони дуже безвідповідальні, вони вже можуть являтися і роз’являтися. Тож будьте обережні.
- Добре, мамо. – відказав Рон і махнув Джіні, Гаррі і Герміоні, щоб ті йшли за ним.
- Всі готові? – спитав він.
Всі кивнули, а Гаррі глянув на Герміону. Невідомо чому, він помічав кожну зміну в ній. Кожного разу інша, вона була дуже гарна. Герміона завжди міняла одяг. Сьогодні на ній була біла сорочка і темно-синя спідниця.
Рон взяв трохи порошку флу з горщика і кинув його в камін.
- Крамничка жартів Візлі! – крикнув він.
Рон зник. Гаррі взяв трохи порошку і стрибнув у камін. Крикнув: “Крамничка жартів Візлі” і кинув порошок у вогонь. Він кудись полетів...летів...летів...летів...впав. Кліпнувши, Гаррі побачив, що лежить в якійсь новій крамничці. Рон сперся до стіни і чекав на дівчат.
- Надіюсь, вони не б’ються. – стурбовано прошепотів Рон.
Його страхи розвіялись, коли з каміну вийшла запилюжена Герміона. Коли появилась Джіні, вони вчотирьох пішли, щоб взяти трохи грошей з Ґрінґотсу.
Гаррі витягнув кілька мішечків, щоб наповнити їх грошима і можливо деякими жартами. Він відчув себе трохи винним, коли Рон взяв кілька галеонів з Візлівського майже пустого сейфу. Після того вони швидко побігли назад до крамнички Фреда і Джорджа.
Гаррі не міг відвести очей від різних жартів та інших цікавих речей на поличках. Кілька з них він вже бачив в Гоґвортсі, але більшість були зовсім нові, і Гаррі не терпілося їх випробувати.
- О, Роне, Гаррі, Джіні, Герміоно, – помпезно промовив Фред, – дивіться, роздивляйтесь. Ми чекали на вас.
Гаррі роздивлявся драконячий феєрверк, який він бачив у дії минулого року, як Кеті Бел, гравець Грифіндорської команди з квідичу, зайшла в крамницю. Поцілувавши Фреда і привітавшись з Гаррі, вона спитала:
- Ти не знаєш, твою заборону скасували?
- Так, скасували.
Вона полегшено видихнула:
- Я знаю, що ми виграли минулого року, але ти повинен повернутись. Макґонеґел сказала, що я напевно буду капітаном. Але якщо ти повернешся, то ми знову станемо найкращою командою в Гоґвортсі.
Гаррі насупився:
- Значить нам потрібні двоє відбивачів і двоє загоничів. Бо Слопер і Кірк аж ніяк не підходять.
- Так, Джіні може бути одним відбивачем. Вона добре літає. Але більше нема нікого. Ось чому ти обов’язково маєш повернутися.
- Так, – сказав Гаррі, – я надіюсь, що ми когось знайдемо. Тримайся.
- Добре. Бувай.
Рон встав навшпиньки, щоб глянути на все меншу постать Кеті Бел:
- А вона приваблива, еге ж?
Гаррі хмикнув:
- Роне, вона дівчина Фреда.
Рон знизав плечима:
- Так, я знаю, але що поганого в тому, що я на неї дивлюсь?
Гаррі закотив очі і вернувся до феєрверків. Але вони були надто дорогі, щоб їх міг кожен купити. Тоді він пішов оглядати ту ж саму секцію, що і Герміона.
- За чим дивишся? За розумовими жартами? – спитав Гаррі саркастично.
Герміона розсердилась:
- Що б ти знав, я думаю не тільки про книжки.
Гаррі почервонів:
- Вибач, я не це мав на увазі.
- Все в порядку. – сказала вона.
Гаррі обняв її і зашепотів на вухо:
- Ти найдружелюбніша, найвідважніша людина, яку я знаю. І вибач, якщо я коли-небудь тебе чимось образив.
Вона кивнула.
БА-БАХ!!!
Гаррі відчув земляний поштовх, ніби невеликий вибух не далеко звідси. Він штовхнув Герміону на землю до себе і захищаючи поклав свої руки навколо неї. Звук був десь за сім метрів звідси. А де Рон? Гаррі оглянув крамницю. Рон лежав на землі дивлячись на Гаррі з Герміоною:
- Гаррі, це точно Відомо...
Раптом почувся ще один вибух.
Гаррі витягнув свою чарівну паличку:
- Я йду на розвідку.
- Гаррі, не будь ідіотом. Це божевілля.
Гаррі обернувся до Рона:
- Ми маємо допомогти тим людям.
Герміона кивнула:
- В ставай Роне, пішли.
Гаррі зупинив її:
- Ви зі мною не підете.
Герміона здивувалася:
- Так? Ми не будемо тут сидіти склавши руки, в той час, як ти ризикуєш своєю шкурою. Я йду. І думаю, Рон також.
Рон погодився і вони пішли, залишивши розгублену Джіні лежати. Гарріні очі відразу зупинилися на трьох чоловіках у чорних мантіях. Вони мучили людей.
Гаррі підбіг до одного з них і вдарив по потилиці. Його маска злетіла і Гаррі побачив довге, худе лице Антоніна Дологова. Гаррі догадався, що той напевно знову на днях втік зі своїми смертежерами з Азкабану. Це був чоловік, який піддав тортурам Герміону торік. Він її ледь тоді не вбив.
- Роне, Герміоно, я візьму оцього.
Рон кивнув і наслав приголомшуюче закляття на іншого смертежера. Той ухилився. Герміона розпочала битву з останнім.
- Дологов. – промовив Гаррі.
- Поттер.
Гаррі штовхнув Дологова в живіт лівою рукою, а вільною наслав приголомшуюче закляття. Дологов ухилився і послав пучок зеленого світла в Гаррі. Гаррі також пощастило. Він підстрибнув і копнув Дологова в пах.
Дологов схилився, і випустив на Гаррі жмут товстих мотузків. Гаррі був зв’язаний.
- Чорт! – крикнув він.
Герміона була затягнута в бійку зі смертежером Макнейром. Ніхто не переважував. Гаррі був у небезпеці. На щастя Рон був близький до перемоги зі смертежером на ім’я Нот. Він не був дуже сильним і Рон його швидко побив.
Гаррі старався привернути його увагу до себе. Але мотузки занадто сильно його зв’язували. Антонін Дологов, широко усміхаючись, підходив до Гаррі. Злість росла всередині у Гаррі. Він помре. Він більше ніколи не побачить Рона. Ох, Герміоно...
Подумавши про своїх двох найкращих друзів, Гаррі відчув величезну енергію у своєму тілі. Він почувався вільним. Вільним? Гаррі глянув униз і побачив розв’язані мотузки. Він подумав, що щойно звільнився.
Дологов дивився на нього зі злістю і страхом. Він витягнув свою чарівну паличку і вона перетворилась на нагайку, якою він ледь не вбив Герміону. Але Гаррі підбіг до нього і вибив з його рук паличку. Вона знову стала нормальною. Гаррі вхопив її, наставив на смертежера і крикнув:
- Закляктус!
Дологов впав оглушений.
Гаррі роздивився навколо. Рон стояв біля стіни, б’ючись з Нотом. Герміона наступала на Макнейра, який був явно наляканий.
- Закляктус! – крикнула Герміона і Макнейр нарешті впав непритомний.
Рон вдарив Нота по голові і той впавши почав втрачати притомність. Рон допоміг, оглушивши його. Гаррі подивився на них обох і побачив, що з обох ллється піт. Він знав, що виглядає не краще, але всі троє яскраво сміялись, ніби щойно випробували на собі підбадьорливі чари. Вони билися з трьома смертежерами і перемогли.
Голосний скрип порушив радісну тишу. Гаррі розвернувся і побачив Кінґслі Шеклболта і аврора, якого звали Доліш.
- Так, так, так, – сказав Доліш, – що ми тут маємо? Три непритомні смертежери-втікачі.
Кінґслі кивнув:
- Так. Краще їх садити не в Азкабан, а в тюрму Гоґвортсу.
Доліш погодився і поклав їх на ноші, щоб відвезти Дамблдору. Коли Доліш з ношами роз’явився, Кінґслі, усміхаючись, повернувся до Рона, Гаррі і Герміони.
- Ви билися чудово. Ви просто молодці. Виграти у смертежерів, коли ви б’єтеся три на три, це навіть для дорослих чаклунів важко! Тепер я знаю, що Дамблдор мав рацію, коли казав, що ви найкраще підходите для приватних уроків. Прощайте! – сказав Кінґслі. Він підморгнув їм і роз’явився.
Рон усміхнувся до друзів:
- Ми неперевершені, правда ж? Цікаво, а що ми будемо вивчати на тих приватних уроках? В будь-якому випадку нам потрібно вернутись в крамничку, а звідти додому. В мами напевно стався серцевий напад...
Повернувшись до крамнички Фреда і Джорджа (Джіні ще була там), перше, що вони помітили – голову місіс Візлі, яка висіла в каміні. Раптом вона почала кричати на Рона:
- РОНАЛЬД АРТУР ВІЗЛІ!!! ДЕ ТИ БУВ?!!!
- Гаррі, Герміона і я допомагали громадянам. – сказав Рон, вишкірившись.
- ЩО ТИ МАЄШ НА УВАЗІ?
- Заспокойся, мамо, – сказав, сяючи, Рон, – ми почули вибухи і вирішили допомогти тим, на кого напали. Ми самі побили трьох смертежерів. Я взяв одного осла на ім’я Нот (вибач, невеличкий жарт, мамо), Герміона дала під зад Макнейру (ще один жарт, мамо), а якби ти бачила Гаррі... Антоніну Дологову має бути дуже соромно за себе. Гаррі його так побив!
Місіс Візлі, здавалося, дуже гордилася ними. Але це не зупинило її від доброї прочуханки вбік трійці.
- А тепер, додому. НЕГАЙНО!!!
- Спочатку витягни свою голову з каміну, мамо. – сказав Фред, який з Джорджем щойно явився в крамничку.
Голова місіс Візлі відразу зникла, тож Гаррі, Рон, Герміона, Джіні, Фред та Джордж за хвилину були на площі Гримо 12, у вітальні.
- Так, так, так, наші нові герої. – промовив глузливий голос.
Гаррі подивився на професора Снейпа.
- Що ви тут робите, Снейпе? – спитав Гаррі холодно.
- Для тебе я професор Снейп. І як тільки почнеться навчальний рік, Грифіндор втратить п’ять очок. – сказав Снейп.
Гаррі вже відкрив рота, щоб щось відповісти, як Герміона вхопила його за руку і сказала. щоб той мовчав.
Снейп усміхнувся і вийшов, залишивши чотирьох Візлівських дітей, місіс Візлі, Фреда, Джорджа, Гаррі та Герміону наодинці зі своєю злістю до Снейпа.
- Все в порядку? – спитала місіс Візлі, обернувшись до дітей
Вони кивнули, а Рон махнув решті, щоб ті йшли до його кімнати. Гаррі повалився на своє ліжко і не міг не пропустити того факту, що Герміона і Джіні сіли разом біля Гаррі. Рон дивився на Фреда і Джорджа.
- То як все виглядало? – спитав Фред.
- Просто, – сказав Рон, – ми їх побили.
- Так, – погодився Гаррі, – нажаль я не дочекався того, коли Дологов нападе на Герміону.
Гаррі обернувся до Герміони і тепло їй усміхнувся. Джіні була явно не в захваті від цього і видала невдоволений звук.
- Я здивуюся, якщо будуть ще атаки, – сказав Джордж, – і я не буду знати про нових втікачів-смертежерів.
- Так, – сказав Рон, – сьогоднішні напевно втекли вчора.
- Можливо, – нахмурилась Герміона, – мене особисто не задовольняє думка, що смертежерів тепер будуть садити в Гоґвортс. Якщо туди попаде хтось такий небезпечний, як Белатриса Лестранж, то Волдеморт може напасти на школу, щоб її визволити.
Рон здригнувся:
- Герміоно, можеш його не називати по імені? Мені вже Гаррі по горло вистарчає...
Гаррі спалахнув:
- А чому вона не може називати його по імені? Вона говорить про нього і може його називати на ім’я! А ти не можеш на неї наскакувати лише за те, що вона хоробріша за тебе.
- Заткнись, Гаррі! Не вказуй мені, що я маю робити, а що ні, добре? – спитав Рон сердито.
- Добре! – сказав Гаррі ще сердитіше.
- Заспокойтесь, – сказала Герміона, – це я вирішую, чи мені називати Волдеморта на ім’я чи ні. А ви не повинні через це сваритись.
- Ти права...як завжди, – сказав Рон, – мир, Гаррі?
Гаррі кивнув і вони потисли один одному руки. Трохи сильніше ніж завжди, але після цього все стало на свої місця.
- Гаррі, а ти будеш продовжувати вчити ДА? Ти був чудовим вчителем минулого року. – замуркотіла Джіні і підморгнула Гаррі.
Герміона холодно глянула на неї, а Фред, Джордж та Рон чомусь відвернулись. Гаррі тим часом відповів на Джінине запитання:
- Це було б добре, Але тепер нашим вчителем буде Кінґслі, і не думаю, що хтось захоче лишитись в ДА. Може я продовжу вчити тільки Рона і Герміона.
Джіні трохи насупилась від того, що Гаррі виключив її зі списку, але вирішила це проігнорувати:
- То, давайте вернемось до речення, яке сказала Ґрейнджер, перед тим, як ви, хлопці, почали сваритися через ім’я Відомо-Кого. Ви справді думаєте, що Відомо-Хто може напасти на Гоґвортс, щоб визволити Белатрису Лестранж, або Мелфоя.
- По-перше, нема причини, щоб називати Герміону на прізвище, – сказав Фред, – а по-друге, я не вважаю, що Відомо-Хто може ризикувати собою заради якихось двох смертежерів.
Рон кивнув:
- Я згоден. Дамблдор занадто небезпечний для Відомо-Кого, щоб він атакував замок.
Пережите за пророцтво почало прокручуватись в Гарріному мозку. Раптом він відчув бажання поговорити з Герміоною та Роном сам-на-сам:
- Е-е-е...Фреде, Джордже і Джіні, можете нас залишити на деякий час? Нам потрібно поговорити.
Фред з Джорджем вийшли, а Джіні затрималась.
- Гаррі здається попросив тебе вийти. – ввічливо сказала Герміона.
Джіні встала, сказала кілька слів на вухо Герміоні і також вийшла.
- Що вона тобі сказала? – спитав швидко Гаррі.
- Нічого. – промовила Герміона, але відвела погляд.
- Скажи нам, Герміоно! – крикнув Рон. – Якщо вона знову сказала щось погане, то я їй відімщу!
- Справді, нічого! – сказала Герміона, втупившись в підлогу.
Рон змінив тему:
- То, що сталось, Гаррі?
- Ти казав, що Дамблдор приходив до вас раніше... Скільки він тобі сказав?
- Він сказав, що ти маєш силу, якою можеш вбити Волдеморта, а він має силу, якою може вбити тебе. Ось і все. – відповіла Герміона.
Гаррі кивнув:
- Так, а я розповім вам усе. До речі, це пророцтво зробила професорка Трелоні (Герміона ледь не розреготалась). І це було справжнє пророцтво. Ще одне справжнє пророцтво вона сказала мені, коли я їй здавав екзамен в третьому класі. Найголовніше те, що тільки я можу перемогти Волдеморта. Тож якщо Волдеморт це взнає, то він зробить все, щоб вбити мене. Він може навіть атакувати Гоґвортс. Я надіюсь, що він таки цього не взнає. І тому я відіслав Фреда, Джорджа і Джіні. Я їм не довіряю так як вам.
Рон поплескав його по спині:
- Не бійся, ми заберемо цей секрет з собою в могилу.
Герміона кивнула і обняла Гаррі:
- Це напевно важко знати, що ти маєш або померти, або стати спаситилем світу.
- А ви знаєте, що це міг бути не я, а Невіл? – сказав Гаррі, коли Герміона його відпустила.
- НЕВІЛ??? – крикнув Рон.
- Так, якщо б Волдеморт напав на Лонґботомів, замість мене, то він би був “Хлопчиком, що вижив”.
Рон був шокований.
- Я ненавиджу це життя. Я хочу, щоб мої батьки були живі...і Сіріус.
Герміона обняла його ще міцніше:
- Гаррі, напевне так мало бути. Фатум це фатум. І тут вже нічого не вдієш.
Гаррі зітхнув:
- Я хочу, щоб мої батьки і Сіріус вернулись, але я не хочу втратити вас.
Рон здивовано підняв брови:
- Серйозно?
Гаррі сів на ліжко і задумався:
- Так. Навіть якщо б мої батьки і Сіріус вернулись, а ви б померли, то я ніколи б не був щасливим.
Голосний, скрипучий звук порушив задуману тишу, і свідчив про те, що хтось увійшов:
- Хлопці, ви вже закінчили? Мені нудно!
- Вже закінчили, Джіні. – закотив очі Рон.
Він відчинив двері і в кімнату зайшла трохи роздратована Джіні. За хвилину явилися яскраво усміхнені Фред з Джорджем.
- Вельми перепрошую, але все вказує на те, що скоро буде подано обід. Я пропоную піти вниз і попоїсти. – урочисто промовив Джордж.
Усі кивнули і поспішно зійшли вниз на кухню, де місіс Візлі старанно додавала останні штрихи до своїх бутербродів.
Через десять хвилин Гаррі ледь зміг зупинити поїдання свого дивного бутерброду з салатом і куркою, щоб задати запитання, яке його турбувало, ще відтоді, як він прибув на площу Гримо 12:
- Місіс Візлі, а скільки ще було нападів?
Місіс Візлі ніби від болю закрила очі, а коли відкрила, то в них блищали сльози:
- Поки що сім. Один зупинили ви, ще чотири – Дамблдор, а останні два ще й досі бушують. Поки що заарештували чотирьох, але троє з них втекли від того, хто їх перевозив в Гоґвортс. Надіюся, що якраз їх ви зловили і нейтралізували. Загинуло уже двадцять двоє чарівників...поки що.
Герміона заспокійливо погладила Гарріну руку, яка була стиснута від злості. Гаррі спитав:
- Але чому було стільки нападів.
- Хочуть показати Дамблдорові, що вони будуть вбивати кого захочуть і як захочуть. – почувся голос Люпина. Він зайшов на кухню, більш обдертий і змучений ніж завжди.
- Дай мені кусок бутерброда, Молі. Я маю дістатись до бійки в Оксфорді.
Місіс Візлі взяла бутерброд з беконом з протестуючої тарілки Джіні і запхала його в рот Люпина. Він швидко пережував величезну “канапку”, поклонився місіс Візлі і роз’явився.
- Сьогодні буде зайнятий деньочок... – сказав Рон, мріючи про те, ніби він учасник тієї бійки (Гаррі це зрозумів).
Гаррі вже хотів сказати Ронові, що він не встигне добратися до Оксфорда, як раптом в кімнату зайшов чомусь дуже розсерджений Снейп. За ним тюпала світловолоса дівчинка, яку всі дуже добре знали – Луна (Лунатичка) Лавґуд. Гаррі минулого року підозрював, що вона влюбились в Рона, але з тією Луною, ніколи нічого не знатимеш напевне. Вона вірить в усе, що чує, і вона великий фанат журналу “Базікало”, який випускає її батько, і в якому пишуть самі дурниці.
- Що ти тут робиш, Луна? – спитав Рон, збитий з пантелику.
Снейп підійшов до місіс Візлі, і щось зашепотів їй у вухо. ЇЇ очі розширились і вона кивнула. Снейп холодно глянув на Гаррі і з голосним хрускотом роз’явився.
Тим часом, Луна вирішила відповісти на Ронове запитання:
- Мене сюди привів професор Снейп, щоб я була в безпеці.
- В безпеці від чого? – спитав Рон.
- Ну, бачиш, мого тата, десь з півгодини тому, у нашому будинку вбив смертежер. І професор Дамблдор вирішив, що моя сім’я в небезпеці, тому що я допомагала Гаррі у відділі таємниць. – відповіла Луна, а її голос був на диво спокійний.
Три речі трапились в ту мить: очі всіх розширились з жаху, що батька Луни вбили, Герміона розридалась, а Рон підійшов до Луни і обняв її.
Луна була і далі спокійна:
- Все в порядку, Роне. Я насправді очікувала цього.
- Як ти вижила? – спитав Гаррі.
- Професор Снейп мене врятував. – відповіла вона.
Рон нарешті відійшов від Луни і почав перевіряти, чи з нею все в порядку. Джіні з Герміоною підійшли до Луни і також її обійняли. Вона була незворушна.
- Хочеш їсти? – спитала місіс Візлі.
Луна похитала головою:
- Ми з татом якраз закінчували обідати, коли увірвався смертежер. Зі мною все в порядку, дякую.
- А де твоя мама? – зацікавлено спитав Рон.
- Вона померла, коли мені було дев’ять років. – сказала Луна.
Місіс Візлі похлопала її по спині:
- Я впевнена, що ти знайдеш чудову родину, яка б могла взяти тебе до себе.
Луна кивнула:
- Я надіюсь, що так.
Фред встав:
- А чому ми не можемо її взяти, мамо?
Місіс Візлі поглянула на нього поглядом, який чітко промовляв: “Ми поговоримо про це пізніше”.
Фред роздратовано повернувся до свого недоїденого бутерброду.
Гаррі і всі інші, взявши приклад з Гаррі, почали доїдати свої бутерброди.
- Ти можеш спати в моїй кімнаті. – сказала Герміона Луні, коли всі наїлись.
- Більше, ти може жити в її кімнаті. Вона буде твоя. – вишкірився Джордж. – Герміона, як правило, спить в Гарріному ліжку.
Герміона яскраво зашарілась, Гаррі захотів провалитися крізь землю, Джіні збісилась, Фред та Джордж реготали, а в Рона аж губи затрусились від тамованого сміху. Луна була на вигляд зацікавленою.
- Видно. – сказала вона спокійно. – Я приймаю твою пропозицію, Герміоно.
Герміона ще більше зашарілась.
- Так, – гаряче сказав Гаррі, – ми якраз хотіли піти спати. Я дуже сонний.
Луна знизала плечима:
- Я не турбуюсь про те, що ти хочеш робити. В решті-решт, це твоє життя, Гаррі.
Рон встав:
- Йдемо нагору.
Решта пішли за ним. Гаррі ще й досі хвилювався через Джорджів жарт. Рон розвернувся і підморгнув Гаррі, що його дуже рознервувало. Коли вони дійшли до Ронової кімнати, Рон закрив за собою двері:
- То може про щось поговоримо?
Фред знизав плечима:
- Не знаю. Ми з Джорджем хочемо створити кілька нових жартів для крамнички. Тож побачимось пізніше.
Вони вийшли з кімнати, а Луна згадавши про валізи, які вона повинна була віднести в кімнату Герміони, пішла по них.
- Я тобі допоможу. – сказала Герміона і побігла за нею.
Щоб не залишитися без роботи, Джіні також побігла допомагати Луні, яка була досить здивована такою люб’язністю. Рон з Гаррі повернулися в свою кімнату. Рон бебехнувся на своє ліжко і повернув лице до Гаррі, який сів на своє.
- Господи, що за день!
Гаррі кивнув:
- Так, не можу повірити , що батько Луни помер. Тобто я знав, що її мати мертва, – вона мені сказала про це минулого року – але батько це напевно було важке випробування для неї. До речі, ти знаєш, що мати Герміони померла минулого літа?
- ЩО? – недовірливо крикнув Рон.
Гаррі сумно видихнув:
- Так. Ось чому вона спала коло мене минулої ночі. Я повинен був заспокоїти її. Уявляєш, вона отримала всі ті СОВи і ще купу всього, не рахуючи вже про те, що вона допомагала мені кожного разу коли мені це було потрібно, то чи ж міг я знати що її мати на смертному ложі?
Рон недовірливо похитав головою:
- Коли вона дізналась, що її мама хвора?
- В лютому, – відповів Гаррі, – але її мама була жива до середини літа.
- Якраз перед тим, як вона прибула сюди, – сказав Рон, – але вона була така як завжди ні не засмучена, ні взагалі.
- Я знаю, – промовив Гаррі, – вона справді неймовірна!
Рон ствердно кивнув і хотів ще щось додати, коли троє дівчат зайшли в кімнату. Джіні відразу сіла коло Гаррі, не залишаючи там місця для ще когось. Герміона нахмурилась і сіла на краєчок Ронового ліжка. луна залишилась стояти, дивлячись як завжди байдужим поглядом.
- То, що будемо робити? – спитав Рон.
- Давайте зіграємо “Правда чи Сміливість”. – сказала Джіні сміючись.
- Що це таке? – здивовано спитав Рон.
- Це така маґлівська гра де одна людина запитує іншу: “Правда чи Сміливість?”. Якщо ти скажеш “Правда”, то тобі задають запитання, на яке ти маєш відповісти, але сказати тільки правду. Якщо ти вибереш “Сміливість”, то ти повинен зробити те, що тобі скажуть. Якщо ти відмовляєшся щось зробити, тоді повинен відкрити нам один з найпотаємніших своїх секретів. – пояснив Гаррі. Він колись грав у цю гру з Дадлі і його бандою (все, що він пам’ятав про цей інцидент було змішане в купу).
Луна, Герміона і Джіні виглядали зацікавленими, тож Рон промимрив:
- Чому б ні? Хто починає?
- Я почну, – сказав Гаррі, – я запитую тебе, Роне. Правда чи Сміливість?
Рон посміхнувся:
- Сміливість.
- Проспівай „Я люблю тебе з сентиментальних причин” Луні. – сказав Гаррі сміючись.
Ронова усмішка зникла. Він глибоко вдихнув і почав співати. Всі за винятком Луни не могли стримати сміху, і не тільки через Ронів безглуздий спів і його невмілу мелодію.
Луна дивилася на Рона із своїм звичним, віддаленим виразом обличчя. Гаррі надіявся, що Луна не засмутить Рона. Його голос був справді жахливим. Нарешті він закінчив і сів під ріденькі оплески.
- Добре, – сказав Рон, а його вуха засвітилася, – тепер ти, Джіні.
- Правда.
- Ти коли-небудь цілувалась з Майклом Корнером? – спитав він серйозно.
- Безліч разів. – байдуже відповіла та.
- ЩО? – крикнув Рон.
- Заспокойся, Роне. – промовив Гаррі.
Врешті Рон заспокоївся і знову сів.
- Так... тепер ти, Луна. – сказала Джіні.
- Сміливість. – спокійно відповіла вона.
- Роздягнись перед Роном.
Гаррі і Рон повідкривали роти з подиву. Хіба якась дівчина захоче показувати свої груди перед хлопцем, заради якоїсь гри “Правда чи Сміливість”?
- Тільки перед Роном? – спитала вона.
- Насправді ти цього не зробиш? – спитала допитливо Герміона.
- Зроблю. – відповіла вона. Коли Джіні погодилась, що тільки перед Роном, то Луна вийшла. Рон не йшов.
- Це неправильно. Я не буду цього робити. – сказав він.
Герміона промимрила:
- Я рада, Роне, що ти маєш хоч краплю гідності.
Рон проігнорував її:
- Луна, скажи нам який свій...е-е-е...секрет.
Луна кивнула:
- Добре. Мій секрет це те, що я дуже хочу, щоб мене хтось коли-небудь поцілував.
Герміона погодилась і співчутливо сказала:
- Так, мене також ще ніхто досі не поцілував.
Луна кивнула:
- Твій хід, Герміоно.
Герміона глянула на Гаррі перед тим, як відповісти:
- Правда.
- Тобі подобається Рон або Гаррі? – спитала Луна.
Гаррі закашлявся. Герміона глянула на них обох і відповіла:
- Так.
- Хто з нас? – спитав Рон.
- Не твоє діло.
Гаррі розчаровано прикусив губу. Герміона, яка це побачила, вже хотіла копнути його, але тут зайшла місіс Візлі:
- Йдіть обідати.
Всі кивнули і почали виходити. Герміона затрималась, і махнула Гаррі, щоб той зробив те саме. Коли всі повиходили, Герміона нахилилась і прошепотіла Гаррі:
- Зустрінемось в підвалі.
Здивований Гаррі погодився. Коли вона також вийшла, Гаррі подумав, що вона напевне сподівається, що він прийде сам. Чого вона хоче?
Під час обіду, Гаррі думав тільки про Герміону.
- Все в порядку, Гаррі? – спитала місіс Візлі.
- Так, звісно.
Після вечері, Гаррі з Роном побажали дівчатам “на добраніч” і пішли до своєї кімнати.
- Знаєш що, Роне? Герміона попросила, щоб я зустрів її в підвалі, о десятій годині.
Рон розреготався:
- Я догадуюся чому.
Гаррі знизав плечима:
- В неї мали бути поважні причини на те. Котра година?
Рон глянув на свій наручний годинник:
- Пів десятої. Розслабся, старий.
Гаррі почав ходити туди-сюди по кімнаті. Рон незворушно спостерігав за ним. Нарешті настала за п’ять хвилин десята.
Гаррі повільно вийшов з кімнати. Його серце шалено калатало. Нарешті він дійшов спустився вниз по сходах до підвалу, де було достатньо яскраво. Гаррі оглянув підвал і побачив Герміону, яка стояла біля м’якого дивана з магнітофонною касетою в руці.
- Сідай, Гаррі. – сказала вона.
Шокований Гаррі сів на диван і збентежено дивився, як Герміона вставляє касету в магнітофон і включає його.
- Хіба він не має не працювати, через величезну кількість магії в повітрі? – спитав Гаррі.
Герміона заперечливо похитала головою:
- Це чарівний магнітофон. Він працює всюди.
Гаррі кивнув.
Нарешті Герміона повернулася до Гаррі зі сльозою на оці.
- Будь ласка, просто послухай. – попросила вона.
Магнітофон почав грати, а Герміона м’яко співати.
Коли мені стає погано,
про Богородицю я бачу сни.
Вона шепоче мудрості слова,
хай буде так завжди.
І у мої чорні години,
Вона вітає мене помахом руки.
Шепоче мудрості слова,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде так завжди,
хай шепоче мудрості слова,
хай буде так завжди.
І хай зазнавши горя люди,
нещастя, муки і біди,
одержать відповідь на все,
хай буде так завжди.
І для розділених людей,
надії проблиск полети,
і дай їм відповідь на все,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде так завжди,
давай їм відповідь на все,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде так завжди,
шепотіння мудрих слів,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде тільки так,
шепотіння мудрих слів,
хай буде так завжди.
Коли наступить хмарна ніч,
нехай на мене з нікуди,
посвітить промінь сонця,
хай буде так завжди.
Коли наступить хмарна ніч,
про Богородицю я бачу сни,
вона шепоче мудрості слова,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде тільки так,
давай всім відповідь на все,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде тільки так,
давай всім відповідь на все,
хай буде так завжди.
Хай буде так завжди,
хай буде тільки так,
шепотіння мудрих слів,
хай буде так завжди...
Її голос був прекрасний, не кажучи вже про пісню. Тисячі емоцій і картинок наповняли Гаррі:
- Ох, Герміоно! – сказав він надтріснутим голосом.
Герміона кинулась в його обійми і заридала:
- Я подумала, що тобі це сподобається, – сказала вона, – тому що це моя улюблена пісня. Моя мама...
Вона затнулась, але Гаррі розуміюче кивнув і притиснув Герміону до себе, тим часом стараючись побороти своїх власних душевних демонів. Вони казали: “Хай буде так”, і не хотіли нічого міняти. Гаррі підчас такої боротьби почувався так, ніби по ньому проїхались катком, і ледве стримував сльози.
Гаррі та Герміона заснули в обіймах одне одного. Жахливі і водночас прекрасні картинки плили в них перед очами.
*ПРИМІТКА АВТОРА: “Хай буде так”, це пісня написана Полом МакКартні для групи Бітлз.