Розділ 1
Повернення на площу Гримо 12
Причиною цьому був його хрещений батько, анімаг, який міг перетворюватись в собаку і який загинув минулого місяця. Гаррі відчував, що більше ніщо не має значення, і він промовчував на кожних згадках про собак.
Гаррі сумував. Його дядько і тітка трималися від нього на відстані все літо, і він скучаючи ріс в своїй кімнаті. Але якщо він був у їхній компанії, він хотів усамітнитись. Це було дуже дивно, і тому Гаррі ненавидів це відчуття.
Тук – тук.
Гаррі подивився вгору. Його сова, Гед⳥а, повернулася з Ронового будинку, і вона принесла листа. Він кинувся до вікна, і впустив її. Гаррі ніжно погладив пір’я сови, і розкрив листа.
Здоров, Гаррі!
Надіюсь, що ти добре почуваєшся, і що ти дістав мій подарунок на твоє день народження. У будь-якому випадку, Голопупин забере тебе до нас завтра (більше не можу сказати, бо цю сову можуть перехопити) і ми поїдемо туди куди й минулого року. Побачимось завтра, тоді й поговоримо.
Рон.
Гаррі застогнав. Зрозуміло, вони поїдуть до будинку Сіріуса. Чудово, якраз те, що йому потрібно. Він бабахнувся на своє ліжко. Він подумки перечитав листа. „Голопупин забере тебе до нас завтра,” мабуть означало Ремуса Люпина (Голопупином його назвав Півз, шкільний полтергейст), колишнього вчителя захисту від темних мистецтв, який напевно забере його в штаб – квартиру Ордена Фенікса.
Гаррі зійшов вниз по сходах, де його дядько, тітка і двоюрідний брат обідали і дивились телевізор з великим зацікавленням:
-Е... дядьку Верноне?
Дядько Вернон відірвав свої поросячі очі від телевізора:
- Чого тобі хлопче?
- Ну, ті люди, яких ви зустріли на станції – його дядько видав звук, ніби фиркання змішане з важким диханням – прийдуть завтра щоб мене забрати. Я не повернусь до наступного літа.
Очі дядька Вернона звузились:
- Я звичайно надіюсь, що вони прибудуть пристойно. Почекай, вони не приведуть з собою тих дементоїдів, чи не так?
Гаррі закотив очі:
- Ні, тепер дементори поза контролем Міністерства. І з якого дива вони хотіли б їх сюди привести?
Дядько Вернон стиснув плечима:
- Я думаю, що ти зможеш піти. Це буде чудовим способом викурити тебе з будинку.
Гаррі коротко кивнув і почалапав назад по сходах.
Гед⳥а полетіла з відповіддю до Рона, тож Гаррі використав вільний час, щоб натерти свою Вогнеблискавку, яка минулого року була „посаджена в тюрму” колишнім Гарріним вчителем захисту від темних мистецтв, професоркою Амбридж.
Гаррі відчував жар, хворобливий приплив злості, процідженої крізь його живіт, коли він думав про Амбридж. Стара карга звільнила професорку Трелоні (не така й велика втрата) та Гегріда (велика втрата, він був одним з найкращих друзів Гаррі) з їхніх вчительських посад. Вона також звільнила директора Дамблдора і відправила професорку МакҐонеҐел до лікарні магічних ран і захворювань імені Святого Мунґо і заборонила Гаррі та Роновим братам, Фредові і Джорджеві коли-небудь грати в квідич. Дякуючи Герміониному (це ще одна найкраща подруга Гаррі) плану, Гаррі уник закляття Круціатус збоку Амбридж, а професорку вкрали кентаври і коли Дамблдор спас її, вона зразу повернулась до Міністра Магії за наказом Корнеліуса Фаджа. Фадж, він же Міністр Магії, відколи він зрозумів, що Дамблдор весь цей довгий час говорив правду про Волдеморта, кожен день почав просити в Дамблдора поради щодо справ Міністерства.
Герміона проінформувала Гаррі, що його квідичну заборону зняли, що було чудовою новиною для нього. Квідич був дуже важливий для нього.
Як тільки він згадував своїх друзів або хрещеного батька, він ставав злий сам на себе. Якби не його тупість, його хрещений батько залишився б живий, а його друзі б не опинились на волосину від смерті. Особливо Герміона. Гарріне серце завмирало, коли він згадував Антоніна Дологова, який ледь не вбив Герміону закляттям, і її дуже тривалу непритомність. Гаррі й не думав, що коли-небудь буде так тривожитись. І що би він робив без неї або Рона...
Гаррі зняв свої окуляри і оглянув себе в дзеркалі. Він був такий же худий як завжди, тільки трохи вищий. Гаррі зітхнув. За виключенням Чо Чанґ, ніхто не думав, що він є привабливий, хіба що можливо Джіні Візлі, але Гаррі відчував, що подобався їй тільки тому, що був відомим Гаррі Поттером. „І ти не можеш бути певним, що ти подобаєшся Чо, можливо вона просто хоче дізнатися більше про Седрика?” – озвався гидкий голосок в його голові.
Гаррі наказав йому замовкнути і повалився на ліжко, змучений більше ніж завжди.
Наступного дня він проснувся від голосного шуму внизу. Схопивши свої окуляри, він прошепотів:
- Якого біса?
Тоді він почув повний страху крик свого дядька. Гаррі швидко збіг вниз по сходах, витягнувши чарівну паличку.
- Гаррі, радий тебе бачити! – почувся веселий голос.
Він обернувся, і побачив Ремуса Люпина, який енергійно махав йому рукою. Гаррі оглянув кімнату, побачив дядька Вернона, який безуспішно намагався прикрити собою тітку Петунію і переляканого Дадлі з фіолетовим лицем. На підлозі лежала розбита тарілка, яку напевно кинув хтось із Дурслів, коли явився Люпин.
- Всі вже чекають на тебе. Дамблдор встановив летиключ. Бери свою валізу і йдемо.
Гаррі побіг нагору, і схопив валізу:
- Слухай, Гедвіґо, зустрінеш мене на площі Гримо дванадцять. – сказав Гаррі сові, і випустив її з клітки.
Вона вилетіла, а Гаррі взяв клітку та валізу і поніс їх вниз, де тітка Петунія здавалося знепритомніла.
- Побачимось наступного літа! – незвичним голосом сказав Гаррі.
Дядько Вернон щось прогарчав у відповідь.
Люпин підійшов до Гаррі і витягнув запліснявілий черевик:
- Добре. Раз...два...три...
Гаррі почув гострий поштовх в районі пупа і чиста кухня тітки Петунії зникла.
Коли Гаррі нарешті крутячись вийшов з каміну на площі Гримо, перше, що він побачив – кучу рук.
- ГАРРІ! Як ти? – озвалося півдюжини голосів.
- Добре, добре. – сказав Гаррі, очищуючи свою одежу від сажі. Він поправив свої окуляри, і роздивився навколо, щоб добре оглянути кожного.
Місіс Візлі виглядала ще худішою і ще слабкішою, ніж коли Гаррі бачив її востаннє; вона здавалося скинула багато кілограмів відколи Волдеморт повернувся (минулого літа). Гаррі глянув на Фреда і Джорджа, які стояли, усміхаючись від вуха до вуха. Він усвідомив, що вони й досі в тих куртках з драконової луски, які вони недавно придбали. Джіні стояла біля близнюків також сяючи. Гарріні очі нарешті побачили двох його найкращих друзів, Рона і Герміону. За невідомими причинами, йому не вистарчило слів. Він просто розвів руки і троє друзів кинулися в трьохсторонні обійми.
- Я вас загубив, друзі! – сказав Гаррі, а його голос тремтів.
- Не так сильно, як ми загубили тебе! – прошепотіла Герміона і притиснула свою щоку до щоки Гаррі.
Тоді вони нарешті пішли з веселими усмішками на щоках.
- Ого, Рон, ти так виріс, більше ніж на п’ять сантиметрів всього за місяць! – похвалив його Гаррі.
Рон усміхнувся до Гаррі:
- Так, це справді круто. Тато каже, що це пішло від мого дідуся. То як ти провів літо?
Гарріні очі закотились, і він просячи спитав:
- Чи на могли б ми поговорити про це на горі? Місіс Візлі нам вже можна йти?
Вона кивнула:
- Так, Джіні, чи не могла б ти мені помогти готувати обід?
Джіні розчаровано закотила очі:
- Звісно мамо!
- Гарна дівчинка!
Місіс Візлі та Джіні вийшли на кухню в той момент коли Фред та Джордж зрозумівши потребу трьох друзів побути на самоті, пішли в свої кімнати попрацювати над деякими цукерками для їхньої крамнички жартів.
Рон показав шлях нагору до кімнати, яку він хотів би розділити з Гаррі. Гаррі кинувся на своє ліжко, на якому не лежав ще з минулого літа. Герміона сіла біля нього, а Рон сів на своє ліжко:
- Ну, то як провів літо? – спитав Рон з невеликим страхом в погляді.
Гаррі встав і почав ходити вперед – назад:
- Добре, Дурслі поводились зі мною добре, тож це не важливо. Але відколи Сіріус...
Гаррі зупинився, неспроможний продовжувати. Рон розуміючи кивнув, а Герміона міцно його обійняла.
- Гаррі, це не твоя вина. – прошепотіла вона.
Гаррі вирвався з її обіймів і подивився на них обох зі сльозами, що котилися по його обличчю, але він відчував потребу поговорити:
- Ні, це моя вина. Якби я як дурний не побіг би у відділ таємниць, Сіріус і досі був би живий. Тебе майже не вбили, Герміоно. З трьома моїми найважливішими людьми сталася біда, і одного із них було вбито. І ти, Роне, ще трішки і ти б з’їхав з глузду. Що, якби ти ніколи звідти не вийшов? Що, якби Герміона ніколи не проснулася зі своєї коми? Ти мене застерігала, Герміоно. – все це Гаррі сказав не в змозі поглянути на когось з них. – Я вважав себе „рятівником людей”, і це призвело до смерті мого хрещеного батька.
Рон жестом показав Герміоні бути тихо. Він вирішив, що настав час для розмови між чоловіками.
- Гаррі, ти не раз дорікав собі. Але якби ти не був так-званим „рятівником людей”, моя сестра була б мертвою, Відомо-Хто дістав би Філософський камінь коли ми ще були в першому класі. Ти б ніколи не дізнався правди про Сіріуса, і тебе б ніколи не поцілувала Флер Делякур. – сказав Рон, сильно зашарівшись коли згадав Флер. – Ходімо Гаррі, ти знай, що якби не твоє „рятівництво людей”, стільки людей могли б вмерти, або постраждати.
Рон підбадьорливо похлопав Гаррі по спині, але той розвернувся і подивився на них обох:
- Через моє „рятівництво людей”, одна з найдорожчих після мого батька людей померла. Чи ти не бачиш цього Роне? Звичайно, купа інших речей, що пішли від моєї тупості врятували людей, АЛЕ СІРІУС МЕРТВИЙ!!! І це повністю моя вина!
Герміона знову обійняла Гаррі, але тепер вона ніби обхопила його. Вона нахилилась так близько, що її щока прилипла до його щоки, і він міг відчувати її дихання на своєму обличчю. За якимись причинами, це поволі його заспокоїло.
- Слухай, Гаррі, Сіріус не хотів би, щоб ти так мучився. Він хотів би, щоб ти йшов зі своїм життям і освятив те, що ти робив заради нього. І я знаю, що ти будеш це робити. Коли ти вб’єш Волдеморта, це не буде зроблено просто так. Це буде заради твоїх батьків, заради Сіріуса, заради Седрика Діґорі, заради Берти Джоркінс і багатьох інших невинних людей, яких вбив Волдеморт. Ти повинен бути сильним і зробити це заради них.
Гаррі вирвався з Герміониних обіймів і повернув своє лице до них:
- Почекайте хвилинку, звідки ви знаєте, що я маю силу щоб убити Волдеморта?
Герміона злегка усміхнулась:
- Дамблдор розповів нам трішки про це.
Гаррі кивнув і тоді сльози знов покотились по його обличчю:
- Як я зможу це зробити? Всі кого я любив, за виключенням вас двох і Геґріда, мертві, а тепер я ще й маю стати вбивцею! Я не спаситель, я звичайний хлопець, який повинен виконати неймовірне завдання.
Герміона нахилилась і поцілувала його в щоку, а тоді відійшла і подивилася йому прямо в очі:
- Гаррі, це не є неймовірне завдання і ти не є звичайний хлопець. Ти найсміливіший, найдобріший і найкращий хлопець, якого я знаю. Можливо ти і не спаситель, але ти мій герой, і герой багатьох інших людей.
Вона поцілувала його в щоку знову і уважно на нього подивилась, ніби перевіряла, чи зрозумів Гаррі хоч щось з того що вона йому говорила.
Рон кивнув:
- Вона права, друже. Ти – герой, і я б хотів йти за тобою всюди, де б ти не був і що б зі мною не трапилось. Ти найкращий друг для любого хлопця, і я радий, що знаю тебе.
Гаррі був здивований побачити сльозу, що котилася з Ронового ока. Він ще ніколи досі не бачив, щоб Рон плакав.
- Ох Роне, Герміоно! – тепер вже з Гарріного обличчя стікали сльози. Він звів їх докупи і вони обнялись, і тримали один одного так ніби вони прощаються.
Гаррі відхилився назад і надтріснуто усміхнувся до них обох:
- Дещо все-таки дійшло до мене. Ви – два найкращих друга, яких хто-небудь може мати, і я люблю вас обох.
Рон кивнув витираючи свої сльози. Гаррі побачив, що Герміона і досі плакала, хоча вона усміхалась. Він поклав руку на її інше плече:
- Все гаразд, Герміоно?
- Так, – зашморгала вона, – я трохи розстроєна через тебе, Гаррі. Все, що ти мав – пропало, а тепер ти ще й маєш стати вбивцею в майбутньому...Я хочу, щоб ти мав нормальне життя.
Гаррі струснув її:
- Герміоно, я буду мати нормальне життя. Як тільки я знищу Волдеморта, я обіцяю вам обом, що ми будемо мати найнормальніше життя. І ми завжди будемо разом. Правильно?
Вони кивнули і всі разом трьохсторонньо знову обійнялись.
- Обід готовий! – пролунав голос знизу.
Сміючись трійця зійшла вниз по сходах. Гаррі, який був посередині, звісив руки з плечей друзів.
Гаррі не міг зупинити сміх впродовж усього обіду. Він знав, що Фред, Джордж, Джіні, місіс Візлі (містер Візлі був на диво відсутній) та Люпин нерозуміюче витріщались на нього. Вони не розуміли, чому заради Бога він був таким веселим.
Рон і Герміона також сміялись наче пара ідіотів і Рон весело вдарив Гаррі по спині. А поки, Герміона взяла Гаррі за руку і вони сіли не бажаючи йти далі. Гаррі не мав настрою бути менш веселим і тому був поставлений в глухий кут.
- Я більше не можу, – сказала Джіні, закотивши очі, – що трапилось? Ви так смієтесь, ніби насміхаєтесь одне з одного.
Герміона зашарілась, а Ронові вуха стали яскраво червоними. Гаррі також закотив очі, але Джіні не зрозуміла, що вона сказала, доки мама не шльопнула її по руці:
- Джіні, ніколи такого не говори! Я впевнена, що вони мають чудовий настрій, і тому такі веселі.
- Якщо ти хочеш знати, Джіні, – перебив Рон свою маму, косячись на молодшу сестру, – то нас розвеселили інші компанії, і ми замість того, щоб всюди хмуритись, через такі незначні речі, як Дін Томас, який не дає нам просуватись вперед, ми хочемобути веселою компанією.
Джіні розчервонілась і затихла щоб дати іншим наїстись. Місіс Візлі усміхнулась до Рона, коли він сказав це, але вона зрозуміла, що на них всі дивляться, і тому усмішка швидко зникла.
- Ну, – сказав Гаррі змінюючи тему, – щось нове трапилось?
Місіс Візлі похитала головою:
- Нічого важливого, поки що. Ремус думає, що Волдеморт і його смертежери зараз залягли на дно після його поразки у відділі таємниць минулого місяця.
Гарріне лице стало кам’яним, коли він пригадав відділ таємниць, але він відчув заспокоєння, коли Герміона легенько стиснула його руку і змінила тему:
- Де є містер Візлі?
Місіс Візлі обмінялась поглядами з Люпином і сказала:
- Артур виконує завдання Ордену, яке ми не можемо обговорювати з тобою.
- Що ще нового? – спитав Фред закотивши очі, – Я особисто думаю, що у крайньому випадку, Гаррі має право знати, він же бачив те, що сталося влітку.
Гаррі ствердно кивнув, але місіс Візлі заперечливо похитала головою:
- Вибач, Гаррі, але це дуже важливо, і тільки шестеро чи семеро членів Ордену знають про це. У тому числі Біл, Чарлі, Манданґус і Тонкс не знають нічого, і я думаю, що ти не повинен нічого знати.
Всі за столом розчаровано загули, але Герміона й досі виглядала допитливою.
- Хто знає про це? – спитала вона (Гаррі не зовсім усвідомив, що вона не хоче це так просто випустити з рук).
- Дамблдор, Ремус, Снейп, Артур, Кінґслі, Дикозор і я. Це величезний секрет, і я повторюю, що ми не можемо дозволити щоб ви знали.
Гаррі кивнув:
- Так, це має сенс.
Він якраз виходив, коли хтось легенький захрускотів і маленька істота ввійшла до кухні, бурмочучи з кожним подихом:
- Значить він повернувся. Хлопчик, що вижив і його друзі, зрадники і гібриди. Одна з них – його подруга-бруднокровка...
Гаррі нахилився і подивився на Крічера, домашнього ельфа. Злість, що Герміона і Рон ніяк на це не відрегаували, змусила Гаррі знову нахилитись до землі:
- Слухай, малявко, – (Герміона, Джіні і місіс Візлі аж рот відкрили із здивування, коли Гаррі звернувся до Крічера), – ТРИМАЙСЯ ПОДАЛІ ВІД МЕНЕ І МОЇХ ДРУЗІВ, ЯКЩО ХОЧЕШ ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ! Я МАЮ БАГАТО НА ТЕ ПРИЧИН, ЩОБ ВБИТИ ТЕБЕ ЗАРАЗ ЖЕ! ЯКБИ НЕ ТИ, ВІН БИ Й ДОСІ БУВ ЖИВИЙ!!!
Гаррі витягнув свою чарівну паличку і наставив її на мерзенну тварину.
Герміона застережливо поставила руки:
- Гаррі, досить. Ти ж не хочеш, щоб тебе виключили за використання чарів.
Його опам’ятали ласкаві слова Герміони, і гаррі повільно заспокоївся, і досі дивлячись Крічера:
- Ти проклятий серед домашніх ельфів, і я особисто бачу, що ти ніколи не бився, не б’єшся і не будеш битися головою об стінку, як це роблять нормальні ельфи.
Гаррі ще раз подивився на Крічера і сів, й досі нервуючись.
- ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ З ЦІЄЇ КУХНІ! – крикнув Фред на Крічера, і той миттю чкурнув геть і далі бурмочучи.
- Все впорядку, Гаррі? – Рон стурбовано подивився на нього.
- Так, – відповів він, наколовши на вилку сливовий пиріг, що Місіс Візлі приготувала на десерт, – побачити знову цього малого слугу не є дуже добрим знаком.
Рон розуміючи кивнув, а Герміона знову потиснула йому руку.
- Дякую, друзі. – прошепотів він.
- Нема проблем! – відповіла Герміона.
- Ну, коли вже мова пішла про биття домашніх елфів об стіни, –сказав Джордж, який і досі виглядав дуже злим, – Люпин каже, що Сіріус заповів будинок на площі Гримо дванадцять тобі.
- Справді? – спитав Гаррі з невеликою недовірою.
Люпин кивнув:
- Джордж правий, після твого сімнадцятого дна народження, цей будинок повністу належить тобі. Тож наступного року, після твого дня народження, ти можеш переїжджати сюди і бути тут стільки, скільки ти захочеш, або доки не купиш собі свого власного будинку.
Гаррі кивнув ошарашений новинами. Рон засдрісно поглянув на його лице:
- Круто! Ти будеш тут жити, а поті можна підготувати невеличкий нещасний випадок, і Крічер помре...
Дивно, ніхто, навіть Герміона не засперечалися з цим.
- Час йти спати, – сказала місіс Візлі, – поспіть трохи, дітки. Добре?
- Так, мамо. – сказали всі (за виключенням Герміони), всі, навіть Гаррі.
Місіс Візлі засміялась і витерла сльозу з-під ока:
- Ідіть.
Всі пішли нагору, попрощавшись з Джіні, яка мала розділити кімнату з Герміоною на першому поверсі.
Наступною була кімната Гаррі та Рона.
- Слухай, Герміоно, – сказав Гаррі, – можеш зайти до нашої кімнати на кілька хвилин, щоб ми могли безпечно поговорити?
- Ні. – відповіла вона і пішла з ними, а Гаррі кутиком ока усвідомив, що Фред з Джорджем єхидно йому підморгнули. Він закотив очі і зачинив двері за собою. Трійця розсіяно слухала, як Фред з Джорджем наробили величезного шуму добираючись до власної кімнати.
- Ну, я не міг сказати, що я не хочу, щоб ти убив Крічера. – сказав Рон.
- Я також, – погодилась Герміона сівши біля Гаррі, – але Гаррі, ти не повинен користуватися магією поза школою, і ще ми не хочемо, щоб ти став вбивцею скоріше ніж треба.
Гаррі кивнув:
- Так, дякую, що мене заспокоїли, але чому ми не можемо поговорити про щось інше, а не про Орден і інші дурниці?
Рон стенув плечима:
- Добре. Ну, справи Фреда і Джорджа з їхньою крамничкою, йдуть непогано, справді непогано. Вони мають дохід п’ятсот галеонів на рік. Вони віддають половину мамі з татом, і тому вона їх дуже любить. Чарлі нарешті щось робить тут, зараз він виконує місію з Тонкс, незнаю яку. Білл і далі стирчить на роботі в Ґрінґотсі, вербує ґоблінів для Ордену. Там і цілується з Флер Делякур (Рон скорчив бридку фізіономію). Щастить же мерзотнику! Як би то не було, як я згадував раніше, Дін відхилив успіх Джіні. Він влюбився в Парваті і відхилив Джіні поштою два тижні тому. З того часу вона стала якась похмура. І батьків від’їзд на завдання Ордену, ще більше її засмутив.
- А Персі? – спитав Гаррі. – Він повернувся?
Рон знову скорчився:
- Ні, цей бридкий виродок не хоче признати, що він був неправий. Маму й далі це виводить з себе. Я думаю, що її знову вивело з себе те, що ти назвав її мамою.
- Так, вона мені, як друга мама, – сказав Гаррі сміючись, – ти можеш їй сказати про це, якщо хочеш.
Рон усміхнувся:
- Так, їй буде приємно це почути.
Гаррі розсміявся і обернувся до Герміони:
- А в тебе є щось нове?
- Нічого, – відповіла вона, – хіба-що, Ремус вчора заплатив п’ятдесят галеонів на ССЕЧу вчора!
Гаррі хмикнув:
- Ти й досі з цим возишся?
- Так, – сказала вона примруживши очі, – всі ельфи крім Крічера удостоєні кращого життя. Суспільство хотіло б забезпечити засоби для ельфійського існування та благополуччя, щоб просунутись далі від того поганого стану, в якому ми є зараз. А ти знаєш, що Сіріус Блек відклав тисячу галеонів для мене, щоб я використала їх в ССЕЧу?!
Гарріні очі розширились:
- Справді? Так це ж чудово, Герміоно! Стривай, він відклав щось мені поза будинком?
Рон кивнув, сміючись:
- Так, він дав по тисячі галеонів мені, Герміоні, Ремусу, мамі, татові, Фредові і Джорджеві, все решта – твоє.
Гаррі аж закашлявся:
- А...скільки?
Герміона усміхнулася:
- П’ять мільйонів галеонів, двадцять два серпики і тринадцять кнатів.
Гаррі засвистів:
- Та це ж море грошей. Я дивуюсь, звідки він їх стільки набрав...
Всі з цим погодились, а Герміона сказала:
- Так, він був крутим. І досить милим.
Гаррі суворо кивнув і змахнув сльозу з ока.
- Ну, – сказав Рон, – мені треба в ліжко. Побачимось вранці.
Гаррі та Герміона дивились, як Рон лягав, а через дві хвилини почули легке сопіння.
- З тобою справді все впорядку? – спитала Герміона, а її шоколадні очі палали в його власних, зелених.
Гаррі стиснув плечима:
- Напевно. Ви двоє справді, дуже мені допомогли. У цьому, я перед вами в боргу.
Вона встала і випрямилась:
- Ну, тоді я пішла.
Герміона вже хотіла йти, але щось змусило Гаррі її зупинити.
- Герміоно?
- Так, Гаррі?